Гетьман Семен Перев'язка належав до тих козацьких офіцерів, які були впевнені: час для остаточного розриву з Польщею ще не настав. Народ не готовий до великої війни з Річчю Посполитою, отже, слід нормалізувати взаємини з королем і усвідомити, що Україна все ще є складовою частиною Польщі.
Виходячи з цього, гетьман Перев'язка почав заспокоювати козацтво, націлюючи його на захист південних рубежів
України та на походи проти турків і татар. Певний час і козаки, і польський уряд визнавали його дії розумними і сприяли їм.
Обраний гетьманом при підтримці православного митрополита київського Ісаї Копинського замість прихильника Польщі гетьмана Івана Кулаги-Петражицького.
25 грудня 1632 р. Генеральна військова рада в Черняхівській балці, прагнучи повернення до стародавніх прав і вольностей у вигляді «добрих козацьких конституцій», вчинила переворот майже повністю було переобрано вищих старшин, а на чолі їхньої Ради поставлено рядового козака Андрія Діденка, який ретельно захищав козацькі права і звичаї.
Гетьманування славного лицаря Андрія Діденка тривало недовго. Але сама поява його в ролі гетьмана має цікаву історію, що була і є фактом загальної історії козацтва, історії України.
У 1631 р. козаки обрали собі за гетьмана Тимофія Орендаренка, але він їм не був до вподоби, і тоді вони поставили двох гетьманів: Івана Петражицького-Кулагу у реєстрових козаків, а Андрія Гавриловича — у нереєстрових козаків. Але згодом Гаврилович пропав безвісті, так що залишився тоді один Кулага. Іван був тямущим чоловіком і домігся від поляків багато пільг для українського народу.
Тимофій Орендаренко — гетьман Війська Запорозького 1631 — 1632 і 1633 — 1634 рр. Дата народження — невідома. Походив, очевидно, з міщанського, але деякі автори припускають, що з шляхетського роду. Брав участь у військових походах запорожців 1620-х рр., можливо й ранішого періоду, мав значний військовий та адміністративний досвід. Активний учасник повстання Тараса Трясила (1630 р.).
Гетьман Трясило, дійсно, по виході на волость першим з козацьких ватажків звернувся з універсалами "до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боролися проти ляхів". Уперше козацький виступ легітимізувався гаслами боротьби за старожитню православну віру. Не менш відверто декларувались ідеологічні мотиви й при організації карального походу гетьмана Станіслава Конєцпольського. Згідно інформації "Львівського літопису", напередодні виступу коронних військ з Бару, місцеві домініканські ченці благословили польного гетьмана на війну з козаками: "меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренити".
Григорій Чорний, затверджений на гетьманстві польським урядом, мав перед собою нелегке завдання. Уряд старався приборкати козаків за всяку ціну; вимагав від козаків, щоб вони себе самі здемобілізували й обезброївши, вернули в послушенство старостам і панам; та це вже було неможливе. Запоріжжа залюднювалося все більше й більше. З початком 1629 р. мало бути там біля 40.000 «своєвільників». Вони й не думали про поворот на «волости», а хотячи жити, мусіли воювати. В 1629 р. відбувся один з більших козацьких походів на Крим. Приняло в ньому участь 23.000 козаків, але не було між ними добрих вождів. Чорний сидів з реєстровиками на волостях. Розбиті під Перекопом, козаки втратили багато вбитих, ранених і полонених.
Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Петра Дорошенка та близький товариш Петра Сагайдачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Михайло Дорошенко не втрачав надії, що можна дійти компромісу з королем та шляхтою і вважав за необхідне підтримувати, принаймні “про людське око”, порозуміння з урядом. У цьому плані він висловлював думку заможної частини козаччини, що мала значні земельні маєтки і потребувала миру задля розвитку свого господарства. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною боротьбою. Серед цих верств українського суспільства зростали мирні настрої.
Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти турків. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону.
Як це не парадоксально, але козацького сотника Яцка Бородавку обрано гетьманом саме тоді, коли в розквіті була слава Петра Конашевича-Сагайдачного. Просто сталося так, що 1619 року, коли Сагайдачний намагався налагодити відносини з польським урядом, щоб домогтися якомога більше прав для Православної Церкви та козацтва, частина запорізького козацтва визнала це за угодовство і позбавила його булави. Адже на Січі ніколи не бракувало козаків, націлених тільки на одне: воювати і ще раз воювати. Таким несила було збагнути, що не кожен гетьман, який прагне миру між козаками і польським урядом, є зрадником. Що іноді дипломатія дає змогу досягти більшого, ніж військо.
Петро Сагайдачний отримав освіту у першій в Україні вищій Острозькій греко-слов'янській школі, заснованій князем Костянтином Острозьким. Там же, у Острозі, Сагайдачний пише працю “Пояснення про унію”, яку високо оцінив литовський канцлер Лев Сапега. З Острога Петро Сагайдачний переїхав до Києва, де вчителював, а звідти у 1601 році подався на Січ. Він одразу бере активну участь у козацьких походах на Крим, спочатку як рядовий козак. а з 1606 року — як козацький гетьман. Під його проводом козаки спустошили у 1607 році Очаків та Перекоп, а у 1608 — 1609 роках напали на берега Анатолії, де нищили все вогнем і мечем. У 1613 році Сагайдачний двічі виходив з козаками у Чорне море і захопив декілька міст у районі Херсонеса Таврійського, а також розгромив турецький флот, що вислав проти нього султан Ахмет II.
Гетьман Семен Перев'язка належав до тих козацьких офіцерів, які були впевнені: час для остаточного розриву з Польщею ще не настав. Народ не готовий до великої війни з Річчю Посполитою, отже, слід нормалізувати взаємини з королем і усвідомити, що Україна все ще є складовою частиною Польщі.
Обраний гетьманом при підтримці православного митрополита київського Ісаї Копинського замість прихильника Польщі гетьмана Івана Кулаги-Петражицького.
Тимофій Орендаренко — гетьман Війська Запорозького 1631 — 1632 і 1633 — 1634 рр. Дата народження — невідома. Походив, очевидно, з міщанського, але деякі автори припускають, що з шляхетського роду. Брав участь у військових походах запорожців 1620-х рр., можливо й ранішого періоду, мав значний військовий та адміністративний досвід. Активний учасник повстання Тараса Трясила (1630 р.). 
Гетьман Трясило, дійсно, по виході на волость першим з козацьких ватажків звернувся з універсалами "до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боролися проти ляхів". Уперше козацький виступ легітимізувався гаслами боротьби за старожитню православну віру. Не менш відверто декларувались ідеологічні мотиви й при організації карального походу гетьмана Станіслава Конєцпольського. Згідно інформації "Львівського літопису", напередодні виступу коронних військ з Бару, місцеві домініканські ченці благословили польного гетьмана на війну з козаками: "меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренити".
Григорій Чорний, затверджений на гетьманстві польським урядом, мав перед собою нелегке завдання. Уряд старався приборкати козаків за всяку ціну; вимагав від козаків, щоб вони себе самі здемобілізували й обезброївши, вернули в послушенство старостам і панам; та це вже було неможливе. Запоріжжа залюднювалося все більше й більше. З початком 1629 р. мало бути там біля 40.000 «своєвільників». Вони й не думали про поворот на «волости», а хотячи жити, мусіли воювати. В 1629 р. відбувся один з більших козацьких походів на Крим. Приняло в ньому участь 23.000 козаків, але не було між ними добрих вождів. Чорний сидів з реєстровиками на волостях. Розбиті під Перекопом, козаки втратили багато вбитих, ранених і полонених. 
Михайло Дорошенко, дід славетного гетьмана Петра Дорошенка та близький товариш Петра Сагайдачного, був вихований у дусі політичного реалізму. Він знав силу Речі Посполитої і вважав небезпечним загострювати відносини з урядом і доводити їх до відкритої боротьби зі шляхтою. Михайло Дорошенко не втрачав надії, що можна дійти компромісу з королем та шляхтою і вважав за необхідне підтримувати, принаймні “про людське око”, порозуміння з урядом. У цьому плані він висловлював думку заможної частини козаччини, що мала значні земельні маєтки і потребувала миру задля розвитку свого господарства. Такої ж думки дотримувалися міщанство та українська шляхта, перевтомлені релігійною боротьбою. Серед цих верств українського суспільства зростали мирні настрої.
Блискучий флотоводець, останній Гетьман України, який мав багато перемог на морі. Його цілі — не побережжя Криму, а походи до столиці Османської імперії, зухвалі напади на Стамбул та його околиці. В 1624 р. відбувся перший великий морський похід до Кафи, головною ціллю якого було налогодження стратегічних стосунків із кримським калгою Шагін-Ґераєм (султан намагався усунути братів Ханів Махмет та Шагін -Гереїв з Криму), який просив козаків допомоги проти турків. Похід відбувся до травня 1624, його результатом стало повернення 700 козаків з полону. 
Як це не парадоксально, але козацького сотника Яцка Бородавку обрано гетьманом саме тоді, коли в розквіті була слава Петра Конашевича-Сагайдачного. Просто сталося так, що 1619 року, коли Сагайдачний намагався налагодити відносини з польським урядом, щоб домогтися якомога більше прав для Православної Церкви та козацтва, частина запорізького козацтва визнала це за угодовство і позбавила його булави. Адже на Січі ніколи не бракувало козаків, націлених тільки на одне: воювати і ще раз воювати. Таким несила було збагнути, що не кожен гетьман, який прагне миру між козаками і польським урядом, є зрадником. Що іноді дипломатія дає змогу досягти більшого, ніж військо.
Петро Сагайдачний отримав освіту у першій в Україні вищій Острозькій греко-слов'янській школі, заснованій князем Костянтином Острозьким. Там же, у Острозі, Сагайдачний пише працю “Пояснення про унію”, яку високо оцінив литовський канцлер Лев Сапега. З Острога Петро Сагайдачний переїхав до Києва, де вчителював, а звідти у 1601 році подався на Січ. Він одразу бере активну участь у козацьких походах на Крим, спочатку як рядовий козак. а з 1606 року — як козацький гетьман. Під його проводом козаки спустошили у 1607 році Очаків та Перекоп, а у 1608 — 1609 роках напали на берега Анатолії, де нищили все вогнем і мечем. У 1613 році Сагайдачний двічі виходив з козаками у Чорне море і захопив декілька міст у районі Херсонеса Таврійського, а також розгромив турецький флот, що вислав проти нього султан Ахмет II.
