Україна багата своєю історичною та культурною спадщиною міст, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі починаючи з князювання Олега з середини IX століття, продовжуючи Гетьманатом та закінчуючи в наш час. П’ять століть — від дев’ятого по тринадцяте — проіснувала держава Україна-Русь, а Київ як столиця і на майбутні віки лишився її головним осередком. У пору розквіту України-Руси Київ був величезним містом-мегаполісом. Розташувавшись посередині дніпрового водного шляху «з варяг у греки», Київ став світовим ринком торгівлі. Кияни та їхні князі жили багато. Та, народжені від вільних дідів і прадідів, понад усе вони цінували волю.
Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке це українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде вона свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій —Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. Від 1654 року перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII - початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії. 1667 року за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну.
Героїчна боротьба українського народу багата на яскраві постаті, які відзначалися мудрістю, відвагою та мужністю. Але головною рисою, що об’єднувала цих видатних мужів, була безмежна любов до Батьківщини. Саме такими були більшість гетьманів України.
Родова геральдика є найчисельнішим за своїм складом комплексом гербів козацької геральдики . Традиційно почет родової геральдики козацької доби відкривають гетьманські герби, як найбільш поважний геральдичний комплекс, що репрезентує керівників Козацької держави. Як правило, до цього комплексу включають геральдичні знаки всіх тих діячів, які в різні часи користувалися званням козацького гетьмана, безвідносно до того чи були ці діячі гетьманами реєстрового або нереєстрового козацтва
Герб Війська Запорізького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, виник у другій половині XVI ст. у період організаційного оформлення козацтва. Цей герб вперше зображений на печатці Війська Запорізького 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи. Цей головний символ козацтва незмінно функціонував упродовж усього існування козаччини.
Свої особисті родові герби мали гетьмани, військова старшина, знатні роду. Вони розрізнялись за формою. Основою всіх гетьманських гербів був фігурний щит, обрамлений пелюстками, зверху – золота корона, під нею напис і медаль. Колір щита здебільшого брунатної фарби, рідше він блакитний. На його поверхні різні зображення, здебільшого хрести, предмети озброєння тощо.
Родова геральдика є найчисельнішим за своїм складом комплексом гербів козацької геральдики, яка почала формуватися невдовзі після створення держави Богдана Хмельницького. Крім того, пам’ятки родової геральдики представлені, хоч і не рівномірно, всіма козацькими регіонами (Правобережжя, Лівобережжя, Запоріжжя, Слобідська Україна). Це дає поважні підстави вважати саме родову геральдику найбільш репрезентативною групою серед пам’яток козацького герботворення, як в кількісному та якісному (ідейно-символічному), так і в територіальному і хронологічному аспектах.
Початки козацького державотворення сягають 2-ї пол. XVІ ст. Кульмінаційним моментом цих процесів було заснування Запорозької Січи, як політичного та військового центру всього низового козацтва. Відтоді Запоріжжя, чим далі то все більше, набуває обрисів державного організму з власною територією, урядом, адміністративною системою, верховним державним органом (Рада), політичним центром (Січ), правовою системою заснованою на звичаєвому праві, власною активною зовнішньою політикою.
Козацька геральдика виросла не на порожньому грунті, адже їй передувала півтисячолітня традиція європейського герботворення загалом, і блискуча доба староукраїнської (руської) геральдики зокрема. Але в цьому і полягає суть феномену козацької геральдики, яка увібравшись в форми старої геральдичної традиції наповнила її цілком новим змістом. Козацька геральдика взяла від попередніх геральдичних систем – руської (старо-української) та річпосполитської (що на той час перебувала в процесі формування) в основному лише саму ідею герба (як засобу соціальної ідентифікації), до певної міри – зразки зовнішнього оформлення, і лише в незначній мірі внутрішнє наповнення (певні герби, окремі гербові фігури та ін.).
В добу рицарської геральдики герб часто містив в собі не стільки певне символічне значення (скажімо, в т.зв. „геральдичних фігурах” – найдавніших за часом появи сюжетах геральдики – взагалі годі шукати будь-який символізм), скільки відзначав високий соціальний статус свого власника. Згодом, коли рицарські герби стали передаватися у спадок і перетворилися на родові герби, останні стали своєрідним зовнішнім оформленням феодальної системи, з її становими імунітетами, привілейованими верствами, своєрідною системою землеволодіння та виконання військової служби. Герби, таким чином, вказували в першу чергу на приналежність до соціальної еліти, виступали універсальним засобом соціальної ідентифікації.
Герб - це умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави, своєрідним художньо-графічним паспортом землі, міста, роду чи окремої особи. Старовинні герби українських міст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традиції, котрі пережили віки. Герби відносять до такого типу історичних пам'яток, у яких в символічній формі, з використанням спеціальної знакової системи або стилізованих елементів розкриваються реальні події та явища, що доносять до нас відомості з минулого України.
Україна багата своєю історичною та культурною спадщиною міст, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі починаючи з князювання Олега з середини IX століття, продовжуючи Гетьманатом та закінчуючи в наш час. П’ять століть — від дев’ятого по тринадцяте — проіснувала держава Україна-Русь, а Київ як столиця і на майбутні віки лишився її головним осередком. У пору розквіту України-Руси Київ був величезним містом-мегаполісом. Розташувавшись посередині дніпрового водного шляху «з варяг у греки», Київ став світовим ринком торгівлі. Кияни та їхні князі жили багато. Та, народжені від вільних дідів і прадідів, понад усе вони цінували волю.
Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке це українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде вона свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій —Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. Від 1654 року перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII - початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії. 1667 року за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну.
Героїчна боротьба українського народу багата на яскраві постаті, які відзначалися мудрістю, відвагою та мужністю. Але головною рисою, що об’єднувала цих видатних мужів, була безмежна любов до Батьківщини. Саме такими були більшість гетьманів України. 
Герб Війська Запорізького – постать козака, озброєного мушкетом і шаблею, виник у другій половині XVI ст. у період організаційного оформлення козацтва. Цей герб вперше зображений на печатці Війська Запорізького 1595 р. за гетьманування Григорія Лободи. Цей головний символ козацтва незмінно функціонував упродовж усього існування козаччини.
Родова геральдика є найчисельнішим за своїм складом комплексом гербів козацької геральдики, яка почала формуватися невдовзі після створення держави Богдана Хмельницького. Крім того, пам’ятки родової геральдики представлені, хоч і не рівномірно, всіма козацькими регіонами (Правобережжя, Лівобережжя, Запоріжжя, Слобідська Україна). Це дає поважні підстави вважати саме родову геральдику найбільш репрезентативною групою серед пам’яток козацького герботворення, як в кількісному та якісному (ідейно-символічному), так і в територіальному і хронологічному аспектах.
Початки козацького державотворення сягають 2-ї пол. XVІ ст. Кульмінаційним моментом цих процесів було заснування Запорозької Січи, як політичного та військового центру всього низового козацтва. Відтоді Запоріжжя, чим далі то все більше, набуває обрисів державного організму з власною територією, урядом, адміністративною системою, верховним державним органом (Рада), політичним центром (Січ), правовою системою заснованою на звичаєвому праві, власною активною зовнішньою політикою.
Козацька геральдика виросла не на порожньому грунті, адже їй передувала півтисячолітня традиція європейського герботворення загалом, і блискуча доба староукраїнської (руської) геральдики зокрема. Але в цьому і полягає суть феномену козацької геральдики, яка увібравшись в форми старої геральдичної традиції наповнила її цілком новим змістом. Козацька геральдика взяла від попередніх геральдичних систем – руської (старо-української) та річпосполитської (що на той час перебувала в процесі формування) в основному лише саму ідею герба (як засобу соціальної ідентифікації), до певної міри – зразки зовнішнього оформлення, і лише в незначній мірі внутрішнє наповнення (певні герби, окремі гербові фігури та ін.).
В добу рицарської геральдики герб часто містив в собі не стільки певне символічне значення (скажімо, в т.зв. „геральдичних фігурах” – найдавніших за часом появи сюжетах геральдики – взагалі годі шукати будь-який символізм), скільки відзначав високий соціальний статус свого власника. Згодом, коли рицарські герби стали передаватися у спадок і перетворилися на родові герби, останні стали своєрідним зовнішнім оформленням феодальної системи, з її становими імунітетами, привілейованими верствами, своєрідною системою землеволодіння та виконання військової служби. Герби, таким чином, вказували в першу чергу на приналежність до соціальної еліти, виступали універсальним засобом соціальної ідентифікації.
Герб - це умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави, своєрідним художньо-графічним паспортом землі, міста, роду чи окремої особи. Старовинні герби українських міст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традиції, котрі пережили віки. Герби відносять до такого типу історичних пам'яток, у яких в символічній формі, з використанням спеціальної знакової системи або стилізованих елементів розкриваються реальні події та явища, що доносять до нас відомості з минулого України.
