Василь Васильович Капніст народився 23 лютого 1758 року в селі Обухівці (тепер — Велика Обухівка) на Миргородщині в сім’ї військового. Його батько, миргородський полковник, загинув 1757 року на війні. Мати походила з української родини Дуніних-Борковських. Дитинство майбутнього поета минуло в рідному селі, серед чарівної природи поблизу ріки Псла. Виховання сина цілком взяла на себе мати, жінка, що зберегла винятково високий рівень української національної свідомості — сучасники розповідали, що навіть на аудієнцію у імператриці Єлизавети Петрівни, якої Софія Борковська була «милостиво удостоєна», вона з’явилась в українському народному вбранні... Але для Софії було цілком ясно, що передати малому Василеві любов до рідної України — ще замало. Потрібна справжня, грунтовна, класична освіта. І молода людина отримала її. Насамперед Капніст блискуче вивчив латину, німецьку, французьку мови, ознайомився зі світовою літературною класикою.  З тринадцяти років (1770-1775) В.В.Капніст служив капралом лейб- гвардії Ізмайловського полку в Петербурзі й дослужився до гвардії підпоручика. Там він познайомився з Г.Державіним, відомим російським поетом, а невдовзі ввійшов у гурток, який гуртувався навколо маститого поета. Величезний вплив на поета справила і творчість українського поета й філософа Григорія Сковороди. Свою першу оду В.Капніст написав у 1775 році, правда, французькою мовою. Друкуватися почав у журналі “Санкт-Петербургский вестник” з 1780 р. Його перший віршований твір “Сатира 1” (“Сатира первая и последняя”) приніс йому популярність, у якому чітко відбивалися помірковано-просвітницькі ідеали молодого поета.

 В.Капніст писав оди, елегії, анакреонтичні (легкі, грайливі, ліричні) вірші. Багато віршів поета відображають побут тодішньої України. Він оспівав багатство природи рідного краю (“Обухівка”, “В пам’ять береста” та ін.). Написав і вірш на честь Полтавської битви. Поезія Капніста була пов’язана з передромантичними літературними течіями й зіграла помітну роль в розвитку літератури допушкінської доби.

 1782 року його обирають миргородським повітовим маршалком (предводителем дворянства). Восени 1783 року в Обухівці поет написав «Оду на рабство», як відповідь на покріпачення селян. Це один із найсильніших антикріпосницьких творів кінця XVIII століття. У цьому вірші Капніст підтверив, що до поневолення України російським царизмом тут люди жили вільно і щасливо. Вони, царі, своєю владою зробили «из счастливнх людей несчастньїх и зло из общих благ...» Хай нас не відштовхує архаїчний, дещо важкуватий стиль капністових віршів — без цього твору високої громадянської вартості, без перебільшення, не було б ані Пушкіна, ні Котляревського, ні Шевченка. Вчитаємось:

Где благо, счастие народно 
Со всех сторон текли свободно, 
Там рабство их отгонит прочь. 
Увы! Судьбе угодно было, 
Одно чтоб слово превратило 
Наш ясный день во мрачну ночь

Ця «Ода» стала попередницею, декабристської поезії. Відомий факт поїздки Капніста в 1791 році до пруського міністра Генцберга у справі визволення України з-під влади Росії, тобто він фактично продовжив акцію Пилипа Орлика.Як відомо, російська цариця Катерина ІІ скасувала в 1764 р. гетьманське правління Україною. Тож поет головним чином виступав за відновлення гетьманства, як вважав Д.Бантиш-Каменський. Це підтвердив майже через століття й німецький дослідник творчості Капніста Георг Закке. Так стверджував і О.Оглоблин. Твір довгий час ходив серед громадськості в списках і набув широкого розголосу. Ода була надрукована з великими труднощами лише в 1809 р., а через сорок років піддана жорсткій цензурі. Один з перших переклав російською мовою «Слово о полку Ігоревім». Найважливіший і єдиний драматичний твір Василя Капніста це – віршована комедія “Ябеда” (1793-98), в якій він нещадно викривав судові зловживання і бюрократизм як типові явища російського самодержавства. Перша постановка її на сцені відбулася 1798 року й набула нечуваного розголосу в суспільстві. М.Дмитрієв тоді писав: “Це одна з тих комедій, які роблять честь не тільки автору, але всій літературі. Сила її дивовижна! Є такі місця, в яких порок, не втрачаючи боку комічного, досягає трагічної сили… Ось право Капніста на безсмертя…”  Російський уряд відреагував швидко й заборонив постановку. Як, приміром, зреагував тодішній директор департаменту Міністерства внутрішніх справ Росії барон Ф.Вігель: автор “Ябеди”, мовляв, “у перебільшеному вигляді, на ганьбу світу, навів злочинні мерзоти наших головних суддів і їх підлеглих. Тут ні в дії, ні в особах немає нічого веселого, забавного, а одне лише жахаюче, і не знаю чому назвав все це комедією”. Але ж високий урядовий чиновник не побачив головного, а саме гнівного осуду централізованої політики російського самодержавства в Україні. Ось де сенс написання твору! Та не дивлячись на заборону, комедія “Ябеда” продовжувала незмінно входити в репертуар деяких впливових російських театрів до 1840-х рр.

Василь Капніст знаний і в галузі теорії літератури, за що був прийнятий до Російської імператорської академії наук. В 1801 році вийшов у відставку статським радником. Василь Васильович брав участь і в Вітчизняній війні 1812 року.

 Василь Васильович усе своє життя мріяв будь-яким чином вибороти право українського народу на свободу. Відомо, що з цією метою він таємно 1791 року побував у Німеччині, де намагався отримати підтримку пруського короля Фрідріха Вільгельма, щоб той у свою чергу вплинув на Росію. До того ж до царського двору дійшло від тих же німців про зусилля й наміри В.Капніста, але ніхто не наважувався застосовувати проти нього хоча б якісь репресивні методи. А проте, як це не дивно, парадоксальний факт: імператор Павло І вельми прихильно ставився до поета Капніста, а також до його ідеї про повернення колишніх козацьких прав Гетьманській Україні, віроломно відібраних Катериною ІІ – матір’ю імператора. Василь Капніст глибоко поважав імператора за його наміри “рятувати Росію”, про що Павло І не раз наголошував. І після підступного вбивства імператора, яке приголомшило поета, він не перестає діяти цілеспрямовано, затято…

Навряд чи поодинокі досягнення нащадка грецько-української козацької родини на імперській службі так уже радували його (у 1801 році, після сходження на трон Олександра I, він назавжди залишив Петербург у чині статського радника і повернувся в улюблену, рідну Обухівку, де й провів останні 22 роки свого життя...). Тривалий час був директором училищ Полтавської губернії. Він багато приділяв уваги грамотності серед українського народу. В.Капніст також був генеральним суддею Полтавської губернії.

 В.Капніст мав велику і дружню сім’ю. Протягом життя в нього народилося п’ятнадцятеро дітей, з яких досягло зрілого віку лише шестеро – Семен, Володимир, Іван, Олексій, Катерина і Софія.

 В. Капніст служив на Україні у поштовому і театральному відомствах, був директором народних училищ Полтавської губернії. Він опрацював статут Полтавського «громадського дворянського училища», тобто гімназії, відкритої 1808 року. В 1820 — 1823 роках був членом ради Полтавського дівочого інституту. Але головною його діяльністю була літературна творчість. Капніст написав багато соціальних сатир, од, ліричних віршів та комедію «Ябеда», яка його прославила на віки. І хоч в основі цього сатиричного твору лежали епізоди з життя матері (тяжба з сусідкою-поміщицею), але Капніст зумів окремі конкретні факти підняти до сатиричних узагальнень, виставивши напоказ «рани і хвороби суспільства». «Ябеда» ставилася і в Полтаві. 
Василь Капніст любив Україну, називав її «милою вітчизною»; він добре володів українською мовою, писав і розмовляв нею з простими людьми. Свій обухівський «уют-ний домик под соломой», природу рідного села і Псел оспівав у вірші «Обуховка». Його вірш «Чижик» вважають переспівом твору Г. Сковороди «Ой ти, птичко, жолтобоко». В обухівському маєтку Капніста бували письменники Г. Державін, батько та син Гоголі, В. Ломиковський, М. Гнідич, І. Котляревський, декабристи Муравйови-Апостоли, Пестель, Лорер та ін. Сини поета Семен та Олексій, що був знайомий з Т. Г. Шевченком, теж належали до таємної організації «Союз благоденства».

 Бог відміряв поетові змістовні 65 років. Василь Капніст якось застудився, повертаючись із Манжелії й невдовзі 8 листопада 1823 року помер у с.Кибинцях, та був похований на родинному обійсті у Великій Обухівці на Полтавщині.  Надгробок промовляє до нас такими словами, які написав сам поет:

Капнист сей глыбою покрылся; 
Друг муз, друг родины он был; 
Отраду в том лишь находил, 
Что ей, как мог, служа, трудился, 
И только здесь он опочил.

Джерело: Берков П./ В.В. Капнист. М.―П. 1950; Оглоблин О./ Василь Капніст. Літ.-Наук.Зб.,УВАН. 1952