Територія Манжелії була заселена ще в перші століття нашої ери. Протягом 1956-1963 рр. місцевими жителями на території села знайдено два зуби та гомілку ноги мамонта, а також наконечник стріли, що говорить про життя в цих місцях в дуже давні часи. Село поділяється на кутки (Григорівка, Луки, Маижелія та Поділ), які до 1962р. були самостійними пунктами. Назва вважається тюркського походження.
Село Мануйлівка - розташоване поблизу річки Псьол, в 32 км. від залізничної станції Галещина на лінії Полтава - Кременчук і в 45 км. на північний схід від Кременчука. Село підрозділяється на дві частини - Нижню і Верхню Мануйлівки. Центр сільської ради знаходиться у Верхній Мануйлівці. Населення - 740 чоловік. У Мануйлівську сільраду входять села Дяченки, Харченки і Цибівка. Землі, де розташоване село, були заселені здавна. Село Мануйлівка виникло ймовірно в XVII - початку XVIII століття. У документах, які дійшли до нашого часу, посилання на нього датована 1729 роком. Про заснування села збереглися і усні перекази. Село ніби заснували козаки, вихідці з Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру в пошуках вільних земель, щоб поселитися там.
Село виникло на базі хуторів, відомих ще з 18 століття, серед яких був і козачий хутір Іванки (Бреусівка), що біля громадського колодязя, з лівого боку тракту Кобеляки – Кременчук. Першу назву поселення одержало від імені першопоселення Іванка, яке згодом перетворилося на прізвище. За даними ревізії 1859 року в Іванках (Бреусівці) було 14 дворів, а населення становило 177 чоловік (80 жінок, 97 чоловіків). У 1866 році в Бреусівці споруджена дерев'яна Свято-Троїцька церква, при якій існувала церковнопарафіяльна школа. У 1914 році замість старої, збудовано нову муровану церкву з дзвіницею. Ця пам'ятка культової архітектури знищена в 30-х роках ХХ століття.
Народився Іван Кирилович Дряпаченко 4 серпня (за старим стилем) 1881 року в селі Василівці Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Зараз це Козельщинський район. Батько – Кирило Федорович Дряпаченко – колишній кріпак графа П.І. Капніста, який служив у його економії на посаді ключника. Уся історія села Василівка також пов’язана з Капністами. У селі в 1802 році було споруджено Трьохсвятительську церкву, у якій згодом й охрестили Івана. На час його народження Василівка з навколишніми селами належала Петру Івановичу Капністу (1830-1898 рр.), який як просвітитель-гуманіст відкрив шлях у велике мистецтво багатьом обдарованим дітям селян-кріпаків, серед яких був Іван Кирилович Дряпаченко .
Засноване в середині XVIII століття при озері Солоному. 15 червня 1743 миргородський полковник Василь Петрович Капніст отримав царську грамоту на територію Миргородського полку, заснував село Василівка у Манжеліївській дачі і дозволив селитися вихідцям із інших сіл. Після його смерті у 1757 році село відійшло його синові - відомому письменникові і громадському діячеві В.В. Капністу, який у 1902 році збудував тут Трисвятительську церкву з окремою дзвіницею. При церкві діяли церковна бібліотека і школа грамоти. Потім село перейшло у спадок до Івана Васильовича Капніста за заповітним листом його матері.
Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулися лугові трави та безмятежні поля. Село являється адміністративним центром Пісківської сільської Ради, в яку крім того, входять села Бутенки, Йосипівка і Книшівка. Вище за течією на відстані 4 км розташоване село Верхня Мануйлівка, нижче по течії на відстані в 4 км розташовано село Книшівка, на другім березі - село Манжелія (Глобинський район).
Це було на початку весни 1918 року. Скориставшись тяжким становищем Країни Рад, австро - німецькі війська, закликані буржуазно-націоналістичною Центральною радою, наче чорна хмара посувались на Україну. Цілий місяць з боями в Росію пробивався 12-й кінний корпус.
В рідних селах на Полтавщині голова Військово-революційного комітету цього корпусу Федір Всеволодович Попов через місцевий революційний актив залишав зброю: клинки, кулемети, патрони для озброєння червоних партизанів. Ф.В. Попов - наш земляк з Мануйлівки. Розповім про його життя:
Ось уже закінчили ранковий переклик довгоногі лелеки на солом'яних покрівлях щойно побіленнях хат, замахали крилами та й попливли в небесні простори. Передвісники тихого, ясного, сонячного дня, вони тепер повільно кружляють у лазуровому небі над великим селом, що простяглося вздовж сріблястої річки Псьол.
Ось такого першотравневого ранку 1921 року й налетіла на наше село Піски чорна хмара, налетіла несподівано, як та хижа шуліка, «чортова сотня» банди Махна.
Тепер Бородін щовечора поспішав у школу. Наука захопила його, не давала спокою. Повернувшись уночі з лікнепу, сідав на кухні, наливав у пощерблене блюдце густу олію клав тоненький гнотик, запалював і читав до самого світанку.
Повернувся С.І. Паськевич в рідне село в лютому 1920 року після тяжкого поранення під Ростовом-на-Дону. Очолив земельний відділ і партійну організацію Пісківського волвиконкому. З його ініціативи силами громадськості в селі спорудили літній театр «Червоний промінь». Згодом було створено клуб, бібліотеку та інші культурно-освітні заклади.
Територія Манжелії була заселена ще в перші століття нашої ери. Протягом 1956-1963 рр. місцевими жителями на території села знайдено два зуби та гомілку ноги мамонта, а також наконечник стріли, що говорить про життя в цих місцях в дуже давні часи. Село поділяється на кутки (Григорівка, Луки, Маижелія та Поділ), які до 1962р. були самостійними пунктами. Назва вважається тюркського походження.
Село Мануйлівка - розташоване поблизу річки Псьол, в 32 км. від залізничної станції Галещина на лінії Полтава - Кременчук і в 45 км. на північний схід від Кременчука. Село підрозділяється на дві частини - Нижню і Верхню Мануйлівки. Центр сільської ради знаходиться у Верхній Мануйлівці. Населення - 740 чоловік. У Мануйлівську сільраду входять села Дяченки, Харченки і Цибівка. Землі, де розташоване село, були заселені здавна. Село Мануйлівка виникло ймовірно в XVII - початку XVIII століття. У документах, які дійшли до нашого часу, посилання на нього датована 1729 роком. Про заснування села збереглися і усні перекази. Село ніби заснували козаки, вихідці з Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру в пошуках вільних земель, щоб поселитися там.
Село виникло на базі хуторів, відомих ще з 18 століття, серед яких був і козачий хутір Іванки (Бреусівка), що біля громадського колодязя, з лівого боку тракту Кобеляки – Кременчук. Першу назву поселення одержало від імені першопоселення Іванка, яке згодом перетворилося на прізвище. За даними ревізії 1859 року в Іванках (Бреусівці) було 14 дворів, а населення становило 177 чоловік (80 жінок, 97 чоловіків). У 1866 році в Бреусівці споруджена дерев'яна Свято-Троїцька церква, при якій існувала церковнопарафіяльна школа. У 1914 році замість старої, збудовано нову муровану церкву з дзвіницею. Ця пам'ятка культової архітектури знищена в 30-х роках ХХ століття.
Народився Іван Кирилович Дряпаченко 4 серпня (за старим стилем) 1881 року в селі Василівці Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Зараз це Козельщинський район. Батько – Кирило Федорович Дряпаченко – колишній кріпак графа П.І. Капніста, який служив у його економії на посаді ключника. Уся історія села Василівка також пов’язана з Капністами. У селі в 1802 році було споруджено Трьохсвятительську церкву, у якій згодом й охрестили Івана. На час його народження Василівка з навколишніми селами належала Петру Івановичу Капністу (1830-1898 рр.), який як просвітитель-гуманіст відкрив шлях у велике мистецтво багатьом обдарованим дітям селян-кріпаків, серед яких був Іван Кирилович Дряпаченко .
Засноване в середині XVIII століття при озері Солоному. 15 червня 1743 миргородський полковник Василь Петрович Капніст отримав царську грамоту на територію Миргородського полку, заснував село Василівка у Манжеліївській дачі і дозволив селитися вихідцям із інших сіл. Після його смерті у 1757 році село відійшло його синові - відомому письменникові і громадському діячеві В.В. Капністу, який у 1902 році збудував тут Трисвятительську церкву з окремою дзвіницею. При церкві діяли церковна бібліотека і школа грамоти. Потім село перейшло у спадок до Івана Васильовича Капніста за заповітним листом його матері. 
Білими хатами розкинулося село Піски. З півночі річка Псьол, оповита пасмами дубового лісу, а там зеленим килимом розкинулися лугові трави та безмятежні поля. Село являється адміністративним центром Пісківської сільської Ради, в яку крім того, входять села Бутенки, Йосипівка і Книшівка. Вище за течією на відстані 4 км розташоване село Верхня Мануйлівка, нижче по течії на відстані в 4 км розташовано село Книшівка, на другім березі - село Манжелія (Глобинський район).
