Військова лексика Запорозького козацького вжитку
 Останніми десятиліттями науковцями посилено досліджуються процеси термінотворення. Актуальності набуло вивчення військової термінології, бо одним із потужних джерел поповнення сучасного словникового складу є лексика, яка тісно пов'язана із життям суспільства.
Деякий час військова термінологія була майже повністю вилучена з активного вжитку у військовій сфері. В українській художній літературі і пострадянського часу на військово-патріотичну тему використовувалося щонайбільше два-три десятки військових термінів, скалькованих з російської мови. Численні й неконтрольовані запозичення військової термінології з російської та інших мов, створюючи ілюзію розвитку української мови, непомітно руйнують її вже не тільки на лексичному, а й на глибинно-фонетичному рівні. Хоча запозичення в українську мову російської військової термінології невипадково, якщо взяти до уваги обставини культурно-політичного розвитку України впродовж кількох останніх століть.
Історія української військової лексики починається в княжі часи, а формування військового словника сягає спільнослов'янського періоду.
Розбудова української військової термінології базувалася на взаємодії таких чинників:
- використання успадкованих словотвірних моделей і створення нових;
- активне залучення ресурсів народорозмовної мови шляхом змін семантичного обсягу існуючих лексем;
- запозичення як результат міжмовних контактів.
Формування української військової термінології відбувалося паралельно із формуванням козацького війська. Поряд зі зброєю європейського типу козаки використовували бойові знаряддя «до порохового періоду», більш поширені у тюркських народів. Така конвергенція була закономірним явищем постійних військових контактів. У сучасній українській літературній мові переважна більшість тюркізмів архаїзувалася.
Українська військова лексика не лише зазнавала чужомовних впливів, але й сама була активним посередником. Закономірною і очевидною є її роль у XIV - першій четверті XVIII ст. як останньої ланки на шляху європеїзмів у російську мову.
Ця лексика перестала розвиватися у XVIII ст., бо українські збройні козацькі формації зникли. Розвиток військової лексики можливий лише в середовищі, для якого вона актуальна. Традиції військової козацької справи перемістилися в історичні спогади - легенди, перекази та історичні пісні. Потреба у військовій лексиці виникає на початку 90-х рр. у незалежній Україні у зв'язку з необхідністю запровадити в українські Збройні Сили України рідну мову - військові команди, спеціальну військову термінологію тощо. Ця проблема розв'язувалася звичним для української мови пострадянського часу способом: шляхом калькування, а то й прямого запозичення термінолексики з російської мови. Проте, зацікавленість цією термінологією не виявилась достатньо сильною, щоб вплинути на розвиток сучасної української військової лексики.
Безперечно, актуалізована архаїчна лексика не заповнює прогалин у системі понять, однак вона, на нашу думку, має ідейно-орієнтаційний сенс надаючи рухові певного ідейного спрямування - у чому й полягає її цінність як культурно пережитої національної духовної спадщини. Козацька романтика може видатися наївним замилуванням архаїкою, але з огляду на результати діяльності цього покоління, що повернуло українському народові традицію збройної боротьби за свої права, принаймні варто замислитися над цим феноменом нашої національної історії.
Чимало військової лексики знаходимо в історичних піснях. Ця лексика охоплює назви осіб, пов'язаних з військовою справою; назви зброї, військової збруї та регалій; назви збройних сил, їх основних родів, бойових одиниць і деяких частин та загонів спеціального призначення; номінації, які стосуються стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
І. Лексеми, що вживаються на позначення військових осіб
У ХV-ХVII ст. на Україні широкого вжитку набуло слово тюркського походження козак, яким називали незалежну людину, шукача пригод. В історичних піснях лексема козак вживається на позначення учасників війни зі своєї сторони. Слід відзначити, що ця лексема є найуживанішою у своїй підгрупі в історичних піснях.
Н.: Ой у полі а в гординськім відти козак з войни іде, ой у лісі коня пасе. Буде з тебе, Байда, та козак войненьки. Із Полтави їхали козаки.
Дуже рідко в історичних піснях вживається термін компанієць - козак легкокінного гетьманського полку на Україні в ХVІІ-ХVІІІ ст.
Н.: Там стояли шкіпери, з ними компанійці.
Вільних козаків-запорожців, яким властиві козацька доблесть і воєнне мистецтво, називали лицарями, зустрічаємо цю лексему і в історичних піснях.
Н.: Будь мені лицар та вірнесенький. Воєвода, славний лицар, на отводі зістав. Буду биться, як лицар9.
Серед загальних назв воїнів можна визначити також лексему турецького походження гайдамака - учасник народно-визвольної боротьби XVIII ст. на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту.
Н.: Драли гайдамаки від панської ласки. Не єсть ви козаки єсть ви гайдамаки. Зустрічають його гайдамаки в темнім лузі над рікою.
Подекуди зустрічається в історичних піснях слово сірома - козацька біднота на Запорозькій Січі; голота.
Н.: Наша браття сіромашня. А не дай тім погибати, безщасному сіромасі. Зажурився бідний сіром.
Ширше представлена в історичних піснях військова термінологія на позначення назв військових звань, чинів та посад: гетьман, отаман, осавул, старшина.
Слово гетьман запозичене із німецької мови, що в докладному перекладі звучить як «капітан». Гетьманом у XVI ст. називали виборного ватажка козацтва Запорозької Січі. Починаючи з Богдана Хмельницького, це управитель усієї України, представник вищої влади на Україні. Ця лексема дуже широко вживається в історичних піснях.
Н.: Ой пане гетьмане, були в бусурмана: багацько в чортяки всякого надбано. Ой чом коні гетьманскії не п'ють води дунайської? Шлеть мене гетьман до Дунаю, да я Дунаю я сам не знаю.
Отаман - виборний або призначений ватажок козацького війська. Представник козацької адміністрації у населених пунктах на Україні.
Н.: Ой лимане, лимане, запорізький отамане. В отамана дух нелюдський. Ой снинемось по таляру, купим штани отаману9.
Осавула - виборна службова особа, що обіймала одну з адміністративно-військових посад на Україні в ХVІІ-ХVIIІ ст.
Н.: Ой ти соцький, осавула, сідлай коні вороні. Отаман же з осавулою пана рейментаря просить.
Старшина - в ХVІ-ХVIII ст. керівна заможна привілейована верхівка козацтва.
Н.: Та не хтіла в одно стати старшина козацька. Ой старшина моя мила, випускайте мого сина.
Незначну групу становлять лексеми на позначення представників окремих військових загонів: кошовий, курінний, сотник (іноді зустрічається соцький).
Кошовий - слово старослов'янського походження - вождь, отаман козаків на Запорозькій Січі.
Н.: А чи й отаману та вістовому, а чи самому кошовому? Ой наш батько, пан кошовий, по козаках тужить. Ой пише Швачка до кошового та дрібненькеє листя. Ой принеси, принеси, чорная галко, від кошового вісті.
Курінний - слово чагатського походження - виборна особа, що керувала куренем.
Н.: Обізвався серед Січі курінний Сулима.
Сотник (соцький) - особа, яка очолювала сотню, обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем.
Н.: А в нашого Харта, а в сотника - батька. Де їде сотник дорогою, кінь ся усіка. Ой ти соцький, осавула, сідлай коні вороні. Ой сварився, не сварився, а з соцьким побився.
Також незначну групу становлять слова на позначення воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов'язок: варта, канонір,конвой, сторожа, стрільці, хорунжий.
Варта - загін, гурт людей (переважно озброєних), що охороняють кого- що-небудь.
Н.: Прийде безчасна та варта. А ти, каже, Вісарику, сидиш межи вартов.
Канонір - майстер, який виготовляв і обслуговував гармати.
Н.: А як взяли каноніри з канонів стріляти.
Конвой - група озброєних людей, що супроводять кого-, що-небудь; варта; охорона, супровід.
Н.: Як піду я у чужу країну - конвоєм приженуть. Ой пішов би я в чужу сторону, так конвоєм приведуть.
Сторожа - загін, група людей, що охороняють кого-, що-небудь; варта; охорона.
Н.: Поставили стороженьку навхрест шабельками. Та не дає проїхати та бистра сторожа.
Зустрічається поодиноке вживання терміну стрільці. В основі його утворення лежить військовий засіб ведення бою за допомогою потужних дій стрільців, що було дуже поширеним серед козаків.
Н.: Оляна каже, що в сінях вівці, на Кармалюка засіли стрільці.
Хорунжий - особа, що носила прапор або хорогву війська; прапороносець.
Н.: Посередині пан хорунжий, під ним кониченько. Обізвався Павлюк-хорунжий.
В окрему, хоч і незначну, підгрупу слід виділити слова-назви вояків іноземних армій: гусари, жовніри, рейментари.
Гусари - угорські військові з частин легкої кінноти.
Н.: То ж не хмара - молоді гусари.
Жовнір - солдат польської армії.
Н.: Лежить, лежить а в шпиталі жовняр молоденький. Пішов жовняр на долину та ліг спати на годину. Ой приїжджає жовнір став його питати.
Рейментар - солдат польської армії.
Н.: Хорошенько рейментаря, кланяючись просить. Пан рейментар походжає: «Дивітеся люде...». Отаман же з осавулом пана рейментаря просить.
Отже військова лексика на позначення військових осіб, представлена в історичних піснях, містить у своєму складі загальні назви воїнів; назви військових звань, чинів та посад; назви представників окремих військових загонів; назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов'язок. Цей прошарок термінолексики представлений в історичних піснях найширше.
II. Лексеми на позначення зброї, військового спорядження і регалій
На особливу увагу в історичних піснях заслуговує лексико-семантична група, що об'єднує назви зброї, військового спорядження і регалій.
Ряд лексем вживається на позначення військової зброї: бомба, гак, гармата, кайдани, куля, лук, меч, мушкет, пістолет, пушка, рушниця, самопал, спис, стріли, топірчик, шабля.
Бомба - розривний снаряд, начинений вибуховою речовиною.
Н.: Ой летіла бомба московськая, серед Січі впала. Ой летить бомба від москаля та серед січі впала.
Гак - металевий або дерев'яний стрижень, загнутий на одному кінці.
Н.: Та її за ребро гаком, гаком зачіпали. Ой гаком за ребро та й пробуріте.
Гармата - артилерійська довгоствольна вогнепальна зброя з пологою траєкторією, призначена для ураження живої сили та бойової техніки противника, руйнування оборонних споруд тощо.
Н.: З семип'ядій од запалов як півсоткою гармат. А вдарено в Білій Церкві з тугої гармати. Та вдарили з семи гармат у середу вранці.
З тим самим значенням поряд з лексемою гармата зустрічається пушка.
Н.: Ой у п'ятницю на Солоній пушки заряжали. Б'є турчин з Кермену з пушок на тривогу Як взяли його на пушку - збили його на галушку.
Кайдани - залізні ланцюги з кільцями, що їх заклепують або замикають на руках чи ногах арештованого.
Н.: Та де піймає козаченька - та й в кандалах водить. Гей, ой забили, а сотничка Харка в Шамраївці у кайдани. Що на наші білі ручки й ніжки кайдани зломили.
Куля - маленький свинцевий або стальний снаряд для стрільби із ручної вогнепальної зброї, що являє собою передню частину бойового патрона.
Н.: Первая куля не минула, а другая устрелила. Треба взєти срібну кулю, ярі голосочки. Ой летить куля з ворожого поля.
Лук - ручна зброя для метання стріл, яка має вигляд стягнутої тятивою дуги.
Н.: Дав йому лучок і стрічок пучок, дав йому стрілку-царівну-дівку. Ой узяв вже Байда лук у руку. Ой подай мені та лук тугесенький.
Меч - холодна зброя у вигляді двосічного прямого довгого клинка з рукояткою.
Н.: Рубає мечем голови з плечей, а решту топить водою. В правій руці меч тримає, а з лівої кров се ллє. Ой кинеться та панства до ясного меча.
Мушкет - рушниця великого калібру.
Н.: Мушкетом бере, аж серце в'яне. Через плече мушкет носить і в дівчини грибів просить.
Пістолет - ручна зброя з коротким стволом для стрільби на невеликі відстані.
Н.: Небагато Довбуш думав гримнув з пістоль іти. Ой возьму я сі, ой возьму я сі пістолета і гаківниці.
Рушниця (ружина) - вогнепальна ручна зброя.
Н.: Ой козак до ружини, бурлака до дрюка: оце ж тобі, вражий турчин, з душею розлука. Гей, а у того лементаря за плечима ще й рушниця. Ой де ж ваші, панове-молодці, та яснії рушниці?
Самопал - ґнотова рушниця, що не має замка і заряджається з дула.
Н.: Вдарили разом з самопалів, з седмип'ядій од запало. Як повіяли козаки з самопалів густо. Клади продавали, самопали купували.
Спис - холодна зброя у вигляді гострого металевого наконечника на довгому держаку.
Н.: Держить спис в руці довгенький, а в другій - меч ясненький. Ой підняли пана Саву на три списи вгору.
Стріли - тонкий стрижень із загостреним кінцем або гострим наконечником, який використовують для стрільби з луку.
Н.: Шабельками вогню краше, ой стрілами розкладає. Подай мені тугий лучок, і стрілочок цілий пучок. Та зробив же Байда три стрілочки, та набачив Байда в морі три лебедочки.
Топірець - сокира з довгим держаком, що використовувалась як зброя.
Н.: А зробімо топірчики та з самої сталі. На ножєньку налягає, на топірця підпирає. Свій топірчик вже не пестить, в сопілку не грає.
Шабля - холодна зброя з зігнутим сталевим лезом і гострим кінцем.
Н.: З кониченька не встаю, в піхву шаблю не ховаю. В правій руці шаблю має, а з лівої кров капає. Шабля в ножнах забренчала, - шабля різанину чує.
До назв аналізованої групи належать слова, що означають військові регалії, а саме: булава, бунчук, хоругва.
Булава - палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка була військовою зброєю.
Н.: Ой як ударив та козак Нечай та об стіл булавою. Не досягнув то пан Сава до своєї булави.
Бунчук - булава з металевою кулькою на кінці і прикрасою-китицею з кінського волосу.
Н.: З Чигирина в Переяслав Богдан одбуває, з бунчуками, хоругвами московців стрічає.
Хоругва - прапор, стяг, знамено.
Н.: З Чигирина в Переяслав Богдан бунчуками, хоругвами московців стрічає.
Ряд лексем в історичних піснях вживається на позначення військової збруї: аркан, батіг, ногайка, остроги, поводи, попруги, сідло, стремена.
Аркан - довгий мотузок із зашморгом на кінці, за допомогою якого ловлять коней.
Н.: Ой прибігли татароньки, аркан взяли, коня взяли. Нема коня ні прикорня, ні прикорня дубового, ні яркана шовкового.
Батіг - прикріплений до держака мотузок, або ремінець, яким поганяють тварин; канчук, пуга, гарапник.
Н.: Не доїжджа до ланочку, батіг розпускає. Туди йшли з волами, відтіль - з батогами.
Як синонім до слова батіг вживається лексема нагайка - батіг зі сплетених ремінців з коротким пужалном.
Н.: А зброєньку повішу на ялину, а нагаєчку на дубочок. Стало сідельце на конику купиною, а нагаєчка годиною. Коня візьму ще й нагаєчку, тебе зарубаю, мою галочку.
Острога - металева дужка з зазубреним або гладеньким коліщам, прикріплена до задника чобота верхівця, якою при потребі підганяють коня.
Н.: Ой як стисне козак Нечай коня острогами, за ним ляхів сорок тисяч з голими шаблями.
Повід - прикріплений до вудил ремінь, за допомогою якого правлять конем.
Н.: Да йшли турки з татарами, да взяли коня з поводами.
Попруга - широкий ремінь, який затягують попід черевом коня, закріплюючи сідло.
Н.: Та підтягай, джуро, та підтягай, малий, тугенько попруги.
Сідло - сидіння для вершника, яке прикріплюється на спині коня.
Н.: Да мені сідло в скарбу дають, на сторожу висилають. Візьме коня ще й сіделечко, тебе уб'є, моє сердечко.
Стремено - пристрій для упирання ноги вершника у вигляді металевої дужки, що підвішується до сідла за допомогою ременя.
Н.: Три дні з коня не вставаю, з стремен ніжок не виймаю. Стисни, хлопче, та стисни, малий, стремена тісненько. Як зачав Нечай-козак на стремель ніжки класти, взялися під коником всі ніжки трясти.
Таким чином, можна відзначити, що лексика на позначення зброї, військового спорядження і регалій широко представлена в історичних піснях. Це дає нам змогу повною мірою відтворити історичні умови і звичаї козацьких часів. Бо види зазначеної зброї, військового спорядження і регалій характерні саме для цього періоду історії нашого народу.
III. Збройні сили в історичних піснях
Лексико-семантична група, що включає слова на позначення бойових одиниць і деяких частин також наявна в історичних піснях: військо, орда, полк, рота, сотня, табір.
Хоча ця група не широко представлена, але несе певне стилістичне навантаження, надаючи висловлюванню урочистості, величності. Вона також відтворює колорит історичної епохи, про яку йдеться в пісні.
Прослідкувавши етимологію слів цієї групи, можна відзначити, що основна частина слів цієї групи - запозичені. Їх діапазон генетично є дуже розгалуженим і відображає рівень та характер міжмовних контактів.
На позначення збройних сил держави в історичних піснях усіх періодів вживається слово військо.
Н.: Славний паничу, добрий Іване! Молод же ти в військо ходити. Да й поперед війська да конем виграє, мечем ввиває, військо рубає. Як той пісок, мати, зійде, тогди твій син з війська прийде!
Дуже рідко зустрічається синонім до слова - армія. На відміну від попереднього терміну, ця лексема зустрічається в піснях часів польсько-шляхетського панування. Можемо прослідкувати також діалектні відхилення від літературної норми (вармія - армія), що вказує на обмежене територіальне вживання цього терміну.
Н.: На них жупани сині, поки приставили до армії, нічого не оставалось на спині.
Для номінації воєнного супротивника часто зустрічається лексема орда - об’єднання кількох кочових племен під владою одного хана у тюркських і монгольських народів. Вживання цього слова в історичних піснях обмежується XV-XVII ст., що свідчить про відповідність подій, зображених в аналізованих творах історичним умовам.
Н.: Зажурилась Україна, бо нічим прожити, витоптала орда кіньми маленькії діти. А йди, сину, проч від мене, нехай тебе орда візьме! Не діждались ми утра - всю орду зайняли.
Полк - військова одиниця з самостійним управлінням і господарством.
Н.: Або ж мене в стадо пусти, або ж мене до полку дай. Купили коника, і шабельку, пішов хлопець до полку. Чорні кудрі обголили та й до полку приділили.
На позначення складової частини полку в історичних піснях вживається лексема рота.
Н.: На версі Дунаю три роти ту стають: перша рота турецька, друга рота татарська, третя рота волоська. Кладе ляшки на три шляшки, як москалів рота.
В поодиноких випадках, починаючи з другої половини XVII ст., слово замінює термін сотня.
Н.: Позбирайтесь зараз сотні і сідлайте коні.
Табір - військо, розташоване в тимчасово укріпленому місці з обозом.
Н.: Татарин по табору ходить, миленьку за ручку водить.
Таким чином, можна відзначити, що лексико-семантична група на позначення бойових одиниць і деяких частин представлена в історичних піснях не дуже широко, та вона яскраво відображає військовий устрій часів козаччини, а також характер міжмовних контактів.
ІV. Лексико-семантична група на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків
Наявна в історичних піснях і лексико-семантична група на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій та їх наслідків.
Із віддієслівних іменників привертають увагу такі, як: муштра, неволя, полон, похід, присяга, служба.
Муштра - військове навчання, що ґрунтується - на дисципліні та занадто суворих правилах і вимогах.
Н.: Ой тоді ти заплачеш, як у муштрі забачиш. А завтра день ранесенько та й на муштр збирайся.
Неволя - відсутність волі, свободи, повна залежність від кого-, чого-небудь.
Н.: Може якось, мій миленький, ти в нього не влучиш, тільки мене у неволю ще дальше залучиш. Та узяли та Пилинка до невольниченьки. А замкнули та Пилипка у железні свірніі. Та тікаймо, милеє браття, - буде мимі в неволі. Ой не даймося, панове-молодці, та й у тяжку неволю.
Полон - відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій.
Н.: За річкою вогні горять, там татари полон ділять. Стару мати порубали, в полон милу взяли. Да молодую да челядину то й у плєн забрали.
Похід - організовані дії, виступи, спрямовані на боротьбу з ким-небудь.
Н.: Знає Корсунь і Пилява, знають Жовті Води, як водив своє козацтво Богдан у походи.
Присяга - урочиста обіцянка, часто підкріплена згадуванням чогось дорогого, священного для того, хто обіцяє.
Н.: Пов'язавши білі руки, везуть до Прилуки, а з Прилуки до Полтави, довічної присяги.
Служба - перебування на військовій службі.
Н.: І ми службочку служили, і ми турка погубили. Дзвінчук довго не думає, в місто си збирає, з поляками в Коломиї служби винаймає.
Досить широко представлені лексеми на позначення бойових дій і військових операцій: бити, боронити, влучити, воювати, губити, зняти (голову), рубати, служити, стріляти, убивати.
Бити (розбивати) - завдавати поразки кому-небудь, перемагати ворога в бою, на війні.
Н.: У москаля, у москаля добре жити: будем татар, турків бити. Отак Максим Залізняк із панами бився.
Боронити - обороняти, захищати кого-, що-небудь.
Н.: А у лузі при полонці будем ся боронити. Маю ж бо я козаченьків та й оборонюся. А чей би нас боронило від москалів міцно.
Влучити - спрямовуючи що-небудь у ціль, досягати її; попадати, вціляти, поціляти.
Н.: Може якось, мій миленький, ти в нього не влучиш, тільки мене у неволю ще дальше залучиш. Чи влучиш - не влучиш, нашу жизнь розлучиш.
Воювати - вести війну.
Н.: Коли турки воювали, білу челядь забирали. З козаками воюєш - свою силу згубиш . Ой щоб було мені воювати з ляхами легенько.
Губити - знищувати кого-небудь, призводити до загибелі, занапащати, нищити.
Н.: А я пашу згублю - тебе з собою візьму. Бершадськії козаченьки того наробили, веселий край, хороший люд марне згубили.
Зняти (голову) - усувати, збивати (пострілом, ударом).
Н.: Да велю ж тобі куме-брати з пліч голову зняти.
Рубати - бити, розтинати холодною зброєю.
Н.: Одну ніч ночували: стару неньку зарубали, а миленьку собі взяли. Не плач, мати, не журися, не дуже порубано, не дуже постреляно. В Копичинці, малий город, козаків рубати.
Служити – перебувати на військовій службі.
Н.: Не схотів же той Сава козакам служити. Відклонився до ляшеньків в Польщу паном жити.
Стріляти - робити постріли.
Н.: А в тім возі Михей лежить, порубаний, постріляний. А щоби ви, довгопільці, у нас не стріляли.
Вбивати - позбавляти життя (ударом чого-небудь, вогнепальною або холодною зброєю).
Н.: Нехай уб'ю я оттого вража татаренька. Ой відсунься, міленькая, бо уб'ю тебе з башенькою. Ви Івана, ви Серпягу, зрадливо убили.
Можна зробити висновок, що зміни у військовій термінології ХІV-ХVІІ ст. кардинальні. Одначе, українська військова лексика перестала розвиватися у XVIII ст., бо українські збройні (козацькі) формації були скасовані. Подальший поступ військової термінології мав недуже активний характер і базувався в основному на традиціях козацької доби.
| 
