Козельщинський Різдвяно-Богородицький жіночий монастир веде свою історію з 80‑х років XIX століття.  У той час у селі Козельщині Кобеляцького повіту Пол­тавської губернії (нині смт. Козельщина Пол­тавської області), за 3,5 версти від залізничної станції Ганівка Харково‑Миколаївської (тепер Південної) залізниці, знаходився маєток графині С. М. Капніст, уродженої Остроградської — дочки видатного українського вченого‑математика, академіка Петербурзької та кількох іноземних академій наук М. В. Остроградського.  А маєток їй дістався за дарчим заповітом від останнього власни­ка Козельщини, кобеляцького повітового предводителя дворянства 40–50‑х років ХІХ століття П. І. Ковельського — ровесника її батька.

  Чоловіком Софії Михайлівни був граф Володимир Іванович Капніст — один із нащадків російською і українського поета та громадського діяча В. В. Капніста. Вони мали доньку Марію. Дівчинка раптово захворіла тяжким недугом нервового характеру, пов'язаним, вірогідно, із якимось стресом, і втратила здатність ходити.    Ні кращі полтавські лікарі, ні навіть столичні не змогли виліку­вати її. Батьки вирішили повезти доньку за кордон, щоб її оглянули іноземні світила ме­дицини. Але перед самим від'їздом із Козельщини після молитви перед іконою Богомате­рі, яка була сімейною реліквією Ковельських, а потім перейшла до Капністів, юна Марія раптово вилікувалася. Це трапилося 21 лютого (5 березня) 1881 року.

  Чутки про чудодійне зцілення доньки графів Капністів від ікони швидко рознесли­ся далеко за межами Козельщини. І сюди потягнулися багатотисячні натовпи віруючих, котрі прагнули зцілитися, вилікуватися від усіх своїх недугів.

  З дозволу архієпископа Полтавського Іоанна граф Капніст збудував невеличку каплицю. У ній 23 квітня (5 травня) 1881 року була встановлена ікона Козельщинської Бого­матері. Зранку й до вечора багатолюдні на­товпи йшли і йшли до каплиці, везли на підводах, несли чи вели під руки тяжкохворих. Потекли й пожертвування на образ Козельщинської Богоматері грошима, коштовними речами. Таким чином, досить швидко зібрав­ся капітал у десятки тисяч карбованців, по­суд, дорогоцінності: брильянти, перли, аме­тист, бірюза та інше. 8 (20) вересня 1881 ро­ку, в день Різдва Богородиці, було закладено церкву, яка споруджувалася стараннями В. І. Капніста. 7 (19) вересня 1882 року бу­дівництво закінчили, церкву освятили, а 30 грудня 1883 (11 січня 1884) року для неї було визначено двокомплектний причт. У 1883 році тут споруджено квартиру для причту, приміщення для богомольців, які прибували взимку, лікарню та аптеку.

  Потік людей у Козельщину не зменшував­ся, і В. І. Капніст добився від Синоду дозволу створити релігійну общину. На її утри­мання він подарував 100 десятин землі із свого донського маєтку, а графиня — 25 де­сятин із козельщинського володіння. 1 (13) березня 1885 року Синод своїм указом дав дозвіл заснувати при Різдвяно‑Богородицькій церкві Козельщинську жіночу релігійну православну общину. 6 (18) квітня 1886 року сюди прибули перші 20 монашок на чолі з монахинею Золотоніського Красногірського монастиря другого класу Олімпіадою. 3 (15) червня відбулося урочисте перенесення ікони з каплички до церкви, а наступного дня — не менш урочисте відкриття общини.

  Починається інтенсивне будівництво різ­них допоміжних приміщень: 1887 року споруджується «странноприимный дом», будинок для причту, 1888 року засновано школу іконопису, в якій навчалися здібні монахині. Першим учителем у ній став талановитий майстер‑художник, селянин із Карлівки Г. М. Глущенко. У тому ж 1888 році зводиться півтораповерхове приміщення на кам'яному фундаменті, де відкривається церковнопарафіяльна жіноча двокласна школа. Тут виховувалося 30 дівчаток, переважно із сімей цер­ковнослужителів. 20 учениць із бідних родин знаходилися на повному утриманні монасти­ря, інші — з оплатою 60 карбованців на рік. Школа мала прекрасну для тих часів біблі­отеку. Крім загальноосвітніх предметів, дів­чатка навчались кулінарії, рукоділлю, малю­ванню (яке давало змогу талановитим уче­ницям підготуватися до занять у школі іконопису при общині). Основним же завдан­ням церковнопарафіяльної школи було: підготувати дівчат, щоб вони стали хорошими жінками, матерями і господинями.

  7 (19) листопада 1890 року Синод дав доз­віл реорганізувати общину в Козельщинський Різдвяно‑ Богородицький  жіночий монастир. Урочисте відкриття його відбулося 17 лютого (1 березня) 1891 року. Це співпало з освяченням 16 (28) лютого у нововідкритій зимовій Преображенській церкві придільного вівтаря святого Миколая, а 17 лютого (1 березня) — головного Преображенського, коли з нагоди цієї події в Козельщину при­були тисячі людей з навколишніх і далеких місць.

  Першою настоятелькою Козельщинського Різдвяно‑Богородицького жіночого монастиря стала ігуменя Агнія, котра правила тут 6 років і чимало зробила. Вона розширила школу до 90 учениць, з яких 60 мешкали в монастирському гуртожитку, добудувала но­вий великий корпус — цегляний двоповерхо­вий будинок на 11 келій для монашок і майстерень: килимарської, кравецької, фольгової, стропильної; влаштувала двоповерховий готель на 25 місць (номерів) для заможних відвідувачів. 1892 року збудовано цегляний будинок для причту на 4 квартири, наступного — дерев'яний на 2 квартири. У 1892 ро­ці спорудили два цегляних будинки для мо­нахинь, у 1895-му — пекарню, економічні будинки, приміщення для бакалійної лавки (крам­ниці). В ті ж роки з'являються 4 амбари для хліба-зерна, 9 сараїв, багато інших господарських будівель.

  За ігумені Агнії збільшилися и земельні володіння. 1892 року графиня С. М. Капніст продала монастиреві 130 десятин 1569 квадратних сажнів своєї орної землі та сінокосу. Департамент державних маєтностей подару­вав ділянку в 57 десятин у Хорішківській волості Кобеляцького повіту.

5 (18) травня 1904 року Козельщину відвідали російський імператор Микола ІІ та великий князь Михайло Олександрович. Цар пожертвував на оздоблення собору 1000 карбованців та 500 — на монастирські школи.

Усі роботи завершили до середини літа 1906 року. 23–24 липня (5–6 серпня) того року відбулося урочисте освячення Різдвяно‑Богородицького собору. Його зразу ж визнали одним із найкращих храмів на Україні і в Російській імперії.

  Винятково багатим був і живопис іконо­стасу. Він мав 89 ікон різної форми та розмірів, мистецьки, майстерно написаних мос­ковським художником Гур'яновим, широко відомим тоді своїми роботами. На іконоста­сі були розміщені також медальйони із зображенням апостолів, а в центрі третього яру­су знаходилася мідна дошка з нішею для об­разу Богоматері, оформлена чудовою чекан­кою з позолотою. Доповненням до іконостасу служила мармурова балюстрада, прикрашена солею, теж із білого мармуру, й оздоблена оніксом.

Нову перлину Козельщини було зведено за часів ігумені Олімпіади І (1896–1915). Купецька дочка, вона у свій час  закінчила Керченський інститут шляхетних дівчат, потім із 17 років перебувала в Золотоніському Красногірському монастирі. В 1885–1889 роках очолювала Козельщинську общину, в 1890–1896‑у була настоятелькою Красногірського монастиря, а після смерті Агнії стала ігуменею в Козельщині. При ній з'явилася не лише ця унікальна споруда. Високоосвічена й розвинена, сувора і вимоглива до себе і підлеглих, Олімпіада І володіла рідкісним даром слова, глибоко переймалася чужим горем.

  Другою важливою справою після споруд­ження нового собору стало прокладення водопроводу. Монастир потребував значної кі­лькості питної води, а в колодязях, які існували, її не вистачало. Обійшлася вся ця споруда в 9 тисяч карбованців.

  Що стосується інших будівель на території монастиря в цей період, то слід назвати такі: сарай для млина і локомобіля та млин‑вітряк (споруджено 1898 року), кам'яне приміщення для столярної майстерні (1904), цег­ляні: будинок на скотному дворі для сестер‑монашок (1905), клуню (1906), будинок для воротарок (1907), велике двоповерхове при­міщення в південній частині подвір'я — келії для монашок, іконну та проскурну крамниці (1908), дерев'яний будинок для лікарні, двоповерхове кам'яне приміщення для чолові­чої школи та аптеки (1909), велику з усіма пристосуваннями та зручностями пральню (1911), інші споруди. Розширилися й земель­ні володіння монастиря: частину купили, час­тину одержали в дар.

  Таким чином, Олімпіада І залишила у спа­док своїй наступниці Олімпіаді II (з 1915) 426 десятин землі та чимало прекрасних фундаментальних споруд. На той час у монасти­рі, крім кам'яного, теплого Різдвяно-Богородицького  собору, при покоях настоятельки була друга кам'яна Преображенська церква та в селі Обиточок (ще — дачне помістя Обиток), під Потоками Кременчуцького повіту — приписана до монастиря церква Всіх скор­ботних Радості. У віданні монастиря знахо­дилося 4 школи: жіноча двокласна, чоловіча однокласна та дві змішані. Він мав свій це­гельний завод, скотний двір, млини, майстер­ні, крамниці, готель, лікарню. Далеко за ме­жами Козельщини були відомі, славилися високою майстерністю і красою виготовлені монашками килими, вишиванки, різні гапто­вані прикраси.

  Під час російсько-японської війни 1904–1905 років при монастирі було відкрито лазарет на 10 ліжок. Хворі та поранені тут знаходилися на повному утриманні монастиря, за ними доглядали сестри милосердя-монашки. Коли почалася перша світова війна, монастир теж відкрив лазарет на 40 ліжок для хворих і поранених воїнів. Він розташовував­ся у приміщені готелю. Чисте повітря, дбай­ливий догляд і добре харчування швидко змі­цнювали тут здоров'я пацієнтів. За ними до­глядали 17 медсестер та 18 послушниць мо­настиря. Двічі на тиждень лазарет відвідува­ли лікар та два фельдшери

  Весною 1929 року монастир закрили. У соборі влаштували театр, у колишніх келіях монашок, шкільних приміщеннях та майстер­нях, монастирській лікарні, у господарських спорудах розмістили зоотехнічну школу, ам­булаторію, лікарню, семирічну школу, споживче товариство, електростанцію, гуртожи­ток для учнів та службовців, у монастирській трапезній — їдальню. Чимало монастирських скарбів зникло безслідно. А те, що залишилося в соборі, безбожно нищилося. На звороті ікон з іконостасу, виготовлених на мідних дошках і прекрасно оздоблених, самодіяльні місцеві художники малювали портрети робітників‑передовиків. Мармур з іконостасу використовували в господарським цілях, окремими його шматками вимощували доріжки на подвір'ї. Унікальні культові пам'­ятки собору продовжували знищувати і тоді, коли тут був Козельщинський районний клуб.

  Ікону Козельщинської Богоматері, яку хо­вали в спеціальному сейфі в ніші, вдалося врятувати. Коли закривали монастир, мона­шки винесли її таємно під своїм одягом і по­тім переховували у надійних людей у Потоках. З неї було зроблено три копії, одну з яких пізніше вивезли до Німеччини.

Тяжка доля спіткала останню ігуменю монастиря Олімпіаду II (Вербецьку). Тривалий час вона проживала в Полтаві, в остан­ній рік свого життя переховувалася у знайо­мих людей по вулиці Фрунзе. Її виказала до­нощиця, і літня немічна жінка — колишня ігу­меня була заарештована і загинула в полтав­ській тюрмі 1937 року.

  Майже весь іконостас був знищений, його уламки втоптані в багно на подвір'ї. Підлога в соборі в багатьох місцях була попсована, бо прямо на ній тут же рубали дрова. На жалюгідних рештках колись величного іконостасу, на звороті кількох уцілілих мі­дних ікон висіли примітивно виконані порт­рети робітників.

У ті суворі дні війни обслуга і медперсо­нал бази саме тут, на паперті колишнього собору, приймали присягу, давали клятву на вірність багатостраждальній матері‑Вітчизні. Рятуючи бронзові, багато оздоблені люстри‑панікадила, в серпні 1941 року залишаючи Козельщину, бійці бази повантажили їх на платформи і забрали з собою. Але в Харкові платформи відчепили від основного ешелону, і подальша доля цих пам'яток мистецтва не відома.

  У період тимчасової німецько‑фашистської окупації Козельщинський Різдвяно‑Богородицький монастир відновив свою діяльність завдяки старанням ігумені Феофанії (Єлиза­вети Зонової), яка його очолила. У ті та в перші повоєнні роки в ньому перебувало в середньому 100 монашок і послушниць. Чимало дівчат врятувалося тут від відправки на примусові роботи до Німеччини. 1949 ро­ку монастир знову закрили, а 107 його мона­шок і послушниць перевели до Лебедина.

  Для багатьох жителів Козельщини та ра­йону Різдвяно‑Богородицький собор тісно пов'язаний з ім'ям видатного українського письменника‑земляка Олеся Гончара. Він зачаровувався цією перлиною мистецтва у роки своєї юності і пізніше, відвідуючи рідні місця вже в повоєнний час. Письменник всією душею протестував проти недбайливого ставлення і бездумного використання пам'ятки історії та культури протягом багатьох років то як клубу, то в господарських цілях і без будь‑якого ремонту. У своєму романі "Твоя зоря" він порівнював козельщинського красеня з собором святого Петра в Римі і дав назву "Собор" одному з кращих своїх творів.

  На початку 1990 року приміщення Різдвяно‑Богородицького собору колишнього Козельщинського однойменного монастиря передано Козельщинській православній общині на її прохання. 6 березня того ж року (1990) в соборі вперше через багато років після його закриття відбулося богослужіння. Провів його благочинний Кременчуцького округу протоієрей Петро Кучерук. А настоятелем нововідкритої Козельщинської Різдвяно‑Богородицької церкви став молодий священик, колишній воїн‑афганець, отець Петро.

Головною святинею храму є Козельщинська ікона Божої Матері, яка була придбана Козельськими в Італії, а потім спадково перейшла до Капністів. Козельщинська ікона Божої Матері знову і знову збирає біля себе тисячі паломників. Відновлений монастир, відбудовується собор...

Джерело: Жук В.Н., Сердюк Г.Д. Перлина Козельщини. Сторінки з історії Козельщанського Різдва Богородиці

жіночого монастиря. Полтава, 2004.