Земля наймиліша – Козельщинський край

В прекрасній моїй Україні,

Лани і діброви, і Псла водограй,

Сузір’я талантів – це гордість країни.

                             (Григорій  Сердюк)

    Перша згадка про поселення зустрічається в “Повчанні” Володимира Мономаха від  1096 р. (за іншими даними від 1095 р.). Свідками сивої давнини були і говтвянські гори. Найбільша з них  Шар-гора – на високому шаровидному пункті довгого вузького виступу, що з півночі, сходу і півдня омивається Пслом. Ще до початку ХХ ст. тут зберігалися сліди древньої огорожі – вали, що розташовані з півночі та сходу. Поруч, у західному напрямку, знаходилася друга велика гора, де добре збереглися рештки невеликого земляного укріплення пізнішого походження, вірогідно, пристосованого для дії артилерії вже за часів козаччини. Між цими горами  знаходилася підвищена рівнина без рослинності під назвою Лиса Гора.
Виникло поселення Козельщина на півдні Переяславського князівства. Князівство не раз піддавалося грабіжницьким нападам з боку татарських орд і тюркських кочових племен, Золотої Орди і кримського ханства. Упродовж тривалого часу територія була мало заселеною, при цьому, сюди часто тікали кріпаки, які рятувалися від важкого феодального гніту українських та польських поміщиків. У цій місцевості в середині XVII століття у шляхтича Юрія Немирича були феодальні землеволодіння, а після 1658 - рангові і власні маєтності козацької старшини. П.С. Козельського (один з представників козацької старшини) в 1718 році надані були універсали на уряд наказного сотника - Кобеляцького. Почавши в Кобеляцької сотні службу, Козельський всілякими засобами намагався розширити власні земельні володіння. У другій половині вісімнадцятого століття виник населений пункт Козельщина. Тоді широко вироблялися заселення залежними людьми старшинсько-поміщицьких земель. Район свою назву отримав від прізвища Козельського - власника земель. Район з 1654 року входив до Кобеляцького сотні в Полтавському полку, у Кобеляцькому роту в Дніпровському пікінерномском полицю - з 1764 року, до Говтвянского повіту в Київському намісництві - з 1783 року, до Кременчуцького повіту в Малоросійської губернії - з 1796 року. З утворенням Полтавської губернії в 1802 р. Козельщинська земля відійшла до неї, з 1803 р. вона входила до складу Кобеляцького повіту. У другій половині ХІХ ст. П. Козельський заповідав свій маєток у Козельщині  С. Капніст (дочці математика М. Остроградського) — дружині графа В. Капніста, який був одним із нащадків російського письменника В. Капніста.

  У 1882 р. Капністи спорудили в Козельщині церкву Різдва Богородиці, з нагоди одужання їхньої доньки Марії. В 1906 р. на місці першого храму був заснований Козельщинський Різдва Богородиці монастир, на будівництво  якого навідувався навіть цар Микола II. Головною святинею храму є Козельщинська ікона Божої Матері, яка була придбана Козельськими в Італії, а потім спадково перейшла до Капністів. Під час російсько-японської війни 1904-1905 рр. при монастирі діяв лазарет. Монастир у 1929 р. був зачинений. Відновив діяльність у 1942 р., а в 1949 р. знову був зачинений. 107 черниць і послушниць переведені до Лебедина. В 1990 р. храм Різдва Богородиці передано православній громаді. З сивої давнини на території району збереглися 60 курганів – археологічних пам’яток доби неоліту.

Свідками сивої давнини були і є Говтвянські гори. Найважливіша з них Шар–Гора, яка знаходиться на високому шаровидному крайньому пункті довгого вузького виступу, що омивається Пслом. В західному напрямку знаходиться друга велика гора, а між ними – підвищена рівнина під назвою Лиса Гора. З цією місцевістю пов’язане одне з давніх поселень на території краю Говтва (Голтов, Олтва). Перша згадка про нього зустрічається в «Поученні» Володимира Мономаха, коли воїни великого князя Київського поблизу Голтова перебили підданих одного з численних половецьких князьків. Вірогідно, Голтов кілька разів був зруйнований, зокрема й ордами монголо-татарів. Свідченням цьому може бути і те, що цей надзвичайно важливий форпост на південно-східних рубежах Київської Русі зустрічається в літописах 1105, 1109, 1111 рр., а потім з великою перервою – вже аж у 30-х роках ХVІ століття (у переліку володінь Вишневецьких). Голтва показана й на карті французького інженера, військового картографа Ґійома Левассера де Боплана (1600-1673 рр.) першої половини ХVІІ століття.

  Жителі Голтви і околиць брали участь в антифеодальному селянсько-козацькому повстанні проти польських магнатів і шляхти, яке очолив гетьман Запорізької Січі Яків Острянин (Остряниця). На початку травня 1638 р. повстанці розгромили під Говтвою польсько-шляхетне військо на чолі з коронним гетьманом Миколою Потоцьким. Протягом другої половини ХVІІ-ХVІІІ століть Говтва була свідком, а то й учасницею багатьох суперечливих і трагічних подій в нелегкий для України і її державності час.

  Ще однією цікавою пам`яткою Козельщинського району є Мануйлівський літературно-меморіальний музей М. Горького. Він відкритий в селі Верхня Мануйлівка, де письменник двічі гостював у поміщиці А. Орловської в 1897 та 1900 р.р. В Мануйлівці Горький не тільки відпочивав і лікувався, але й плідно працював. Тут ним були написані такі твори, як “Подружжя Орлових”, “Кримські ескізи”, “Мальва”, “В степу”. Музей М. Горького єдиний на Україні.

 Віддають шану і видатному вченому математику  М.В. Остроградському (1801-1861 рр.), який походив з відомого старшинсько-козацького роду і похований у рідному с. Пашенівці Хорішківської сільської ради на родовому кладовищі.  Вчився він  у першій Полтавській гімназії до 1817 р., з 1817 по 1820 рр. – у Харківському університеті, у 1822-1827 рр. – слухав лекції в Парижі. З 1828 р. – професор вищих навчальних закладів Санкт-Петербурга. Був знайомий і товаришував з Т.Г. Шевченком. Помер у м. Полтаві.

  З почуттям гордості і глибокої шаноби жителі району називають своїм земляком видатного українського письменника, громадського і культурного діяча Олеся Терентійовича Гончара. Його дитячі та юнацькі роки пройшли в Козельщинському районі. Народився Олесь Гончар 3 квітня 1918 року в слободі Суха Кобеляцького району. Спочатку навчався в с. Хорішки, а згодом – у семирічній школі с. Бреусівка. Після закінчення школи працював в Козельщинській районній газеті «Розгорнутим фронтом». На знак глибокої шани і пам’яті про Олеся Гончара на колишньому будинку редакції районної газети в смт Козельщина відкрито меморіальну дошку. Ім’я письменника носить центральна районна бібліотека.

  Невелике с. Юрки на березі Псла дало світові двох визначних людей. Тут народився в заможній селянській родині відомий радянський письменник Андрій Васильович Головко (1897- 1972 рр.). Його твори були хрестоматійними та за радянських часів включені в шкільну програму. Примірник відомого роману «Бур’ян» з дарчим підписом письменника і зараз зберігається в місцевій бібліотеці. На місці батьківської садиби А. Головка встановлено пам’ятник.

  Психіатр зі світовим ім’ям, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР Віктор Павлович Протопопов (1880-1957 рр.) також народився в Юрках. Вчений створив оригінальний психофізіологічний напрям у психіатрії. Він творчо розвинув вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність і одним із перших впровадив його в психіатрію. Не дивлячись на свою зайнятість, він не забував про свою малу Батьківщину, допомагав рідному селу. У 1935 р. трудівники с. Юрки обрали його Почесним колгоспником, він був нагороджений високими державними нагородами. Похований на Байковому цвинтарі у Києві. На фасаді Київської міської лікарні № 21 встановлена меморіальна дошка. У 2008 році з ініціативи вчених та сільської громади біля садиби вченого в с. Юрках було встановлено пам’ятний знак.

У с. Василівка народився у 1881 р. І.К. Дряпаченко – видатний український художник ХХ століття, учень І. Репіна. Івану Кириловичу пощастило, адже графи Капністи дали йому можливість отримати спеціальну мистецьку освіту в Петербурзькій Академії мистецтв. Навчанню Дряпаченко присвятив сімнадцять років свого життя. Удосконалював майстерність у країнах Європи, зокрема в Німеччині, Франції, Швейцарії, Італії. Автор картин «Вечір на Україні», «Сінокіс», «На буряках», «Параска у святковий день» та ін. Окремі полотна І. Дряпаченка зберігаються в музеях Полтави, Донецька, Харкова, С-Петербурга, експонувались у Третьяковській галереї в Москві. Похований у 1936 році на сільському цвинтарі с. Василівка.

  В с. Книшівка (Пісківська сільська рада) є цілюще джерело, яке утворило Солоне озеро, вода в ньому має лікувальні властивості. Відомі й природні заказники на території району: Ксьонзівський, Попенківський та Буртівський.

Джерело:  Жук В.Н., Пустовіт П.М. Наш рідний край. Полтавська область. Полтава, 1991.