З вуглиною в руці Іванько підійшов до стайні. Кілька разів провів по стіні - вийшла кінська голова, потім шия, тулуб…
- Що ти робиш, шибенику? Ось я батькові скажу! - крикнув хтось від панської контори. Хлопця — як вітром здуло. Не раз йому перепадало за це від батька, адже той був людиною залежною, служив ключником у Василевській економії графа Капніста, що побіля Козельщини на Полтавщині. Найдужче батько покарає хлопця, коли графиня поскаржилась, що залишила в саду незакінчену картину, а Іванько натрапив на неї і мов зачарований, провів пензлем кілька разів по полотну, змішав фарби.
Згодом з несподіваної графської ласки хлопця послали у Київську рисувальну школу, де він успішно провчився під керівництвом - відомого українського живописця М. Пимоненка чотири роки. Потім - Московське училище живопису, скульптури і архітектури. Де його наставником був російський художник В. Сєров. Нарешті 1903 року Іван Кирилович Дряпаченко, нащадок селянииа-кріпака, потрапив до Петербурзької Академії художеств. Тут його навчали І. Рєпін, П. Чистяков, інші майстри. Справи йшли добре. Дипломна робота І. Дряпаченка «Соломея» дістала схвальну оцінку журі. 1911 року він закінчив Академію художеств і два роки після того підвищував свою майстерність в Італії.
З 1907 по 1917 рік на учнівських і звітних виставках художник показав понад 80 картин і етюдів, серед них - «Падіння великого князівства Нижньогородського», портрети батька і відомої польської співачки В. Кавецької, «Назустріч вечорові», «Парася», «Дівчина з волошками», «Ярмарок» та інші.
На початку першої світової війни І. Дряпаченка мобілізували. Він увійшов до складу особливого загону при штабі Південно-Західного фронту, працював над замовленнями командування - писав портрети георгіївських кавалерів, робив зарисовки військового побуту. Проте командуванню не сподобались близькі стосунки Дряпаченка з місцевим галицьким населенням, і художника переводять на Турецький фронт. З наступаючими російськими військами він дійшов до Трапезунда, роблячи зарисовки фронтового життя, боїв, походів.
Як тільки розпочалась громадянська війна, І. Дряпаченко повернувся в рідну Василівку. Слід додати, що в 1905 році він брав активну участь у революційних подіях в рідному краї. Тоді художник був заарештований і сидів у кременчуцькій в'язниці.
«В роки громадянської війни він ходив від села до села і малював декорації для сільських самодіяльних театрів», - згадує український письменник Дмитро Косарик, що добре знав художника. Чи випадково листа, уривок з якого ми навели, Д. Косарик написав сама в с. Нові Санжари Полтавської області? Виявляється, ні. Тут, на вулиці Фрунзе, 43, мешкає пенсіонер А. Терещенко, який 50 років тому, бувши молодим вчителем і відчуваючи потяг до малювання, неодноразово зустрічався з І. Дряпаченком і в Козельщині, і у Василівці. Художник допоміг молодому вчителю оволодіти рисунком, підказував теми картин. Відтоді кожну вільну хвилину А. Терещенко віддає любимій справі - бере етюдник і йде «на натуру». Він брав участь в обласних художніх виставках, де його полотна дістали схвальну оцінку.
А. Терещенко закінчує книгу про І. Дряпаченка. Вона буде ілюстрована знайденими документами, репродукціями відшуканих картин живописця, невідомого широкій мистецькій громадськості. Автор листується з багатьма музеями країни, одержує поради, рекомендації і допомогу від науковців Москви, Ленінграда, Києва, від Полтавського історико-краєзнавчого музею.
«Ваш матеріал про українського художника І. К. Дряпаченка схвалений до друку і буде використаний», - пише А. Терещенку редактор багатотомного видання «Художники народов СССР» член-кореспондент Академії Художеств О.Федоров-Давидов. Понад п'ять років А. Терещенко віддав пошукам. Він виявив, що І. Дряпаченко написав багато картин і за радянської дійсності (помер у 1936 р.). До кращих належать полотна «На буряках», «Перший комбайн», «Хліб», «Сінокіс». Пошуки тривають.
Микола Вялик, заступник редактора Ново-Санжарської
районної газети «Червоний прапор» на Полтавщині,
Газета «Культура і життя», №12, від 08.02.1968 року
Источник: http://Газета «Культура і життя», №12, від 08.02.1968 року |