Івану Косому довелося приймати булаву в той час, коли козацький кіш стояв поблизу Могилева, в центрі Литовського князівства. І польсько-литовська адміністрація навколишніх міст та поселень разом з місцевими гарнізонами робила все можливе, щоб деморалізувати козацьке військо, яке, повернувшись на Січ, могло знову стати грізною силою, що завжди була небезпечною для Речі Посполитої.
Ми не маємо достеменних відомостей про те, як остаточно склалася доля попередника Івана Куцковича - гетьмана Гаврила Крутневича. Можливо, він загинув чи зазнав тяжких ран. А може, просто козаки вирішили обрати іншого гетьмана, сподіваючись, що тому пощастить примусити польське командування надалі дбати про них. Бо вже дійшло до того, що козаки пообривалися, як кажуть, до канцура, подеколи й голодували; багато з них тяжко хворіло, а дехто й помер від незвичних для них, людей південних, морозів.
У цей нелегкий час, тобто на початку 1602 року, козаки обрали за гетьмана Гаврила Крутневича. В польських архівах зберігся його лист до коронного гетьмана (тобто головнокомандувача польських військ) Станіслава Жолкевського. Крутневич дістав наказ підійти 24 березня зі своїми полками до фортеці Фелін. Але виконати його не міг: дуже багато козаків лежали в гарячці та страждали від ран, а кілька загонів перебувало в роз'їздах, добуваючи харчі. Адже польський уряд не платив козакам за службу, хоч і брав на себе таке зобов'язання, і їхнє військо буквально голодувало. Та наказ є наказ, і гетьман Крутневич просить коронного гетьмана відсунути строк його виконання хоч на два дні. Просить також визначити місце, де б могли отаборитися, коли прибудуть до названої фортеці.
Вперше Семен Скалозуб згадується в польських архівах як осавул низових козаків у 1598 році. Архівні матеріали достатньою вірогідністю свідчать, що він козакував ще з молодих літ і брав участь у всіх походах гетьманаГригорія Лободи як проти турків і татар, так і проти поляків. За цей час він неодмінно мав прославитися в боях і походах, інакше у 1599 році його гетьманом би не обрали.
Окрім того, що славився завзяттям і відвагою, був він достатньо освіченим, розважливим, мав веселу вдачу, вмів повести за собою молодців та розвеселити товариство у найскрутніший час, що високо цінувалося у війську. Тож і прізвище отримав на Січі з молодих літ — Скалозуб, з ним і увійшов в історію.
Тихін Байбуза прийняв гетьманську булаву реєстру з рук Христофора Нечковського. Погоджуючись на це, вія чудово розумів, що має лише один спосіб втриматись на гетьманському " престолі" — зробити козаків іще слухнянішими в очах польського уряду. Та козаки - принаймні значна частина їх - усе ще прагнули помститися цьому урядові. На що вони покладалися? На військову силу, що її скликав під свої прапори Федір Полоус, на те, що їм пощастить підняти український народ на визвольне повстання.
Ім'я цього гетьмана виникає в історичній документалістиці після повстання Наливайка. Це, як уже мовилось, були тяжкі часи для козацтва, оскільки польський уряд проголосив козаків ворогами корони. Одначе Гнат Василевич (він гетьманував протягом 1596-1597 років) дотримувався думки, що цьому рано чи пізно, а мусить настати край. Адже попри всі кривди, що їх козаки завдали полякам, а поляки - козакам, обставини складалися так, що і полякам, і українцям треба разом протистояти спільному ворогові - кримській орді, і дбати про охорону південних кордонів України, а отже й кордонів Речі Посполитої. Краще за козаків цього ніхто не зробить, отож, Запоріжжя, що б там про нього не кричали у сеймі, мусить жити. І думка гетьмана дуже скоро набула реального підтвердження.
Гетьманувати йому випало у надзвичайно скрутні часи. Значна частина козаків схильна була до подальшої боротьби проти поляків. Навіть серед реєстрових було чимало невдоволених заходами польського уряду і вони прагнули помсти за солоницьку трагедію.
А до того всього восени 1596 року католицька Церква активізувала боротьбу за поширення унії. У Бресті було скликано православний церковний собор, на якому, після палких дебатів, що навіть призвели до розколу та поділу на два собори, таки було проголошено возз'єднання католицької і православної церков.
Що ми знаємо про Кремпського? Ні дати народження, ні дати смерті. Проте відомо, що за часів гетьманування Богдана Микошинського він уже був козацьким полковником. У поході козаків до Молдови навесні 1695 року командував полком, що діяв самостійно. Його ж таки полк становив основу війська гетьмана Лободи, коли той мав осидок у місті Овручі. Брав активну участь в боях під Києвом, Білою Церквою...
З Федором Полоусом ми зустрічаємося 1594 року, коли він був отаманом реєстрових козаків, що стояли залогою поблизу Січі.
Дізнавшись про те, що гетьман Григорій Лобода ладнається до морського походу на Білгород, отаман Полоус приєднався до нього. Посадивши свій загін на чайки, він уже за кілька днів брав участь у штурмі бєлгородської фортеці, що, як відомо, був надзвичайно успішним: козаки захопили багато трофеїв, визволили полонених і повернулися на Запоріжжя з десятками турецьких гармат.
Ім'я гетьмана Григорія Лободи відоме широкому загалу лише завдяки розголосові, якого набуло повстання під проводом Северина Наливайка. Одначе зірка цього козацького полководця спалахнула значно раніше і без жодної залежності від повстання.
Івану Косому довелося приймати булаву в той час, коли козацький кіш стояв поблизу Могилева, в центрі Литовського князівства. І польсько-литовська адміністрація навколишніх міст та поселень разом з місцевими гарнізонами робила все можливе, щоб деморалізувати козацьке військо, яке, повернувшись на Січ, могло знову стати грізною силою, що завжди була небезпечною для Речі Посполитої.
Ми не маємо достеменних відомостей про те, як остаточно склалася доля попередника Івана Куцковича - гетьмана Гаврила Крутневича. Можливо, він загинув чи зазнав тяжких ран. А може, просто козаки вирішили обрати іншого гетьмана, сподіваючись, що тому пощастить примусити польське командування надалі дбати про них. Бо вже дійшло до того, що козаки пообривалися, як кажуть, до канцура, подеколи й голодували; багато з них тяжко хворіло, а дехто й помер від незвичних для них, людей південних, морозів.
У цей нелегкий час, тобто на початку 1602 року, козаки обрали за гетьмана Гаврила Крутневича. В польських архівах зберігся його лист до коронного гетьмана (тобто головнокомандувача польських військ) Станіслава Жолкевського. Крутневич дістав наказ підійти 24 березня зі своїми полками до фортеці Фелін. Але виконати його не міг: дуже багато козаків лежали в гарячці та страждали від ран, а кілька загонів перебувало в роз'їздах, добуваючи харчі. Адже польський уряд не платив козакам за службу, хоч і брав на себе таке зобов'язання, і їхнє військо буквально голодувало. Та наказ є наказ, і гетьман Крутневич просить коронного гетьмана відсунути строк його виконання хоч на два дні. Просить також визначити місце, де б могли отаборитися, коли прибудуть до названої фортеці.
Вперше Семен Скалозуб згадується в польських архівах як осавул низових козаків у 1598 році. Архівні матеріали достатньою вірогідністю свідчать, що він козакував ще з молодих літ і брав участь у всіх походах гетьманаГригорія Лободи як проти турків і татар, так і проти поляків. За цей час він неодмінно мав прославитися в боях і походах, інакше у 1599 році його гетьманом би не обрали.
Тихін Байбуза прийняв гетьманську булаву реєстру з рук Христофора Нечковського. Погоджуючись на це, вія чудово розумів, що має лише один спосіб втриматись на гетьманському " престолі" — зробити козаків іще слухнянішими в очах польського уряду. Та козаки - принаймні значна частина їх - усе ще прагнули помститися цьому урядові. На що вони покладалися? На військову силу, що її скликав під свої прапори Федір Полоус, на те, що їм пощастить підняти український народ на визвольне повстання.
Ім'я цього гетьмана виникає в історичній документалістиці після повстання Наливайка. Це, як уже мовилось, були тяжкі часи для козацтва, оскільки польський уряд проголосив козаків ворогами корони. Одначе Гнат Василевич (він гетьманував протягом 1596-1597 років) дотримувався думки, що цьому рано чи пізно, а мусить настати край. Адже попри всі кривди, що їх козаки завдали полякам, а поляки - козакам, обставини складалися так, що і полякам, і українцям треба разом протистояти спільному ворогові - кримській орді, і дбати про охорону південних кордонів України, а отже й кордонів Речі Посполитої. Краще за козаків цього ніхто не зробить, отож, Запоріжжя, що б там про нього не кричали у сеймі, мусить жити. І думка гетьмана дуже скоро набула реального підтвердження.
Гетьманувати йому випало у надзвичайно скрутні часи. Значна частина козаків схильна була до подальшої боротьби проти поляків. Навіть серед реєстрових було чимало невдоволених заходами польського уряду і вони прагнули помсти за солоницьку трагедію.
Що ми знаємо про Кремпського? Ні дати народження, ні дати смерті. Проте відомо, що за часів гетьманування Богдана Микошинського він уже був козацьким полковником. У поході козаків до Молдови навесні 1695 року командував полком, що діяв самостійно. Його ж таки полк становив основу війська гетьмана Лободи, коли той мав осидок у місті Овручі. Брав активну участь в боях під Києвом, Білою Церквою... 
З Федором Полоусом ми зустрічаємося 1594 року, коли він був отаманом реєстрових козаків, що стояли залогою поблизу Січі.
Ім'я гетьмана Григорія Лободи відоме широкому загалу лише завдяки розголосові, якого набуло повстання під проводом Северина Наливайка. Одначе зірка цього козацького полководця спалахнула значно раніше і без жодної залежності від повстання.
