Головна ж таємниця була в самому тютюнові. Чистий турецький був дуже дорогий. Завзяті тютюнники добували його в різний спосіб: коли - за гроші, а частіше - шаблею, як трофей. А коли і як мито за перевіз через пороги.
Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати в нього полину, а то й більше трав. У першу чергу - деревій, чебрець, полин, будяк, сухе листя валеріани, м'яти, борщівника. Усі ці трави мають лікарські властивості: заспокоюють нервову систему, знижують кров'яний тиск, поліпшують апетит та сон.
Бандура та її попередники - кобза, ліра - інструменти дуже древні. Але (не побоїмося повторень) - і вічно молоді, бо кожен виконавець прагне в ній щось вдосконалити. Що ж до віку - трапляються вони й двохсот, і трьохсотлітні.
Медицина козацька: перше - лікування професійне і, так би мовити, термінове; друге - щільно пов'язане з подібним у інших вояків: татар, турків, російських стрільців та ін. її рецепти і саме мистецтво, досвід передавалися, мов думи бандуристів, з уст в уста, із покоління в покоління. Медицина бездипломна, безступенева, безкнижкова.
Козацьке життя-буття було дуже тяжким, складним і часто навіть трагічно-смертельним. А тому все у ньому треба було передбачити: готовність до бою, наявність зброї, боєприпасів, харчових продуктів, надійне їхнє зберігання, особливо у весняну та літню спеку, військову підготовку, готовність тіла та душі до смертельного бою. Уклад життя козаків визначав їхні поведінку, філософію, ментальність, харчування, власне приготування та вживання багатьох напоїв спеціального призначення.
«Клейноди», «чайки», «герць» - ці слова та багато інших несуть у собі відгомін тієї бурхливої доби. Якщо ти небайдужий до історії рідної землі, хочеш краще її знати, тобі в пригоді стане цей «Козацький словник школяра», складений нікопольським вчителем Олександром Великим. Він збагатить твої знання, а хто знає минуле, той опанує майбутнє.
Щоб збудувати незалежну Україну, треба добре знати її історію. І яскравою сторінкою в ній є кількасотрічна боротьба українського козацтва проти іноземних загарбників. В минуле відійшла та епоха. Але козацькі літописи зберегли для нас повідомлення про той героїчний час, про гетьманів і кошових отаманів, про невмирущу славу лицарів Запорожжя.
Деякий час військова термінологія була майже повністю вилучена з активного вжитку у військовій сфері. В українській художній літературі і пострадянського часу на військово-патріотичну тему використовувалося щонайбільше два-три десятки військових термінів, скалькованих з російської мови. Численні й неконтрольовані запозичення військової термінології з російської та інших мов, створюючи ілюзію розвитку української мови, непомітно руйнують її вже не тільки на лексичному, а й на глибинно-фонетичному рівні.
Кобзарі піднімали дух козаків, кликали їх до перемоги у боротьбі з ворогами свого народу. Зрячі кобзарі брали безпосередню участь у битвах. Чимало з них загинуло під час придушення селянсько-козацьких повстань, зокрема оспіваної Т.Г. Шевченком Коліївщини. У відомій історикам «Коденській книзі» - сумному мартиролозі замучених шляхтою повстанців 1768 року - значаться і три кобзарі: Прокіп Скряга, Василь Варченко та Петро Соковий.
Характер харчування "малоросів" обумовлювався не тільки смаками окремої особи, а й її матеріальними статками, релігійністю, частково, особливостями місцевості, де вона мешкала. Загалом же українська кухня відзначалася достатньою різноманітністю. На столах простого люду переважала груба рослинна їжа з городу, ланів, саду, лісу. Це були: столовий буряк, капуста, огірки, цибуля, яблука, груші, ягоди, гриби, горіхи тощо.
