Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Петра Дорошенка та близький товариш Петра Сагайдачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Михайло Дорошенко не втрачав надії, що можна дійти компромісу з королем та шляхтою і вважав за необхідне підтримувати, принаймні “про людське око”, порозуміння з урядом. У цьому плані він висловлював думку заможної частини козаччини, що мала значні земельні маєтки і потребувала миру задля розвитку свого господарства. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною боротьбою. Серед цих верств українського суспільства зростали мирні настрої.
Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти турків. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону.
Як це не парадоксально, але козацького сотника Яцка Бородавку обрано гетьманом саме тоді, коли в розквіті була слава Петра Конашевича-Сагайдачного. Просто сталося так, що 1619 року, коли Сагайдачний намагався налагодити відносини з польським урядом, щоб домогтися якомога більше прав для Православної Церкви та козацтва, частина запорізького козацтва визнала це за угодовство і позбавила його булави. Адже на Січі ніколи не бракувало козаків, націлених тільки на одне: воювати і ще раз воювати. Таким несила було збагнути, що не кожен гетьман, який прагне миру між козаками і польським урядом, є зрадником. Що іноді дипломатія дає змогу досягти більшого, ніж військо.
Петро Сагайдачний отримав освіту у першій в Україні вищій Острозькій греко-слов'янській школі, заснованій князем Костянтином Острозьким. Там же, у Острозі, Сагайдачний пише працю “Пояснення про унію”, яку високо оцінив литовський канцлер Лев Сапега. З Острога Петро Сагайдачний переїхав до Києва, де вчителював, а звідти у 1601 році подався на Січ. Він одразу бере активну участь у козацьких походах на Крим, спочатку як рядовий козак. а з 1606 року — як козацький гетьман. Під його проводом козаки спустошили у 1607 році Очаків та Перекоп, а у 1608 — 1609 роках напали на берега Анатолії, де нищили все вогнем і мечем. У 1613 році Сагайдачний двічі виходив з козаками у Чорне море і захопив декілька міст у районі Херсонеса Таврійського, а також розгромив турецький флот, що вислав проти нього султан Ахмет II.
Можливо, ми тому так мало знаємо про Дмитра Барабаша, що діяльність його припадає на епоху славного Петра Сагайдачного, чия фігура здатна затьмарити кого завгодно Однак і Сагайдачний Не був ідеальним ним гетьманом міру багатьом козакам він таким не здавався Час від часу суперечності між цим талановитим, але строгим, вимогливим гетьманом, та козацької черню, і старшиною, настільки загострю валися, що Сагайдачного позбавляли булави, чи, може \ "він і сам позбавлявся її І тоді зі старшинської маси з'являвся наступний вождь. Володарем булави і козацьких симпатій він ставав ненадовго. Але іноді так, що встигав зробити чимало, вписуючи і своє ім'я в літопис українського лицарства Саме таким вождем і постає перед нами Дмитро Барабаша.
Одним із перших владно подав голос на захист православна запорізький гетьман Григорій Тискиневич. Історикам не відомі будь-які обставини життя цього козацького вождя - звідки він походить, коли народився і коли помер, чи де загинув. Але в історію України він увійшов уже хоча б тим, що 29 травня 1610 року Тискиневич виступив з рішучою пересторогою-протестом проти прагнення уніатів позбавити православний люд його храмів. Зокрема, проти спроб покатоличити храми Києва.
Походив, ймовірно, з козацького або міщанського роду. Відзначився під час походів запорізьких козацтва на Московську державу в роки «смутного времени», особливо під час Смоленської кампанії (1609—1610). Разом із загоном реєстрових козаків у 1610 році брав участь в успішній облозі Смоленська. У серпні 1609 уперше згадується як гетьман. Брав участь у морських походах запорожців проти Османської імперії, в Хотинській битві 1621. У цей час та частина козацької старшини, яка не хотіла поривати з Польщею й готова була суворо дотримуватися зовнішньополітичного курсу уряду та не дозволяти анархійним елементам з середовища невдоволених сіяти розбрат в Україні, вдруге обрала у жовтні 1624 році гетьманом Каленика Андрійовича — представника житомирської замкової шляхти.
Восени 1609 року ці козацькі загони, обравши своїм гетьманом реєстрового полковника Олевченка, приєдналися до польської армії, яку повів до Московії сам король Сигізмунд ІІІ. Безпосередньо ж керували військами коронний гетьман Польщі Станіслав Жолкевський і канцлер (тобто прем'єр-міністр) Великого князівства Литовського Лев Сапіга, що водив у бій литовські загони, підсилені ротами німецьких найманців. Одначе українські козаки слухалися в основному тільки свого гетьмана, а з наказів короля та польського командування виконували лише ті, що визначали загальну схему "російського походу".
Родина Зборовських відома з XV ст. і належить до стародавнього роду Ястржемб'єць. Засновник роду Петро-Дерслав з Ритвян, син Мартина, троюрідний небіж архієпископа гнезнинського Войцеха Ястржембця (1362 — 1436), був одним з керівників гуситського руху у Польщі. Прізвище Зборовський він отримав від назви родової садиби Зборова у Сандомирщині у Галичині. Пізніше Зборовські переїхали до Кракова, а потім — в Україну. Родина Зборовських була відома своїм багатством, гостинністю, вмінням вести цікаві бесіди та незалежністю поглядів.
Під командуванням Григорія Ізаповича козацький флот пройшов від Запорізької Січі до болгарських берегів, потопив кілька турецьких кораблів, що перебували у Варненському порту, а по тому, висадивши десант, здобув саме місто. Цей морський рейд набув значного міжнародного резонансу. Бо якщо український флот вільно сягає далекої Варни, перемагає турецькі ескадри і штурмує міста на болгарському березі, то чого тоді варті заяви Туреччини, яка вважає себе володаркою Чорного моря і всього чорноморського узбережжя?
Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Петра Дорошенка та близький товариш Петра Сагайдачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Михайло Дорошенко не втрачав надії, що можна дійти компромісу з королем та шляхтою і вважав за необхідне підтримувати, принаймні “про людське око”, порозуміння з урядом. У цьому плані він висловлював думку заможної частини козаччини, що мала значні земельні маєтки і потребувала миру задля розвитку свого господарства. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною боротьбою. Серед цих верств українського суспільства зростали мирні настрої.
Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти турків. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону. 
Як це не парадоксально, але козацького сотника Яцка Бородавку обрано гетьманом саме тоді, коли в розквіті була слава Петра Конашевича-Сагайдачного. Просто сталося так, що 1619 року, коли Сагайдачний намагався налагодити відносини з польським урядом, щоб домогтися якомога більше прав для Православної Церкви та козацтва, частина запорізького козацтва визнала це за угодовство і позбавила його булави. Адже на Січі ніколи не бракувало козаків, націлених тільки на одне: воювати і ще раз воювати. Таким несила було збагнути, що не кожен гетьман, який прагне миру між козаками і польським урядом, є зрадником. Що іноді дипломатія дає змогу досягти більшого, ніж військо.
Петро Сагайдачний отримав освіту у першій в Україні вищій Острозькій греко-слов'янській школі, заснованій князем Костянтином Острозьким. Там же, у Острозі, Сагайдачний пише працю “Пояснення про унію”, яку високо оцінив литовський канцлер Лев Сапега. З Острога Петро Сагайдачний переїхав до Києва, де вчителював, а звідти у 1601 році подався на Січ. Він одразу бере активну участь у козацьких походах на Крим, спочатку як рядовий козак. а з 1606 року — як козацький гетьман. Під його проводом козаки спустошили у 1607 році Очаків та Перекоп, а у 1608 — 1609 роках напали на берега Анатолії, де нищили все вогнем і мечем. У 1613 році Сагайдачний двічі виходив з козаками у Чорне море і захопив декілька міст у районі Херсонеса Таврійського, а також розгромив турецький флот, що вислав проти нього султан Ахмет II.
Можливо, ми тому так мало знаємо про Дмитра Барабаша, що діяльність його припадає на епоху славного Петра Сагайдачного, чия фігура здатна затьмарити кого завгодно Однак і Сагайдачний Не був ідеальним ним гетьманом міру багатьом козакам він таким не здавався Час від часу суперечності між цим талановитим, але строгим, вимогливим гетьманом, та козацької черню, і старшиною, настільки загострю валися, що Сагайдачного позбавляли булави, чи, може \ "він і сам позбавлявся її І тоді зі старшинської маси з'являвся наступний вождь. Володарем булави і козацьких симпатій він ставав ненадовго. Але іноді так, що встигав зробити чимало, вписуючи і своє ім'я в літопис українського лицарства Саме таким вождем і постає перед нами Дмитро Барабаша.
Одним із перших владно подав голос на захист православна запорізький гетьман Григорій Тискиневич. Історикам не відомі будь-які обставини життя цього козацького вождя - звідки він походить, коли народився і коли помер, чи де загинув. Але в історію України він увійшов уже хоча б тим, що 29 травня 1610 року Тискиневич виступив з рішучою пересторогою-протестом проти прагнення уніатів позбавити православний люд його храмів. Зокрема, проти спроб покатоличити храми Києва.
Походив, ймовірно, з козацького або міщанського роду. Відзначився під час походів запорізьких козацтва на Московську державу в роки «смутного времени», особливо під час Смоленської кампанії (1609—1610). Разом із загоном реєстрових козаків у 1610 році брав участь в успішній облозі Смоленська. У серпні 1609 уперше згадується як гетьман. Брав участь у морських походах запорожців проти Османської імперії, в Хотинській битві 1621. У цей час та частина козацької старшини, яка не хотіла поривати з Польщею й готова була суворо дотримуватися зовнішньополітичного курсу уряду та не дозволяти анархійним елементам з середовища невдоволених сіяти розбрат в Україні, вдруге обрала у жовтні 1624 році гетьманом Каленика Андрійовича — представника житомирської замкової шляхти. 
Восени 1609 року ці козацькі загони, обравши своїм гетьманом реєстрового полковника Олевченка, приєдналися до польської армії, яку повів до Московії сам король Сигізмунд ІІІ. Безпосередньо ж керували військами коронний гетьман Польщі Станіслав Жолкевський і канцлер (тобто прем'єр-міністр) Великого князівства Литовського Лев Сапіга, що водив у бій литовські загони, підсилені ротами німецьких найманців. Одначе українські козаки слухалися в основному тільки свого гетьмана, а з наказів короля та польського командування виконували лише ті, що визначали загальну схему "російського походу".
Родина Зборовських відома з XV ст. і належить до стародавнього роду Ястржемб'єць. Засновник роду Петро-Дерслав з Ритвян, син Мартина, троюрідний небіж архієпископа гнезнинського Войцеха Ястржембця (1362 — 1436), був одним з керівників гуситського руху у Польщі. Прізвище Зборовський він отримав від назви родової садиби Зборова у Сандомирщині у Галичині. Пізніше Зборовські переїхали до Кракова, а потім — в Україну. Родина Зборовських була відома своїм багатством, гостинністю, вмінням вести цікаві бесіди та незалежністю поглядів.
Під командуванням Григорія Ізаповича козацький флот пройшов від Запорізької Січі до болгарських берегів, потопив кілька турецьких кораблів, що перебували у Варненському порту, а по тому, висадивши десант, здобув саме місто. Цей морський рейд набув значного міжнародного резонансу. Бо якщо український флот вільно сягає далекої Варни, перемагає турецькі ескадри і штурмує міста на болгарському березі, то чого тоді варті заяви Туреччини, яка вважає себе володаркою Чорного моря і всього чорноморського узбережжя?
