Виникло поселення Козельщина на півдні Переяславського князівства. Князівство не раз піддавалося грабіжницьким нападам з боку татарських орд і тюркських кочових племен, Золотої Орди і кримського ханства. Упродовж тривалого часу територія була мало заселеною, при цьому, сюди часто тікали кріпаки, які рятувалися від важкого феодального гніту українських та польських поміщиків. У цій місцевості в середині XVII століття у шляхтича Юрія Немирича були феодальні землеволодіння, а після 1658 - рангові і власні маєтності козацької старшини. П.С. Козельського (один з представників козацької старшини) в 1718 році надані були універсали на уряд наказного сотника - Кобеляцького. Почавши в Кобеляцької сотні службу, Козельський всілякими засобами намагався розширити власні земельні володіння. У другій половині вісімнадцятого століття виник населений пункт Козельщина. Тоді широко вироблялися заселення залежними людьми старшинсько-поміщицьких земель. Район свою назву отримав від прізвища Козельського - власника земель.
Герб, Прапор та Гімн району є єдиною символікою, яка увіковічнює історичні цінності Козельщинського краю, його народні традиції, гостинність та працьовитість козельщан, їхню гордість за свій край. Звеличує любов до рідного краю.
Порядок застосування символіки району. Символи району використовуються поряд з держав-ними в урочистих випадках при проведенні державних, національних та районних свят, при проведенні урочистих заходів.
Головне зображення Герба та Прапора району розміщується на будинку районної ради та районної адміністрації, в кабінетах голів та їхніх заступників, депутатській кімнаті, а також у залі проведення сесії районної ради.
Козельщинський Різдвяно-Богородицький жіночий монастир веде свою історію з 80‑х років XIX століття. У той час у селі Козельщині Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині смт. Козельщина Полтавської області), за 3,5 версти від залізничної станції Ганівка Харково‑Миколаївської (тепер Південної) залізниці, знаходився маєток графині С. М. Капніст, уродженої Остроградської — дочки видатного українського вченого‑математика, академіка Петербурзької та кількох іноземних академій наук М. В. Остроградського. А маєток їй дістався за дарчим заповітом від останнього власника Козельщини, кобеляцького повітового предводителя дворянства 40–50‑х років ХІХ століття П. І. Ковельського — ровесника її батька.
Теперішній райцентр Козельщина як поселення засноване в І чверті XVIII столітті наказним сотником Кобеляцької сотні П.Козельським. У II чверті XIX століття його нащадок П.І.Козельський - предводитель кобеляцького повітового дворянства, не маючи своїх дітей, передав у дар свій маєток графині Софії Михайлівні Капніст (дочці видатного вченого-математика М.Остроградського). Її чоловік В.І.Капніст - внук відомого поета та громадського діяча В.В.Капніста. Разом із маєтком та землями у спадок Капністам перейшла родова ікона Козельських - Божа Матір. У козацький рід Козельських вона потрапила приблизно в середині XVIII ст. з однією із наречених. Спеціалісти стверджують, що портрет Мадонни виконаний італійським майстром. Картина відзначається майстерністю виконання і глибоким психологізмом зображення Богоматері й Ісуса.
Про останні дні життя Марії Володимирівни Капніст, на честь видужання якої було засновано спершу маленьку каплицю, а пізніше й Козельщинський Різдвяно‑Богородицький монастир, удалося дізнатися з листів священнослужителя О.Г. Введенського до монахині- матері Антонії — у миру Ніна Миколаївна Желтовська (учасниця Великої Вітчизняної війни), яка в повоєнні роки перебувала в Полтавському Хрестовоздвижен-ському монастирі. Тривалий час вона листувалася із священнослужителем, у свій час відомим і в Полтаві церковним та громадським діячем О. Г. Введенським. Він в останній період свого життя мешкав у місті Троїцьку Челябінської області, а в роки громадянської війни проживав у Одесі, де доля звела його з Марією Володимирівною Капніст.
«Наш рід, започаткований на грецькому острові Занте (Закінфос), південному в Іонійському архіпелазі, походить від Петра Капніссі. Його син Стомателло з трьома спорядженими ним фрегатами, у складі ескадри венеціанського адмірала Морозіні, відзначився у битві при острові Левкадо. Венеціанські кораблі були оточені переважаючою турецькою потугою. Капніссі, який опинився поза оточенням, наказав своїм фрегатам підійти до трьох турецьких кораблів, захопити їх і підірвати. Так і було вчинено. Пожежа й загибель найбільших кораблів викликали в турків розгубленість, і Морозіні вийшов з оточення, завдавши ворожому флотові тяжких втрат. За цей подвиг Стомателло Капніссі дістав графський титул Венеціанської республіки як для себе, так і для нащадків. Його онук Петро зібрав і очолив загін греків для допомоги Росії у війні проти турків, але по дорозі захворів і помер (за іншими відомостями, взяв участь у невдалому Прутському поході (1711 р.), після чого оселився із сином Василем на Слобожанщині).....
Герб Капністів був складений ще до переселення в Росію, коли рід називався Капніссі. Він має форму класичного геральдичного щита, який пофарбований в золотистий колір і перетинається блакитною лінією. У верхній частині щита зображено два меча наставлені своїми наконечниками один до одного. У нижній частині зображені три чорних гори, з вершини центральної вивергається полум'я. Композиція доповнюється трьома блакитними хрестами у верхній частині щита. В якості щитодержателей були використані леви Святого Марка. Їхні голови зображені в анфас, їх очі червоні, а язик висунутим.
Василь Васильович Капніст народився 23 лютого 1758 року в селі Обухівці (тепер — Велика Обухівка) на Миргородщині в сім’ї військового. Його батько, миргородський полковник, загинув 1757 року на війні. Мати походила з української родини Дуніних-Борковських. Дитинство майбутнього поета минуло в рідному селі, серед чарівної природи поблизу ріки Псла. Виховання сина цілком взяла на себе мати, жінка, що зберегла винятково високий рівень української національної свідомості — сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію у імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні... Але для Софії було цілком ясно, що передати малому Василеві любов до рідної України — ще замало. Потрібна справжня, грунтовна, класична освіта. І молода людина отримала її. Насамперед Капніст блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою.
Українська гілка роду Капніссісів іде безпосередньо від полковника венеційської служби Петра (с. ХVІІ ст.). Його син – кавалер св.Марка Стомателло – відзначився у 1684 році у бою при о.Левкада. За військові заслуги грамотою дожа Венеції Алоїзія Моченіго від 6 січня 1702 року йому надано спадковий графський титул. Онук Стомателло – Петро Христофорович, незважаючи на заборону венеційського уряду, озброїв загін добровольців для допомоги російському імператору Петру І під час Прутського походу 1711 року. Після невдачі цієї кампанії Петро Христофорович з сином Василем втекли під захист російського уряду. За родинними переказами, Петро помер під час переселення, а його малолітній син залишився в Україні, якого найменували Василем Петровичем Капністом. Відомо, що Василь нібито був усиновлений ізюмським сотником (за іншими даними полковником) Павлюком, який заповів названому сину своє майно, бо був бездітним. Гроші Павлюка дали змогу юному греку зайнятися торгівлею і нажити значний капітал. Цьому сприяв і вдалий шлюб із дочкою заможного грецького купця М.Согдена – Марією.
Зростав А. Головко на багатій талантами полтавській землі. Тут у заможній селянській родині в с. Юрки Кобеляцького повіту (тепер у складі с. Хорішки Козельщинського району). У 1905 — 1908 рр. навчався у сільській школі, спробував сам складати вірші (російською мовою). Навчаючись у Кременчуцькому реальному училищі (1908 — 1914), мріяв про власну літературну працю. У 1912р. під впливом «Кобзаря» почав писати вірші українською мовою. Коли навчання вже фактично було закінчено і за родинним рішенням Головко мав скінчити ще один, додатковий, клас, який давав право на вчительську роботу, його несподівано виключили з училища за участь в таємному товаристві «Юнацька спілка» та за писання віршів українською мовою, вміщуваних у рукописному учнівському журналі «Рідна мова».
Виникло поселення Козельщина на півдні Переяславського князівства. Князівство не раз піддавалося грабіжницьким нападам з боку татарських орд і тюркських кочових племен, Золотої Орди і кримського ханства. Упродовж тривалого часу територія була мало заселеною, при цьому, сюди часто тікали кріпаки, які рятувалися від важкого феодального гніту українських та польських поміщиків. У цій місцевості в середині XVII століття у шляхтича Юрія Немирича були феодальні землеволодіння, а після 1658 - рангові і власні маєтності козацької старшини. П.С. Козельського (один з представників козацької старшини) в 1718 році надані були універсали на уряд наказного сотника - Кобеляцького. Почавши в Кобеляцької сотні службу, Козельський всілякими засобами намагався розширити власні земельні володіння. У другій половині вісімнадцятого століття виник населений пункт Козельщина. Тоді широко вироблялися заселення залежними людьми старшинсько-поміщицьких земель. Район свою назву отримав від прізвища Козельського - власника земель.
Герб, Прапор та Гімн району є єдиною символікою, яка увіковічнює історичні цінності Козельщинського краю, його народні традиції, гостинність та працьовитість козельщан, їхню гордість за свій край. Звеличує любов до рідного краю.
Козельщинський Різдвяно-Богородицький жіночий монастир веде свою історію з 80‑х років XIX століття. У той час у селі Козельщині Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині смт. Козельщина Полтавської області), за 3,5 версти від залізничної станції Ганівка Харково‑Миколаївської (тепер Південної) залізниці, знаходився маєток графині С. М. Капніст, уродженої Остроградської — дочки видатного українського вченого‑математика, академіка Петербурзької та кількох іноземних академій наук М. В. Остроградського. А маєток їй дістався за дарчим заповітом від останнього власника Козельщини, кобеляцького повітового предводителя дворянства 40–50‑х років ХІХ століття П. І. Ковельського — ровесника її батька.
Теперішній райцентр Козельщина як поселення засноване в І чверті XVIII столітті наказним сотником Кобеляцької сотні П.Козельським. У II чверті XIX століття його нащадок П.І.Козельський - предводитель кобеляцького повітового дворянства, не маючи своїх дітей, передав у дар свій маєток графині Софії Михайлівні Капніст (дочці видатного вченого-математика М.Остроградського). Її чоловік В.І.Капніст - внук відомого поета та громадського діяча В.В.Капніста. Разом із маєтком та землями у спадок Капністам перейшла родова ікона Козельських - Божа Матір. У козацький рід Козельських вона потрапила приблизно в середині XVIII ст. з однією із наречених. Спеціалісти стверджують, що портрет Мадонни виконаний італійським майстром. Картина відзначається майстерністю виконання і глибоким психологізмом зображення Богоматері й Ісуса.
Про останні дні життя Марії Володимирівни Капніст, на честь видужання якої було засновано спершу маленьку каплицю, а пізніше й Козельщинський Різдвяно‑Богородицький монастир, удалося дізнатися з листів священнослужителя О.Г. Введенського до монахині- матері Антонії — у миру Ніна Миколаївна Желтовська (учасниця Великої Вітчизняної війни), яка в повоєнні роки перебувала в Полтавському Хрестовоздвижен-ському монастирі. Тривалий час вона листувалася із священнослужителем, у свій час відомим і в Полтаві церковним та громадським діячем О. Г. Введенським. Він в останній період свого життя мешкав у місті Троїцьку Челябінської області, а в роки громадянської війни проживав у Одесі, де доля звела його з Марією Володимирівною Капніст.
«Наш рід, започаткований на грецькому острові Занте (Закінфос), південному в Іонійському архіпелазі, походить від Петра Капніссі. Його син Стомателло з трьома спорядженими ним фрегатами, у складі ескадри венеціанського адмірала Морозіні, відзначився у битві при острові Левкадо. Венеціанські кораблі були оточені переважаючою турецькою потугою. Капніссі, який опинився поза оточенням, наказав своїм фрегатам підійти до трьох турецьких кораблів, захопити їх і підірвати. Так і було вчинено. Пожежа й загибель найбільших кораблів викликали в турків розгубленість, і Морозіні вийшов з оточення, завдавши ворожому флотові тяжких втрат. За цей подвиг Стомателло Капніссі дістав графський титул Венеціанської республіки як для себе, так і для нащадків. Його онук Петро зібрав і очолив загін греків для допомоги Росії у війні проти турків, але по дорозі захворів і помер (за іншими відомостями, взяв участь у невдалому Прутському поході (1711 р.), після чого оселився із сином Василем на Слобожанщині).....
Герб Капністів був складений ще до переселення в Росію, коли рід називався Капніссі. Він має форму класичного геральдичного щита, який пофарбований в золотистий колір і перетинається блакитною лінією. У верхній частині щита зображено два меча наставлені своїми наконечниками один до одного. У нижній частині зображені три чорних гори, з вершини центральної вивергається полум'я. Композиція доповнюється трьома блакитними хрестами у верхній частині щита. В якості щитодержателей були використані леви Святого Марка. Їхні голови зображені в анфас, їх очі червоні, а язик висунутим. 
Василь Васильович Капніст народився 23 лютого 1758 року в селі Обухівці (тепер — Велика Обухівка) на Миргородщині в сім’ї військового. Його батько, миргородський полковник, загинув 1757 року на війні. Мати походила з української родини Дуніних-Борковських. Дитинство майбутнього поета минуло в рідному селі, серед чарівної природи поблизу ріки Псла. Виховання сина цілком взяла на себе мати, жінка, що зберегла винятково високий рівень української національної свідомості — сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію у імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні... Але для Софії було цілком ясно, що передати малому Василеві любов до рідної України — ще замало. Потрібна справжня, грунтовна, класична освіта. І молода людина отримала її. Насамперед Капніст блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою. 
Українська гілка роду Капніссісів іде безпосередньо від полковника венеційської служби Петра (с. ХVІІ ст.). Його син – кавалер св.Марка Стомателло – відзначився у 1684 році у бою при о.Левкада. За військові заслуги грамотою дожа Венеції Алоїзія Моченіго від 6 січня 1702 року йому надано спадковий графський титул. Онук Стомателло – Петро Христофорович, незважаючи на заборону венеційського уряду, озброїв загін добровольців для допомоги російському імператору Петру І під час Прутського походу 1711 року. Після невдачі цієї кампанії Петро Христофорович з сином Василем втекли під захист російського уряду. За родинними переказами, Петро помер під час переселення, а його малолітній син залишився в Україні, якого найменували Василем Петровичем Капністом. Відомо, що Василь нібито був усиновлений ізюмським сотником (за іншими даними полковником) Павлюком, який заповів названому сину своє майно, бо був бездітним. Гроші Павлюка дали змогу юному греку зайнятися торгівлею і нажити значний капітал. Цьому сприяв і вдалий шлюб із дочкою заможного грецького купця М.Согдена – Марією.
Зростав А. Головко на багатій талантами полтавській землі. Тут у заможній селянській родині в с. Юрки Кобеляцького повіту (тепер у складі с. Хорішки Козельщинського району). У 1905 — 1908 рр. навчався у сільській школі, спробував сам складати вірші (російською мовою). Навчаючись у Кременчуцькому реальному училищі (1908 — 1914), мріяв про власну літературну працю. У 1912р. під впливом «Кобзаря» почав писати вірші українською мовою. Коли навчання вже фактично було закінчено і за родинним рішенням Головко мав скінчити ще один, додатковий, клас, який давав право на вчительську роботу, його несподівано виключили з училища за участь в таємному товаристві «Юнацька спілка» та за писання віршів українською мовою, вміщуваних у рукописному учнівському журналі «Рідна мова».
