Олифір Голуб - козацький ватажок, гетьман 1622-1623 рр.

Точна дата народження Оліфера Голуба невідома (народитись мав між 1540 та 1550 роками). Батько — Євстафій Голуб, за деякими даними, мав ще сина Дмитра та доньку Єфросинію. Місце народження Стеблів. Від цього містечка отримав своє козацьке прізвисько — Стеблівець. Стеблів міг бути малою Батьківщиною Оліфера Голуба, козацький ватажок жив там певний час; в цьому місті «осіли» його кровні родичі.

Гетьман П. Сагайдачний склав 5 квітня (за п'ять днів до смерти) заповіт, в якому визначає «шафарами й вірними депозиторами» свого майна митрополита Іова Борецького та Оліфера Голуба.

Окрім цього, стався прецедент, який замовчувався істориками цілими століттями і який йшов в розріз із баченням багатьох соціалістично заангажованих дослідників, передусім М. С. Грушевського - помираючий Гетьман Сагайдачний заповів Голубу гетьманську булаву. Мелетій Смотрицький (лист до А. Мужиловського) писав: «Останній (Сагайдачний — О. А.) ще за свого життя назвав його своїм спадкоємцем на цьому уряді». Окрім булави Сагайдачний подарував О. Голубу і свій «титульний» маєток — Конашівку. Факт передачі булави після смерті (розцінюється як прояв монархічного тяжіння) було лише нещодавно визнано українськими істориками. Сагайдачний просив О. Голуба бути розпорядником його останньої волі; сучасники повідомляють про їх близьку дружбу.

О. Голуб був продовжувачем політики небіжчика, найближчим радником Гетьмана. Про те, що Оліфер був постійно біля Сагайдачного, можуть свідчити козацькі реєстри, які не фіксують полку О. Голуба в 1617, в 1622 р., а він без сумніву посідав старшинський уряд. Вищеописана діяльність «де Марконеса» на морі та в зовнішній політиці наштовхнула в певний час Ярослава Дашкевича на думку, що О. Голуб був козацьким Гетьманом у 1618 — 1620-х рр.

Зі смертю Петра Сагайдачного (10 квітня 1622 р.) українське козацтво, духовенство та міщанство відчуло значний удар. На похорон Гетьмана, тіло якого поклали у дворіКиївської братської школи, прийшло багато людей, які оплакували захисника православ'я. Політичні реалії спонукали до продовження початої боротьби за розширення прав та привілеїв козацтва та православ'я.

Визнання населенням та реєстровиками О. Голуба за Гетьмана не значило втрати позицій козацького інституту Великої Ради і ролі «низовиків

Урегулювавши козацькі справи на двох радах, Голуб переїхав до Києва. Тут Гетьман із Митрополитом Йовом Борецьким 24 червня складають Акт про передачу майна померлого Гетьмана Сагайдачного. Тут, в Києві і були розроблені плани сумісних дій козаків та духовенства на Сеймі, що мусив розпочатись на початку 1623 р. В народних колах, почала назрівати напруга, пов'язана із утисками православ'я. Гетьмана підтримувало все північне Подніпров'я, міщанство, козацтвом і православна шляхта.

На Варшавський сейм було надіслано козацьке посольство, яке заявило Королю Сиґізмунду ІІІ Вазі і сенату «що якщо не будуть сповнені їх жадання, то вони счинять повстаннє». На адресу сейма надійшли листи київського біскупа, який повідомляв, що нібито козаки «100 полковників вибрали і 100 тисяч козаків вписали до війська — число страшне для держави». Разом із козаками підтримати позиції православної шляхти на сеймі прибули митрополит Іов Борецький та архиєпископ Мелетій Смотрицький. Після багатоденних дебатів, незважаючи на всі зусилля православних ораторів, сейм ухвалив: у релігійних справах тимчасово проголосити спокій, козаки повинні демобілізуватись і погодитись на скорочення реєстру до 5 тис., а питання про унію перенести до наступного сейму. Ніякої реакції від козаків не було.

За твердженнями авторитетних істориків в 1623 р. Оліфер Голуб склав свої повноваження Гетьмана; новим Гетьманом на початку 1623 р., було обрано Михайла Дорошенка.

Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти турків. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону. Зазначимо, що кримські правителі наголошували, що вони діють спільно із персами. Тож, бачимо, що справа, яку розпочав полковник Оліваріус де Марконес у 1618 р., тепер була ним продовжена, але вже як знову назначеним Гетьманом Оліфер Голубом. Літом 1624 р., турецький капітан-баша, вивів з-під Стамбула флот і скерував його до Кафи, проти повсталих васалів. Козаки цим скористувались і провели 9 липня 70 — 80 чайок до Босфору. Чайки було залишено обабіч протоки. Козацькі загони спалили Буюк-дере, Єні-кіой, Стенію і відійшли на море. Сам Султан почав керувати військами для захисту Костянтинополя. Через відсутність військового флоту, турецьких вояків посадили на сотню знайдених у портах човнів. Проте, Голуб, знаючи про відсутність у турків флоту, розгорнув чайки в півмісяць і, перекривши протоку, почав чекати підходу ворожих човнів. Турки, зробивши кілька пострілів, не насмілювались напасти. Козацькі човни простояли до вечора і тільки тоді відійшли. Негативна реакція польського уряду, до бажаних результатів на привела. 

 За два тижні після другого морського походу Голуб зібрав ще більше чайок, за свідченнями турків — близько 150, за листами Борецького — 102. На зустріч до Дніпрового лиману вийшов турецький флот з 25 великих галер та 300 менших човнів (ушкалів). Після кількаденних боїв козаки пройшли в море і взяли курс на Стамбул. Три дні стояли чайки під турецькою столицею (середина липня). Було захоплено і спалено Фарос та кілька містечок. Були спроби оволодіння арсеналом і «це наповнило страхом цілий Стамбул». Можна зазначити, що в цих походах, проявив себе майбутній Гетьман Грицько Савич Чорний.

Участь на морі «антитурецької Ліги» на цьому не завершувалась. За деякий час козацький флот зі 150 чайок рушив до Стамбула. Погана погода затримала їх на місяць під Очаковим. Проте, дочекавшись гарної погоди, козаки відплили на Стамбул.

Восени, для втихомирення «козацької сваволі», на Україну рушило коронне військо під проводом великого коронного гетьмана Станіслава Конєцьпольського. Всі готові до бою козаки, поспішали дійти до загального козацького війська, що вирушило з Запоріжжя. Загальні сили козаків становили близько 20 тис., на відміну від польського, в лавах якого, було більше 30 тисяч: «А козаки… запорожские собрався з городов тысяч з 20 с полковники с козацкими з Дорошенко, да с и Жмайлом, да с Олифером, да с Пырским…» — повідомляли інформатори московського Царя. З цієї звістки, бачимо, що Голуб, будучи полковником, має одну з ключових ролей в цьому повстанні. Показовим є, що Жмайло, Дорошенко та Голуб — три полковники, які займали гетьманський уряд, виступають разом.

Козацька армія довгий час знаходилась без Гетьмана, що робило ситуацію досить хиткою. Після приїзду 25 жовтня Жмайла до козацького табору, почались польсько-козацькі переговори. Проте, обмін посольствами, ні до чого не привів. Почались військові дії, в результаті яких козацьке військо капітулювало. Хоча, за умовами капітуляції, так званих «Куруківських ухвал», козацький реєстр було збільшено з 5 до 6 тисяч, окремо підвищена платня старшині, Гетьманом призначалось Михайла Дорошенка, проте, козаків повністю обмежували до будь-яких самостійних військових дій.

Ця звістка передає два суттєвих факти, що були наслідками «Куруківських угод»: по-перше, Оліфер Голуб, в 1626 р., знов посідає титул Гетьмана Запорізького («низового» козацтва); по-друге, Голуб виступає провідником запорожців, тобто тих козаків, які не потрапили до реєстру («випищиків»). Ця звістка ще раз підтверджує орієнтацію Голуба на рядове козацтво. В контексті цього, можна зробити припущення, що виступ Голуба із запорожцями проти польської армії, міг бути скерованим на підняття нового повстання. Але, видно, що цей виступ не отримав підтримки і не мав подальшого розголосу. Голуб, мав велику підтримку саме серед звичайного козацтва, яке і обирало його на гетьманування. Тож, в результаті перших же незадоволень козацьких низів, чи-то новим реєстром, чи-то утисками у вірі, бажання здійснення широкомасштабної морської кампанії, рядове козацтво зверталось до Оліфера.

Яким склався 1627 р. для Голуба не відомо. Оліфер був людиною похилого віку (близько 80-ти), проте, не зважаючи на вік, бере участь у своєму останньому поході на Крим. Боротьба за звільнення Криму з-під Стамбула знову оживила плани антитурецької Ліги. На прохання Шагін-Герая допомогти в боротьбі із присланами військами Кантемира гетьман М. Дорошенко ледь встиг мобілізувати 4-тисячний загін і рушив на порятунок хана. Брати Ґераї із кількома сотнями прихильників замкнулись у Бахчисараї. Козаки швидким маршем пройшли Перекоп та атакували турецьких вояків, що тримали в облозі Бахчисарай. На р. Салгир відбулась кровопролитна битва. Турки були вщент розбиті, ледь до Кафи втік і сам Кантемир. Проте козацьке військо теж зазнало утрат. Від турецьких куль загинули гетьман Дорошенко та Оліфер Голуб: двоє старих товарищів загинули смертю справжніх козацьких керманичів, знаходячись на чолі війська

Із смертю Оліфера Остаповича Голуба козацький устрій зазнав певних змін. Будучи людиною, яка ще в 1618—1620-х рр. брала участь у створенні антитурецької Ліги, Голуб не покидав цю ідею, як бачимо, до свого останнього походу. Надалі це питання вже не порушувалось і козаки не повертались до персько-татарсько-козацького союзу. Власне ще за життя Голуба вдавалось не загострювати соціальних питань в козацькому середовищі.

Із смертю Голуба, козацькі походи на море вже не мали старого розмаху, що у першу чергу свідчить про підміну морської політики козаків&nsp;— наживою.

Організатор і керівник козацьких походів на Кримське ханство. Діяв разом з реєстровим гетьманом Михайлом Дорошенком. У спільному поході на Крим в квітні-травні 1628 року обидва гетьмани (М. Дорошенка і О.Стеблівець) загинули, поцілені кулями турецьких сейменів (стрільців-снайперів).

Джерело: Козацькі вожді, гетьмани, кошові // Історія української культури.