У 1568 (?) році Андрій Лях з козаками ясновельможного Дмитра Вишневецького вчинив напад в степу за Самарою на московського гінця з тюркського роду Змєєва, який направлявся до Кримського ханства. З цим гінцем, за звичаєм, йшов разом кримський гінець, а також турецькі і вірменські купці. Козаки Андрія Ляха вбили 13 турків та вірмен, а трьом відрубали руки, за те, що вони купують в Москві полонених, походженням із литовського князівства. Коли стало зрозуміло, що Січі не втримати, одна частина козаків, з хлібом-сіллю подалася до росіян, на переговори. Очолював цих "хлібосольців" кошовий отаман П. Калнишевський, якого росіяни незабаром "гостинно" та "хлібосольно" запроторили на Соловки.
Гетьманувалося Брюховецькому, як відомо, нелегко. Невдовзі він і загинув. Але як був іще серед живих, то не раз покладався на впливового, досвідченого у військових та політичних справах полковника Єрмолаєнка і призначав його наказним гетьманом. По суті, Єрмолаєнко був провідним воєначальником гетьманату.
Відомо, наприклад, що 1664 року на Лівобережжя вдерся великий загін татар. Вони перейшли запорізькими землями і, розділившись та безперестанку грабуючи, добулися аж Лубен та Миргорода. Щойно про це стало відомо Брюховецькому, він спорядив проти татар корпус під командуванням полковника Єрмолаєнка, що перебував тоді у Каневі. Після кількох завзятих боїв, татари відчули, що не тільки не зможуть подолати козаків, а й ризикують втратити цілий полон та розпорошитися по степах, і похапцем відступили.
Постать Степана Опари виникла в червні 1665 року. Цьому передували події в районі Медведівки, де сотникував цей полковник за призначенням гетьмана Тетері. Тут, поблизу Медведівки, війська Тетері, серед яких був і полк Опари, напали на військо російського воєводи Косагова, намагаючись не допустити його до Умані, де сиділи в оточенні вірні росіянам і гетьманові Брюховецькому козаки під командою кошового Сашка Туровця.
Подробиці кривавих сутичок, що точилися там, нас не цікавлять. Але зауважу, що саме дії в Медведівці та на її околицях розпалили бойовий дух полковника Опари. Відчувши, що сили обох гетьманів - і Тетері, і Брюховецького - досить незначні і ненадійні, він вирішив, що й сам може стати гетьманом.
Іван Мартинович Брюховецький почав свою кар'єру при Богдані Хмельницькому, у якого він був старшим служкою. Згодом Іван супроводжував сина Богдана Юрія, коли того було відправлено на навчання. Після смерті Богдана Юрій Хмельниченко доручив Брюховецькому встановити контакти з Січчю з метою заручитися підтримкою кандидатури Юрія на посаду гетьмана. Іван сумлінно виконав доручення і запорожці підтримали Юрія, але Брюховецький залишився на Січі: він розумів, що служба при слабкому безталанному гетьмані не давала йому перспектив на шляху до булави, про яку він завжди мріяв. У той же час він усвідомлював, що Запорожжя — це реальна сила, яку можна за певних обставин використати у власних інтересах. Брюховецький зробив ставку на цю силу. Невдовзі він зажив популярності у запорожців і був обраний кошовим отаманом.
Павло одержав добру освіту і до 1647 року був регентом канцелярії міського суду у Володимирі Волиньському, а потім служив у вроцлавського каштеляна Г. Стемпковського. З початком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році Тетеря приєднався до нього. Військову службу у козацькому війську Павло почав писарем Переяславського полку. У 1652 році разом з суддею С. Богдановичем він розробив умови приєднання України до Московського царства. У 1653 році Тетеря вже переяславський полковник. У 1654 році він разом з іншою старшиною возив до Москви грамоту, де було одписано, що гетьман Богдан Хмельницький з усією Україною визнає зверхність московського царя. Б. Хмельницький вважав Тетерю за можливого свого наступника, хоча останній належав до тієї частини старшини, яка вважала, що Україні краще бути залежною від Речі Посполитої, аніж Москви.
Яким Сомко (р. н. невід. - помер 1663) належав до козацької старшини, яка починала визвольну війну разом з Богданом Хмельницьким. Тому це були люди, особливо чутливі до змін у політичній обстановці та державному устрої, що відбувалися по смерті Великого гетьмана. їх, можливо, більше, ніж будь-кого, вражали конфлікти, що виникали в боротьбі за гетьманську владу, за яку, до речі, активно боровся і Сомко. Уже навіть той факт, що його сестра Ганна була першою дружиною Б. Хмельницького, а отже, Юрій доводився йому племінником, давав певні підстави нашому героєві, людині, наближеній до гетьманського двору і самих гетьманів, претендувати на помітнішу від інших роль у визначенні долі України.
Вперше ім'я запорізького старшини Сірко з'явилося в описі морських походів проти турків кінця 20-х років XVII століття - як одного з молодих, але вже заслужили повагу мужністю і військовим умінням сотників. А в 1645 році до нього прийшла і європейська слава.
В жовтні 1645 року під час війни Франції з Іспанією керував 5-тисячним козацьким корпусом в боях у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона і прославились при штурмі фортеці Дюнкерка: загін Івана Сірка за одну ніч хитрістю захопив Дюнкерк – стратегічну твердиню на Північно атлантичному узбережжі Франції, за що французи встановили йому пам'ятник край Ла-Маншу, який стоїть донині як німий докір українцям, що не шанують своїх істинних героїв.
На противагу цій раді, наприкінці листопада 1658 року, в Переяславі скликано раду козаків та бунтівників, прихильних до Московії. І саме тут, за наполяганням російського військового командування, тимчасовим наказним гетьманом назвали полковника Івана Безпалого.
Досі невиразна, постать наказного гетьмана відтепер почала набувати грізних обрисів - залежно від того, як навколо неї гуртувалося дедалі більше козаків та селян, незадоволених політикою Виговського, а особливо - умовами його пропольської Гадяцької угоди. Значно ж посилився вплив Безпалого, коли стало зрозуміло, що на його боці виступає зі своїм запорізьким полком Іван Сірко, який на той час уже розгромив союзних Виговському татар та окремий загін гетьмана під командуванням якогось Тимоша.
Іван Остапович Лучич-Виговський народився у селі Вигові Овруцького повіту Київського воєводства у родині, що мала глибоке українське коріння, і хоча свого часу отримала польське шляхетство, але зберегла православну віру. Іван отримав добру освіту, що дозволило йому почати писарську кар'єру в Луцьку у 1626 — 1640 роках, а потім продовжити її у міському суді м. Києва, де він добре ознайомився з правом Речі Посполитої. Згодом він вступив писарем на службу до польського коронного комісара, що фактично правив Україною. Там він познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким.
Освіту Богдан Хмельницький здобув у Київській братській школі та у єзуїтській школі у Ярославі над Сяном. Після закінчення освіти Богдан вступив до козацького війська. Під час польсько-турецької війни 1620 — 1621 рр. його батька було вбито, а Богдана було захоплено у полон. Після повернення з полону Богдан подався на Січ і ходив у морські походи на турецькі міста. Так, у серпні 1621 року він зібрав 10000 козаків та рушив у море, де потопив 12 турецьких галер, а решту кораблів переслідував до самого Стамбула. У 1629 році козаки під проводом Хмельницького спалили передмістя турецької столиці й з багатою здобиччю повернулися на Січ.
У 1568 (?) році Андрій Лях з козаками ясновельможного Дмитра Вишневецького вчинив напад в степу за Самарою на московського гінця з тюркського роду Змєєва, який направлявся до Кримського ханства. З цим гінцем, за звичаєм, йшов разом кримський гінець, а також турецькі і вірменські купці. Козаки Андрія Ляха вбили 13 турків та вірмен, а трьом відрубали руки, за те, що вони купують в Москві полонених, походженням із литовського князівства. Коли стало зрозуміло, що Січі не втримати, одна частина козаків, з хлібом-сіллю подалася до росіян, на переговори. Очолював цих "хлібосольців" кошовий отаман П. Калнишевський, якого росіяни незабаром "гостинно" та "хлібосольно" запроторили на Соловки. 
Гетьманувалося Брюховецькому, як відомо, нелегко. Невдовзі він і загинув. Але як був іще серед живих, то не раз покладався на впливового, досвідченого у військових та політичних справах полковника Єрмолаєнка і призначав його наказним гетьманом. По суті, Єрмолаєнко був провідним воєначальником гетьманату.
Постать Степана Опари виникла в червні 1665 року. Цьому передували події в районі Медведівки, де сотникував цей полковник за призначенням гетьмана Тетері. Тут, поблизу Медведівки, війська Тетері, серед яких був і полк Опари, напали на військо російського воєводи Косагова, намагаючись не допустити його до Умані, де сиділи в оточенні вірні росіянам і гетьманові Брюховецькому козаки під командою кошового Сашка Туровця.
Іван Мартинович Брюховецький почав свою кар'єру при Богдані Хмельницькому, у якого він був старшим служкою. Згодом Іван супроводжував сина Богдана Юрія, коли того було відправлено на навчання. Після смерті Богдана Юрій Хмельниченко доручив Брюховецькому встановити контакти з Січчю з метою заручитися підтримкою кандидатури Юрія на посаду гетьмана. Іван сумлінно виконав доручення і запорожці підтримали Юрія, але Брюховецький залишився на Січі: він розумів, що служба при слабкому безталанному гетьмані не давала йому перспектив на шляху до булави, про яку він завжди мріяв. У той же час він усвідомлював, що Запорожжя — це реальна сила, яку можна за певних обставин використати у власних інтересах. Брюховецький зробив ставку на цю силу. Невдовзі він зажив популярності у запорожців і був обраний кошовим отаманом. 
Павло одержав добру освіту і до 1647 року був регентом канцелярії міського суду у Володимирі Волиньському, а потім служив у вроцлавського каштеляна Г. Стемпковського. З початком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році Тетеря приєднався до нього. Військову службу у козацькому війську Павло почав писарем Переяславського полку. У 1652 році разом з суддею С. Богдановичем він розробив умови приєднання України до Московського царства. У 1653 році Тетеря вже переяславський полковник. У 1654 році він разом з іншою старшиною возив до Москви грамоту, де було одписано, що гетьман Богдан Хмельницький з усією Україною визнає зверхність московського царя. Б. Хмельницький вважав Тетерю за можливого свого наступника, хоча останній належав до тієї частини старшини, яка вважала, що Україні краще бути залежною від Речі Посполитої, аніж Москви.
Яким Сомко (р. н. невід. - помер 1663) належав до козацької старшини, яка починала визвольну війну разом з Богданом Хмельницьким. Тому це були люди, особливо чутливі до змін у політичній обстановці та державному устрої, що відбувалися по смерті Великого гетьмана. їх, можливо, більше, ніж будь-кого, вражали конфлікти, що виникали в боротьбі за гетьманську владу, за яку, до речі, активно боровся і Сомко. Уже навіть той факт, що його сестра Ганна була першою дружиною Б. Хмельницького, а отже, Юрій доводився йому племінником, давав певні підстави нашому героєві, людині, наближеній до гетьманського двору і самих гетьманів, претендувати на помітнішу від інших роль у визначенні долі України.
Вперше ім'я запорізького старшини Сірко з'явилося в описі морських походів проти турків кінця 20-х років XVII століття - як одного з молодих, але вже заслужили повагу мужністю і військовим умінням сотників. А в 1645 році до нього прийшла і європейська слава.
На противагу цій раді, наприкінці листопада 1658 року, в Переяславі скликано раду козаків та бунтівників, прихильних до Московії. І саме тут, за наполяганням російського військового командування, тимчасовим наказним гетьманом назвали полковника Івана Безпалого.
Іван Остапович Лучич-Виговський народився у селі Вигові Овруцького повіту Київського воєводства у родині, що мала глибоке українське коріння, і хоча свого часу отримала польське шляхетство, але зберегла православну віру. Іван отримав добру освіту, що дозволило йому почати писарську кар'єру в Луцьку у 1626 — 1640 роках, а потім продовжити її у міському суді м. Києва, де він добре ознайомився з правом Речі Посполитої. Згодом він вступив писарем на службу до польського коронного комісара, що фактично правив Україною. Там він познайомився з чигиринським сотником Богданом Хмельницьким.
Освіту Богдан Хмельницький здобув у Київській братській школі та у єзуїтській школі у Ярославі над Сяном. Після закінчення освіти Богдан вступив до козацького війська. Під час польсько-турецької війни 1620 — 1621 рр. його батька було вбито, а Богдана було захоплено у полон. Після повернення з полону Богдан подався на Січ і ходив у морські походи на турецькі міста. Так, у серпні 1621 року він зібрав 10000 козаків та рушив у море, де потопив 12 турецьких галер, а решту кораблів переслідував до самого Стамбула. У 1629 році козаки під проводом Хмельницького спалили передмістя турецької столиці й з багатою здобиччю повернулися на Січ.
