З 1907 по 1917 рік на учнівських і звітних виставках художник показав понад 80 картин і етюдів, серед них - «Падіння великого князівства Нижньогородського», портрети батька і відомої польської співачки В. Кавецької, «Назустріч вечорові», «Парася», «Дівчина з волошками», «Ярмарок» та інші.
Рідному селу й селянському побуту художник залишився вірним усе своє життя. Закінчивши академію і здобувши своєю екзаменаційною роботою «Соломія» право на творче відрядження до Італії, він створив там ряд полотен, які поставили його в ряди відомих майстрів живопису. Після цього знову приїздить у Василівку. В 1913-му пише чудовий портрет батька, який донині залишається класичним взірцем цього жанру.
Восени 1918 року на Україні створилася сприятлива обстановка для масового повстання робітників і селян. Регулярні українські частини Червоної Армії наступали зі сходу, а партизани вдарили по тилах гетьманців і німецьких окупантів, а потім - і петлюрівської Директорії і в кінці 1918 року звільнили від них рідну землю. Наш загін разом з радянськими військами зайняв Кременчук.
У юнацькі роки обидва батракували в пошуках «кращого» життя пішли з рідного села і скоро влилися в ряди пролетарів. Паськевич на великому заводі Катеринослава, а Геращенко – на шахтах Донбасу. Повернулися додому в Лютневу революцію і стали відразу ж організаторами бідняцьких мас у боротьбі за владу Рад. А коли в 1918 році, в травні я почав створювати Кременчуцький партизанський загін, вони очолили бойові групи Пісок і Василівки.
...1920 рік був важким для молодої Країни Рад. На заході -білополяки, всередині республіки розгулювали куркульські банди, тероризуючи населення, вбиваючи активістів. В селах тодішньої Кременчуцької губернії періодично з'являлись афіші, в яких самозваний отаман Лівобережної України Григорій Скирда закликав населення не коритись розпорядженням Радянської влади, саботувати її заходи, поповнювати банду «самостійників».
Партизани села Пісок вели активні бойові дії в період денікінщини. Вже будучи в складі загону Федора Попова, вони нападали на ворога, знищували його. Тоді ж смертю хоробрих загинув Семен Паськевич, який багато зробив для радянської влади. Влітку 1919 року в одному з боїв він потрапив до рук ворога.
Пригадуються серпневі дні 1919 року. В Піски прийшли денікінці. Я і інші односельчани вступили в організований т.Поповим партизанський загін. Ми руйнували залізничні колії, мости, нападали на бандитів, які отаборились на станції Гребінка, в Оболонському і Чорнобаєвському районах, дістали аж до Києва.
Семен Іванович Паськевич, Роман Гнатовнч Бардаченко, Андрій Прокопович Тимошенко, Демид Степанович Таратута, Антон Дмитрович Кальннцький, Федір Якимович Товстоп'ят, Захарій Павлович Зіненко... Для них, революціонерів Пісківської волості, для цієї бідноти ленінська партія більшовиків була надихаючою силою, що вела трудящих України до повної перемоги над ворогами Радянської влади.
Народився Семен Іванович Паськевич у 1887 році в селі Пісках в бідній селянській сім'ї. Безпросвітня нужда заставила батракувати його у поміщика Xapiнa. Розкіш i чванливість багатіїв з одного боку iбідність селян з другого визивали в серці хлопця пекучу ненависть до експлуататоpiв.
В 1920 році Андрій стає комсомольцем. В полум'ї революційної боротьби нового з старим гартувалася його неспокійна юність. Комсомолець їде в село Піски, де згуртовує навколо себе молодь і разом з іншими товаришами створює перший комсомольський осередок
