Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води — моя Україна. 
  В. Сосюра

  Термін «козацький гетьман» або «гетьман Запорозького Війська» почали застосовувати з часів виникнення реєстрового козацтва (70-ті роки XVII ст.). Під час великих походів і повстань влада реєстрового гетьмана поширювалася на все козацтво.  В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній.

З часів свого виникнення українське козацтво виступає надійним оборонцем рідної землі від ворожих зазіхань. На чолі козаків зявилися досвідчені полководці які повели за собою народні маси.

ВІДОМІ КОЗАЦЬКІ ГЕТЬМАНИ УКРАЇНИ

  Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного армії. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній

ВІДОМІ УКРАЇНСЬКІ ГЕТЬМАНИ

  Україною понад двісті років правили 66 гетьманів: перший був Дмитро Вишневецький, оспіваний у думах як Байда, останній — Кирило Розумовський. Одні булавою освячували визвольні змагання народу, для інших блиск гетьманських клейнодів вгамовував спрагу честолюбства і власних корисних інтересів. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній

У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Особливо вабило його море, морські походи. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. Як би склалася козацька доля Сулими далі, можна лише гадати, бо в одному з походів у бою з турецькою ескадрою, десь близько 1605 року, у чайку Сулими вцілили турецькі гармати. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти турків вони не змогли. Турецькі моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери.

З часів свого виникнення українське козацтво виступає надійним оборонцем рідної землі від ворожих зазіхань. На чолі козаків зявилися досвідчені полководці які повели за собою народні маси. Доцієї категорії відносятся і кошові отамани.

Запорозькі лицарі першими ставали на шляху ординських полчищ, разом з селянами та міщанами вели героїчну боротьбу за визволення України від іноземного армії. Про мужність і відвагу козаків завдяки їхній участі у відсічі агресії султанської Туреччини вже на початку XVII століття знала Європа. В цей час зросла ціла плеяда славних, козацьких ватажків, чиї імена назавжди залишилися в пам'яті народній

Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає віршований епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії. З багатої й різнорідної віршової спадщини XVI — XVIII вв. тільки невелика частина появилася друком. Причиною того були обставини політичного життя.

До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою. 
Зважаючи на те, що в період козацької доби замовником і споживачем виступало саме козацтво, культура того часу являла собою точний відбиток душі цього волелюбного стану. Перебування на межі життя і смерті викликало потребу сакралізації оточуючого середовища, містичності, химерності. 

Як за зовнішнім виглядом, так і за внутрішніми якостями запорізькі козаки загалом були характерними типами свого народу і свого часу. За описами сучасників, вони переважно були середнього зросту, плечисті, ставні, міцні, сильні, на обличчі повні, округлі, а від літньої спеки й степового повітря смагляві. З довгими вусами на верхній губі, з розкішним оселедцем на тім’ї, у смушковій гостроверхій шапці, вічно з люлькою в зубах, справжній запорожець завжди дивився якось похмуро, спідлоба, сторонніх зустрічав спочатку непривітно, вельми неохоче відповідав на питання, але згодом помаленьку лагіднішав, обличчя його під час розмови поступово веселішало, живі проникливі очі засвічувалися вогнем, і вся його постать дихала мужністю, молодецтвом, заразливою веселістю й неповторним гумором.