Дмитро Барабаш -  гетьман нереєстрових козаків 1617 р.

  Можливо, ми тому так мало знаємо про Дмитра Барабаша, що діяльність його припадає на епоху славного Петра Сагайдачного, чия фігура здатна затьмарити кого завгодно Однак і Сагайдачний Не був ідеальним ним гетьманом міру багатьом козакам він таким не здавався Час від часу суперечності між цим талановитим, але строгим, вимогливим гетьманом, та козацької черню, і старшиною, настільки загострю валися, що Сагайдачного позбавляли булави, чи, може \ "він і сам позбавлявся її І тоді зі старшинської маси з'являвся наступний вождь. Володарем булави і козацьких симпатій він ставав ненадовго. Але іноді  так, що встигав зробити чимало, вписуючи і своє ім'я в літопис українського лицарства Саме таким вождем і постає перед нами Дмитро Барабаша.

На чолі козацького руху постав за досить романтичних, а разом з тим і складних для козацтва часів Після тривалого морського походу гетьмана Сагайдачного в 1616 році, коли було видобуто турецькі міста Кафу, Синоп і Трапезунд, надзвичайно загострилися польсько-турецькі відносини, поставило Польщу в кілька делікатне становище З одного боку, вона побоювалася, що відповіддю Туреччини на морські нападу Сагайдачного може бути війна, а Річ Посполита до неї аж ніяк готової була, з іншого - короля і польський сейм дуже непокоїло зростання могутності українського козацтва і, зокрема, те, що в нього раптом з'явився такий відважний і талановитий полководецць.

Дійшло до того, що поляки вирішили створити спеціальну урядову комісію, яка вивчить питання статусу козаків, їх військових дій і запропонувала план приборкання українського лицарства Саме на час в створення цієї комісії Сагайдачний, можливо, з дипломатичних міркувань, відійшов від справ, а булава опинилася в руках Дмитра Барабаша Звідки родом цей новий гетьман і за які заслуги був обраний на г етьманство, ми не знаємо Зате відомо, що Д. Барабаш надій поляків на деяку згоду з султаном не виправдав Перше, що він зробив, це сформував нову козацьку флотилію і повів її на Константинополь І тут, звичайно, у столиці Високої Порти зрозуміли: як далі таке буде, то козаки по саду султана палацу гуляти Але зробити ніхто нічого не міг Козаки висадилися ж на берег, смерчем проліт мули над передмістям столиці і, захопивши велику здобич і звільнивши декілька десятків полонених, повернулися на свої чайкіої чайки.

Спаливши стамбульські передмістя, під натиском турецького війська козаки змушені були відступити (що коштувало Барабашеві гетьманської булави). У відповідь на таку «зухвалість» турецький султан, послав на Україну чимале військо, щоб помститися козакам

І тоді сталося те, що мало статися: султан наказав своєму Іскандеру-паші увірватися в Україні і не просто покарати козаків, а винищити все населення півдня України, щоб остаточно викорінити козацький д дух А знищивши його, заселити тодішні козацькі землі кримськими татарами і ногайцями Досвід такого заселення турки вже мали Саме цим способом вони обладнали Буджацьку орду в пониззях Дністра, в обласним, між Дністром і Дунаєм, витіснивши звідти слов'янське і молдавське населення і віддавши простір ногайцевцям.

Однак турецька полководець був явно не готовий до такої кампанії Ввівши війська на Поділлі, він незабаром відчув, що подолати польського та українського війська йому не вдасться, і погодився на о опозицію коронного гетьмана З. Жолкевського вкласти мирну угоду Що й було зроблено у вересні 1617 в містечку Бушуші.

Ну, а що до Дмітрія Барабаша, він зумів повернутися зі своєю ескадрою на Дніпро І навряд чи його і козаків-мореплавців дуже схвилювали загрози турків і їх демарші І того й іншого вони вже наслухал лись і надивилися вдосталь

Як склалася подальша доля гетьмана, невідомо У пам'ять про нього залишилося тільки письмове розпорядження, яким він зобов'язував переяславську адміністрацію повернути землю якомусь козакові Лукашенко - можливо, одному з тих, хто ходив з ним на Константинополь, - яку в нього несправедливо відібрав пан Саченкоенко.

Література:  Історія України в образах її вождів та полководців 15-19 ст., Б. І. Сушинський; друге вид., доп. - Одеса : "ЯВФ", 2006.