Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904-1905) та Першої світової (1914-1918) воєн. Гетьман Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918). Один із лідерів, ідеологівмонархічного-гетьманського руху. 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади.
Останній гетьман України. Його діяльність співпадала із настроями імператриці Єлизавети, і відбувалася у фарватері політики Петербурга, однак при цьому відчутно зменшився тиск на український традиційний устрій самоуправління, хоча й навіть не порушувалося питання про можливість відносин з іншими державами або власну фінансову систему.
Кирило Розумовський (Розум) був молодшим братом Олексія Розумовського, фаворита імператриці Єлизавети. За допомогою родинних зв’язків у 1742 році його приймають у Петербурзі, у 1743 році призначають камер-юнкером, а також направляють на навчання до Берліна і Геттінгена, звідки він повертається в 1744 році і отримує титул графа. В наступному році його кар’єра злітає до камергера, а в 1746 він призначений Президентом Петербурзької Імператорської академії наук, причому тоді йому було лише 18 років. З 1748 року він уже Сенатор і Генерал-ад’ютант. У зв’язку із проханням козацької еліти та тісним зв’язкам, які Розумовський підтримував із Гетьманщиною, імператриця Єлизавета у 1750 році дозволяє відновити гетьманський устрій та призначає гетьмана в Лівобережну Україну – Кирила Розумовського.
Миргородського полковника Данила Апостола (1654-1734) вважали чільним полководцем часів гетьмана Івана Скоропадського. Але здобув він таку репутацію, заживши слави хороброго воїна і талановитого воєначальника, набагато раніше - в багатьох боях і походах. Тож коли 1721 року постало питання про те, хто командуватиме українськими військами в Перському поході імператора Петра І, гетьман Скоропадський, не вагаючись, призначив на цю посаду 65-річного, а проте ще досить жвавого і меткого на розум, полковника миргородського Д. Апостола.
Військо його складалося з кількох полків і налічувало понад 12 тисяч шабель. Разом з російськими військами, якими командував сам імператор, воно брало участь у битвах під Астраханню, з боями пройшло до Дербента, тобто майже до кордонів сучасного Азербайджану.
Павло Полуботок походив з давнього козацького роду. Відомо, що його дід Артемій був сотником чернігівського полку ще за часів гетьмана Д. Многогрішного. Батько - Леонтій Полуботок - дослужився при гетьманові Самойловичу до полковника переяславського та генерального бунчужного.
Полуботки з Самойловичами були родичі. Ось чому гетьман Мазепа, який ворогував колись із гетьманом Самойловичем, хоч і підтримував сина переяславського полковника Павла Полуботка, випускника Києво-Могилянської колегії, проте подеколи остерігався його. До того ж, на Павла Полуботка впала підозра, ніби він тримав спілку з гадяцьким полковником Михайлом Самойловичем (племінником колишнього гетьмана), який намагався створити опозицію Мазепі й активно інтригував проти нього в Москві. І тільки з великими труднощами, завдяки заступництву впливового миргородського полковника Д. Апостола, 31-річний козацький офіцер Полуботок уник страти. Старшинський суд лише позбавив майбутнього наказного гетьмана та його батька всіх маєтностей, по суті, перетворивши їх на жебраків. А батька ще й усунули з посади полковника переяславського...
Пилип Орлик походив з давнього чеського роду. Народився він 11 жовтня 1672 р. в селі Косуті Ошмянського повіту біля м. Вільно (Вільнюс) у Литві. Закінчив Києво-Могилянську академію, де під керівництвом відомого професора Степана Яворського Пилип глибоко вивчав філософію, ораторське мистецтво, латину, вправно поводився зі словом — і усним, і письмовим. В академії навчали мовній вправності, складанню листів, договорів, лаконічно і логічно викладати свої думки. Спочатку (з 1692 р.) він працював консисторським писарем у Київській митрополії, пізніше — у гетьманській канцелярії. 1698 р. він одружився з Ганною Гер-цик, донькою полтавського полковника Павла Герцика. Це зблизило його з козацькою старшиною. Серед гетьманських довірених керівників він займав особливе місце. Після Полтавської битви він разом з Мазепою покинув Україну.
Трагічна і символічна постать в історії України. Гетьман Іван Скоропадський належить до числа тих козацьких лідерів, котрі, попри всі свої співпереживання і усвідомлення долі української незалежності, не змогли згуртувати народ і повести його за собою.
Іван Скоропадський походив з Уманщини, мав тісний зв'язок з Брацлавщиною та Київщиною, користувався повагою старшини і здобув авторитет ефективного дипломата.
Хоча Скоропадський і фігурував у планах Мазепи та підтримував ідею автономії України, Петро І погодився на його обрання, бо той був людиною старою й ненаполегливою. Скоропадський фактично не чинив опору реформам Петра I, але й зробити міг небагато. Одразу після його обрання у 1708 р. цар відрядив до Скоропадського свого намісника Ізмайлова та два російських полки, давши їм таємні вказівки заарештувати гетьмана зі старшиною, якщо їхні дії викличуть підозру. Приблизно в цей самий час Петро І підтверджує договір 1654 р., проте у найзагальніших рисах. На прохання Скоропадського підтвердити окремі пункти цар відповів різкою відмовою, сказавши, що «українці й так мають більші вольності, ніж будь-який інший народ на землі». Незабаром стала проводитися політика підпорядкування.
Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф.
Полковник особистої гвардії Мазепи, очолював компанійський полк козацької кінноти, названих «компанією надвірної корогви». З історичних свідчень, зокрема з «Історії Русів», дізнаємося, що Мазепа набирав усі свої особисті війська виключно з мерзотників, «а особливо із всякої наволочі і утримував їх на платні у місті Батурині та в околичних селах, що оточували його резиденцію. Вони були його янголами-охоронцями і робили все на помах гетьманський; і горе людині, що потрапила в їхні руки! Вищі урядники жахалися, побачивши у себе тих гвардійців; а простолюдом бавилися вони, як м’ячем, через що ненавидів їх народ». Більш довершеної характеристики Гната Галагана годі й сподіватись.
Уперше він показав себе вправним воєначальником 1692 року, коли очолив великий козацький корпус у поході за Дністер. Далі — по якомусь часі — був рейд улусами бєлгородських татар, коли він розбив їхні войовничі загони спочатку під Акерманом, а потім під Кілією, а згодом завзято рейдував територією від Дністра до Дунаю, визволяючи все нові й нові сотні бранців, що знемагали в татарській неволі.
Народився на Полтавщині. Замолоду вчився в Київській академії. На Січі уславився як лицар рішучої й твердої вдачі, мав великий полководницький талант. Взявши до рук булаву, одразу виявив ворожість до Москви і залишився її непримиренним ворогом до кінця життя. Гордієнковим ідеалом було незалежне Запорожжя. Він прагнув усунути всіляке втручання з боку Москви у внутрішні справи Коша і утримати за Військом козацькі права і вольності. В Україні бажав бачити народне козацьке правління без участі місцевого панства і російських зайд.
Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904-1905) та Першої світової (1914-1918) воєн. Гетьман Української Держави (29 квітня - 14 грудня 1918). Один із лідерів, ідеологівмонархічного-гетьманського руху. 29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади.
Останній гетьман України. Його діяльність співпадала із настроями імператриці Єлизавети, і відбувалася у фарватері політики Петербурга, однак при цьому відчутно зменшився тиск на український традиційний устрій самоуправління, хоча й навіть не порушувалося питання про можливість відносин з іншими державами або власну фінансову систему.
Миргородського полковника Данила Апостола (1654-1734) вважали чільним полководцем часів гетьмана Івана Скоропадського. Але здобув він таку репутацію, заживши слави хороброго воїна і талановитого воєначальника, набагато раніше - в багатьох боях і походах. Тож коли 1721 року постало питання про те, хто командуватиме українськими військами в Перському поході імператора Петра І, гетьман Скоропадський, не вагаючись, призначив на цю посаду 65-річного, а проте ще досить жвавого і меткого на розум, полковника миргородського Д. Апостола.
Павло Полуботок походив з давнього козацького роду. Відомо, що його дід Артемій був сотником чернігівського полку ще за часів гетьмана Д. Многогрішного. Батько - Леонтій Полуботок - дослужився при гетьманові Самойловичу до полковника переяславського та генерального бунчужного.
Пилип Орлик походив з давнього чеського роду. Народився він 11 жовтня 1672 р. в селі Косуті Ошмянського повіту біля м. Вільно (Вільнюс) у Литві. Закінчив Києво-Могилянську академію, де під керівництвом відомого професора Степана Яворського Пилип глибоко вивчав філософію, ораторське мистецтво, латину, вправно поводився зі словом — і усним, і письмовим. В академії навчали мовній вправності, складанню листів, договорів, лаконічно і логічно викладати свої думки. Спочатку (з 1692 р.) він працював консисторським писарем у Київській митрополії, пізніше — у гетьманській канцелярії. 1698 р. він одружився з Ганною Гер-цик, донькою полтавського полковника Павла Герцика. Це зблизило його з козацькою старшиною. Серед гетьманських довірених керівників він займав особливе місце. Після Полтавської битви він разом з Мазепою покинув Україну.
Трагічна і символічна постать в історії України. Гетьман Іван Скоропадський належить до числа тих козацьких лідерів, котрі, попри всі свої співпереживання і усвідомлення долі української незалежності, не змогли згуртувати народ і повести його за собою.
Народився Мазепа 1639 р. у знатній українській родині, що користувалася великою повагою у Війську Запорозькому. Він дістав досить високу освіту. Провчившись у Київській колегії, Мазепа перейшов до колегії єзуїтів у Варшаві й згодом вступив на службу до польського короля. Це надавало йому можливість багато подорожувати країнами Західної Європи, а також виконувати обов'язки королівського посланця в Козацькій Україні. У 1669 р., повернувшись на Правобережжя, Мазепа вступає на службу до гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Виконуючи свою першу дипломатичну місію, він потрапляє в полон до запорожців, які видають його гетьманові Лівобережної України Іванові Самойловичу. Тонкий політик, Мазепа намагається перетворити потенційно катастрофічну для себе ситуацію на особистий тріумф. 
Полковник особистої гвардії Мазепи, очолював компанійський полк козацької кінноти, названих «компанією надвірної корогви». З історичних свідчень, зокрема з «Історії Русів», дізнаємося, що Мазепа набирав усі свої особисті війська виключно з мерзотників, «а особливо із всякої наволочі і утримував їх на платні у місті Батурині та в околичних селах, що оточували його резиденцію. Вони були його янголами-охоронцями і робили все на помах гетьманський; і горе людині, що потрапила в їхні руки! Вищі урядники жахалися, побачивши у себе тих гвардійців; а простолюдом бавилися вони, як м’ячем, через що ненавидів їх народ». Більш довершеної характеристики Гната Галагана годі й сподіватись.
Уперше він показав себе вправним воєначальником 1692 року, коли очолив великий козацький корпус у поході за Дністер. Далі — по якомусь часі — був рейд улусами бєлгородських татар, коли він розбив їхні войовничі загони спочатку під Акерманом, а потім під Кілією, а згодом завзято рейдував територією від Дністра до Дунаю, визволяючи все нові й нові сотні бранців, що знемагали в татарській неволі.
Народився на Полтавщині. Замолоду вчився в Київській академії. На Січі уславився як лицар рішучої й твердої вдачі, мав великий полководницький талант. Взявши до рук булаву, одразу виявив ворожість до Москви і залишився її непримиренним ворогом до кінця життя. Гордієнковим ідеалом було незалежне Запорожжя. Він прагнув усунути всіляке втручання з боку Москви у внутрішні справи Коша і утримати за Військом козацькі права і вольності. В Україні бажав бачити народне козацьке правління без участі місцевого панства і російських зайд.
