Семен Іванович Паськевич, Ро­ман Гнатовнч Бардаченко, Андрій Прокопович Тимошенко, Демид Степанович Таратута, Антон Дмит­рович Кальннцький, Федір Якимович Товстоп'ят, Захарій Павло­вич Зіненко... Для них, револю­ціонерів Пісківської волості, для цієї бідноти ленінська партія біль­шовиків була надихаючою силою, що вела трудящих України до повної перемоги над ворогами Радянської влади.

  За чорних часів Центральної ради наша  Пісківська і сусід­ня Манжеліївська волості Кремен­чуцького повіту не підкорювались жовтоблакитникам, «самостійни­ки» не наважувались навіть носа просунути в наші села - боялись. Знали, що тут міцна єдність бід­ноти, що цими селами керують безстрашні більшовики.

  Це вже пізніше, після того, як було розтрощено буржуазно-націо­налістичну контрреволюцію й виг­нано з України денікінську біло­гвардійську орду, куркульсько-націоналістичні вишкребки насміли­лись звернутися до наших селян із «відозвою». Внизу приписали і  підкреслили: «Хто зірве цю ві­дозву - тому смерть!»

  Ми вдвох з Антоном Долинським побачили цю листівку, при­ліплену на коморі кредитового сільськогосподарського товари­ства. Прочитали, зірвали і - до волревкому.      

  Недовго довелось гуляти банді. За нею пильно слідкував началь­ник міліції Манжеліївської і Піс­ківської волостей, відданий син народу, відважний воїн Іван Опанасович Верховський. Ризикуючи життям, він пробрався у саме лігво бандитів, знищив ота­мана, а слідом була лік­відована   і   вся банда.

  У жорстокій класовій боротьбі з ворогами ре­волюції гартувалася єд­ність бідноти. Ніколи не забуду бурхливих зборів членів комнезаму. Зде­більшого тоді вони від­бувалися за зачиненими дверима: питання розв'я­зувалися на них досить важливі і потрібно було, щоб куркулі та їх підголоски не знали планів наступу на них. І хоч КНС, як відомо, був безпар­тійною організацією, однак кому­ністи вміли забезпечити високу дисципліну, й там, де треба було дотримуватись таємниці рішень,  її дотримувались незаможники суворо і неухильно, всі як один.

  Пізно вночі кінчалися збори, а на ранок прийняті рішення вже проводили в життя. Відбирали в куркулів землю, реманент і роз­поділяли серед бідноти. Визначе­ну на зборах КНС продрозверстку доводили до двору і добивалися організовано її виконання. Бо всі добре знали в той час ціну кож­ного пуда і фунта хліба, необхідно­го Червоній Армії, братам-робітникам промислових міст, особливо Москви й Петрограду, де в той час люди, жили і на   восьмушці в день.

  За   дорученням   партосередку Роман Митрофанович Таран не­рідко бував у Кременчуці. Там, у повітовому комітеті партії, він завжди добував як найважливіші для нашої сільської бідноти новини: привозив свіжі номери тодішньої повітової газети «Дело револю­ции», що друкувиася на товсто­му жовтому папері, листівки, ві­дозви, а головне - брошури з промовами, листами Володимира Ілліча Леніна.

  Одного разу на  об'єднаних  збо­рах партійного і комсомольською осередків та членів КНС ми май­же всю ніч читали і вивчали лист Володимира Ілліча до пітерських робітників «Про голод». Як же яскраво і зрозуміло він говорив про хліб, про жорстоку класову боротьбу, про те, як треба відда­вати всі сили на бій з капіталіз­мом, за перемогу комуністичних завдань!

  Слова Леніна були для всіх нас і бойовим наказом і світлосяйним променем у боротьбі за хліб, у наступі на куркуля, у подальшо­му зміцненні Радянської влади на селі.

  Колишній червоний партизан, бойовий командир з легендарної червонокозачої      кавалерійської бригади Ф.В. Попова, голова Пісківського волкомосередку Роман Гнатович Бардаченко не раз роз­мовляв з хлопцями та дівчатами в сільбуді про Комуністичну Спіл­ку Молоді України - бойового помічника більшовицької партії. Тоді у Пісківській волості і був за­снований, комсомольський осере­док.

  Найжорстокіший опір заходам народної Радянської влади на се­лі чинили куркулі на Пісківських хуторах нашої волості. Ось сюди, для заготівлі хліба, й пішли ми, перші комсомольці, на чолі з Дем'яном Андрійовичем Хоменком та головою волкомнезаму Миколою Івановичем Рибкою.

  Нам підказали місцеві неза­можники, що на садибах двох куркулів у ямах закопаний хліб. Шукати місце схованки довелось недовго, але відкопувати лантухи з зерном було нелегко.

  Після того, як докопались до дощок, що під ними вже лежали лантухи, ми, четверо, сіли відпо­чити, а Семен Романко, член бю­ро комсомольського осередку, стрибнув у яму, щоб підняти од­ну з дощок. У цей час хазяїн ями, куркуль Лещенко, раптом схопив залізну лопату й з усієї сили замахнувся на комсомольця.  Микола Іванович Рибка, бойовий червоний партизан зупинив куркуля.

  Восени 1930 року  в Пісках народився колгосп    «Червоний партизан» організаторами його й членами   були   кому­ністи, колишні  члени КНС, сім'ї червоних партизан. Тепер цей колгосп – одне з найбільших  найбільших господарств  у Козельщинському районі на  Полтавщині.  Понад 3100 гектарів орних земель об­робляють пісківці.

  Активний сількор, один з кра­щих завідуючих бібліотекою, ко­муніст Андрій Федотович Омеляненко напередодні 50-річчя Ве­ликого Жовтня писав у районній газеті «Радянське село»: «...Не­впинно зростає благоустрій наших Пісок, поліпшується добробут кол­госпників. Усі будинки в селі електрифіковані. Над дахами під­нялися антени радіоприймачів і телевізорів. У селі зараз працює 38 спеціалістів з вищою й серед­ньою освітою (а до революції тут був лише один учитель), на почат­ку революції - троє вчителів та агроном. За роки Радянської влади сотві жителів Пісок одержали вищу й середню осві­ту. Серед них є вчені, лікарі, ін­женери, вчителі, генерали, пись­менники, журналісти».

  Вельми   знаменно,   що в дні святкування 50-річчя Великої Жовтневої соціалістичної револю­ції у новому Будинку культури колгоспу «Червоний партизан» звітував перед своїми земляками колишній батрак, вчений, доктор історичних наук, професор, заві­дуючий кафедрою історії КПРС Київського державного універси­тету імені Т.Г. Шевченка Олексій Артемович Бородін. Він розпові­дав про свою науково-педагогічну і громадсько-політичну діяльність. Олексій Артемович - комсомо­лець двадцятих  років, більшовик, і як відзначили всі присутні на зборах ветерани партії, комсомо­лу, завжди був і є вірним сином свого народу, взірцем комуніста – бійця.

  Складаючи план підготовки до 100-річчя з дня народження Володомира Ілліча Леніна, пісківські комуністи з особливою ува­гою згадували про своїх старших товаришів, що з перших днів Ве­ликого Жовтня стали на ленін­ський шлях і невтомно билися за ідеї комунізму. В цьому селі ніхто не забутий і ніщо не забуте.

А. Троїцький, член КПРС з 1926 року, ко­лишній секретар

 Пісківського  комсомольського  осеред­ку на Полтавщині.

Газета «Сільські вісті», № 50, 28.02.1969 року