...1920 рік був важким для молодої Країни Рад. На заході - білополяки, всередині респуб­ліки розгулювали куркульські банди, тероризуючи населення, вбиваючи активістів. В селах то­дішньої Кременчуцької губернії періодично з'являлись афіші, в яких самозваний отаман Лівобе­режної України Григорій Скирда закликав населення не коритись розпорядженням Радянської вла­ди, саботувати її заходи, попов­нювати банду «самостійників».

  Якось у Манжелії, нинішнього Глобинського району, об'єднані сили кількох бандитських зграй оточили невеликий загін міліціо­нерів. З трьох боків насідали озброєні головорізи, а з четвер­того був обрив до Псла. Кілька годин відбивались міліціонери, по­ки не залишилось жодного пат­рона. Тоді вісім чоловік скорис­тались спуском до річки, врятува­лись. Хто потрапив у полон, кого замучили, змусивши пробігти за конем 12 кілометрів. Серед уцілілих був командир кінного загону Манжеліївської волості  І.П. Верховський.

  Через кілька місяців всі прочитали в газеті, що в одному бою Г. Скирда був убитий. Але І.П. Верховський одержав розпорядження перевірити цю звістку: він добре знав його, бо ватажок зграї жив за п’ять кілометрів від Манжелії. Щоб не викликати ні в кого підозри, Іван Панасович доручив своєму товаришеві, мілі­ціонерові КарпуЛисенку делікат­ну справу.

  ...Згодом молода людина в мі­ліцейській формі познайомилась з сестрою Григорія Скирди, Га­лею, подружилася з нею, почала навідуватись до її хати. Так са­мо інший міліціонер, Давид Загорулько, «облюбував» іншу сестру Скирди.

    - Сьогодні вночі лежав на печі з Грицьком - Скирдою, - схвильовано доповів Карпо Ли­сенко. З цим повідомленням Вер­ховський з'явився до голови гу­бернського виконавчого комітету. Так, мовляв, і так, чутка про загибель отамана не підтверди­лась, він живий.

  Голова губвиконкому видав Івану Верховському довідку про дозвіл ввійти в контакт з бандитами і побажав успіху в його ліквідації. Скориставшись втечею одного нестійкого бійця міліції до загону отамана І.П. Верховський написав Григорію Скирді листа, про те що й він розчарувався в ідеалах Радянської влади, не знаходить своє місце через неправильний політичний вибір і просить прийняти в свої ряди. Лист передано отаману через Карпа Лисенка, «жениха» Галі.

  Через три дні була одержана відповідь Скирда писав, що: ра­дий прийняти ще одного втікача, що продрозверстка  вкінець розо­рить селян, а весною 1921 ро­ку більшовикам прийде  розпла­та - на заклик Бориса Савенкова піднімуться села Росії і Ук­раїни.

  Коли І.П. Верховський з лис­том, прибув до голови губвикон­кому, той повів його до уповно­важеного Всеросійської надзви­чайної комісії по боротьбі з контр­революцією. Відповідні органи дуже зацікавились листом Гри­горія Скирди. Уповноважений по­хвалив Івана Верховського за іні­ціативу, видав документ про все­бічну допомогу чекісту з боку всіх радянських, військових орга­нів.

  Наступний крок патріота – лист до отамана з проханням про зустріч, а з другого боку форсування «сватання» К. Лисенка до Галі.

  Григорій Скирда назвав явочну квартиру, де мали зустрітись в один із грудневих вечорів. Але на зустріч не прибув, що й закономірно, йому треба було пересвідчитись, як поведуть себе міліціонери, з чим прийдуть.

  Іван Верховський удає з себе ображеного, пише докірливого листа і настійно вимагає зустрі­чі. Тим часом для «нареченої» за­куповуються плаття, фата, ікони, без яких тоді не обходився по­дібний церковний обряд. Йде під­готовка до весілля. «Боярином» визначено Д. Загорулька.

  При світлі бликуна в одній з хат Ламанового над левадою, що прилягала до берега Псла, відбулась зустріч. З одного боку - міліціонери. Іван Верховський, майбутній «зять» Карпо Лисенко, Давид Загорулько, з другого - Григорій Скирда і йо­го  ад'ютант, озброєні кольтами.

  При мерехтливому світлі до півночі йшла розмова між «спів­бесідниками». Бандит похвалявся своєю могутністю, обіцяв напровесні навести в краї нові поряд­ки, знищити більшовиків. Його теща мала 75 десятин землі. І тому він горою стояв за багатих, імущих, ненавидів голоту.

   - Якщо хочеш заслужити мою довіру, виконай перше завдання обеззброй продовольчий червоноармійський загін, що прибув у Манжелію, а ми потім його знищимо.

   - Це простіше простого, — відказав Верховський, і поча­лась «розробка плану».

  Опівночі йшли берегом Псла, що поріс лісом. Зупинились: Вер­ховський проти отамана, ті двоє - перед ад'ютантом.

   - А знаєте? Чи не краще на зиму перейти на бік Радянської влади, а весною...

  Регіт отамана залунав навкру­ги:

   - Та весною всі ви будете пра­цювати у мене за харч.

  Швидко вихопив Іван Панасо­вич наган і двічі натиснув на га­чок. Три постріли пролунали по­руч. Отамана з ад'ютантом - як не було.

  За цю операцію від Полтавського губвиконкому І.П. Верховський одержав срібний годинних з написом «Стійкому борцеві за Радянську владу». 

М. В'ЯЛИК. Полтавська обл.

Газета «Радянський міліціонер», №141 за 04.12.1973 року