МІЙ РІДНИЙ КРАЙ - МОЄ СЕЛО


Четверг, 19.10.2017, 17:14


Приветствую Вас Гость | RSS


Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
ІСТОРІЯ СЕЛА ПІСКИ [22]
СПОГАДИ ПРО ВОВ [8]
ІСТОРІЯ НАВКОЛИШНІХ СІЛ [13]
З ІСТОРІЇ КОЗЕЛЬЩАНСЬКОГО РАЙОНУ [10]
ФАКТИ З ЖИТТЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ [7]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 86

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » ІСТОРІЯ СЕЛА ПІСКИ » ІСТОРІЯ НАВКОЛИШНІХ СІЛ

СЕЛО МАНУЙЛОВКА - ВІД ДАВНИНИ ДО СЬОГОДЕННЯ.

Село Мануйлівка - розташоване поблизу річки Псьол, в 32 км. від залізничної станції Галещина на лінії Полтава - Кременчук і в 45 км. на північний схід від Кременчука. Село підрозділяється на дві частини - Нижню і Верхню Мануйлівки. Центр сільської ради знаходиться у Верхній Мануйлівці. Населення - 740 чоловік. У Мануйлівську сільраду входять села Дяченки, Харченки і Цибівка.   Землі, де розташоване село, були заселені здавна. Село Мануйлівка виникло ймовірно в XVII - початку XVIII століття. У документах, які дійшли до нашого часу, посилання на нього датована 1729 роком.   Про заснування села збереглися і усні перекази. Село ніби заснували козаки, вихідці з Запорізької Січі, які пливли вгору по Дніпру в пошуках вільних земель, щоб поселитися там.

У той час Мануйлівка являла собою військове володіння Миргородського полку. У селі було 88 селянських дворів, підпорядкованих безпосередньо гетмансько-старшинської адміністрації. У 1728 році гетьман України Данило Апостол передав Мануйлівку «на ранг» судді Миргородського полку Федору Остроградскому, який згодом, в 1741 році, отримав грамоту від Генеральної канцелярії на вічне і спадкове володіння селом. Але вже в 1784 році Мануйлівка згідно з грамотою імператриці Катерини II перейшла у володіння  Марфи Лалашевої.   Вигідне географічне положення, багаті угіддя сприяли швидкому розвитку села. У 1859 році в селі вже було 267 дворів, в яких проживали-1897 людина:  935 чоловіків і 962 жінки. У цей час значна частина мануйлівських земель стала володінням князя Ширинского-Шихматова.

  Під час селянської реформи 1861 року 730 душ (колишніх кріпаків) отримали від поміщика 379 десятин 220 сажень землі. За неї вони повинні були заплатити викупні платежі, які набагато перевищували ринкові ціни на землю. Багато сил у жителів  Мануйлівки поглинала боротьба з весняними повенями. Тому ще в перші десятиліття після заснування села частина їх переселилася на більш піднесену місцевість. Незабаром там утворилося село, назване Верхня Мануйлівка, або Горою.

У 1887 році у Верхній і Нижній Мануйлівці та оточуючих хуторах налічувалося 557 господарств із загальною чисельністю населення 2733 людини. Козацьких дворів тут було 248, селянських - 280, міщанських - 29.

Для майнового стану козаків і селян характерно було разючу нерівність. Більше чверті господарств не мала навіть мінімального наділу землі (1-3 десятин), а в 12 господарствах зовсім не було орної землі. У той же час близько 60 господарств мали від 9 до 50 десятин.

У 1897 і 1900 роках в селі жив О.М. Горький де відпочивав і трудився в літню пору. Вперше сім'я Пєшкова прибула сюди 10 травня 1897 з Ялти. З перших днів між А.М. Горьким і односельчанами встановилися дружні відносини. Майже щовечора збиралися вони для задушевних бесід. Він бачив повсякденне життя, що гнітить, виснажує людську душу, не дає простору для розкриття природного таланту  і глибоко співчував їм. З ініціативи та за активної участю Олексія Максимовича в селі створюється жіноча недільна школа. До цього тут діяла одна земська і одна церковно-приходська школи, де навчалися, головним чином, хлопчики з більш заможних сімей. Створюється і сільський хор і самодіяльний театр, в якому Горький був і актором, і режисером. О.М. Горькому належить велика роль у підготовці мануйловцев до участі в революційних подіях 1905-1907 років. Зерна, посіяні ним, пустили глибоке коріння. Збираючись разом, селяни читали революційні брошури, які діставали від вчителя Самойленко і дочки сільській акушерки. Незабаром цей гурток був виявлений поліцією і були заарештовані його учасники - Яків Бородін, Арсеній Артюшенко, Ларіон Калашник, Купріян Калашник. За вчителькою О.М. Меньшиковою був встановлений нагляд.

Революційна свідомість мануйлівських селян рік від року зростала. Як значилося в поліцейських донесеннях, в Мануйлівці збиралися селяни на сільські сходки, на яких обговорювали матеріали революційного змісту. Старости обох Мануйлівських сільських громад  Г.Л. Крамар та М.С. Хомула були заарештовані і посаджені у в'язницю за те, що не протидіяли цим зборам.

Напередодні революційних подій 1905 року в село кілька разів приїжджав працівник Кременчуцької електростанції  Краснокутський. Він привозив односельчанам революційну літературу, виступав на мітингах.    Під його впливом селяни кидали роботу в поміщицькій економії. У темні осінні ночі 1905 яскраво запалали поміщицькі комори, заповнені зерном, великі стодоли з необмолоченними снопами пшениці. Ніхто не поспішав гасити пожежі. Поміщик  Красновський відрізнялися особливою жорстокістю. У 1906 році селяни Мануйлівки помстилися йому за всі знущання.

 У роки першої світової війни багатьох мануйловцев мобілізували на фронт. Ті, хто були поранені, поверталися додому і розповідали про важке становище на фронті, про  революційні настрої. Роман Бардаченко і Сергій Таран привезли з собою нелегальні газети і проводили агітацію серед  селян.

Велику увагу серед селян викликала звістка про Жовтневу революцію в Петрограді. У селі відбувся мітинг. 18 січня 1918 тут був створений революційний комітет. Селяни приступили до розділу поміщицької землі. Але в березні село окупували німці. У Мануйлівці бешкетував каральний загін, штаб якого розташовувався в маєтку графині Капніст, в селі Кармазинівці. Прибувши в Мануйлівку, окупанти почали вимагати непосильну контрибуцію з сельчан, переслідувати сільських активістів: Карпа Волощенко, Валер'яна Попенко, Олександра Артюшенко, Н. Калашника, Степана та Петра Третяка. Їх викликали на допити, катували. Братів Калашників окупанти вивезли до Німеччини, звідки вони повернулись лише через кілька років.

У квітні-травні 1918 року почали виникати партизанські групи, які потім об'єдналися в Кременчуцький партизанський загін під командуванням Ф.В. Попова. Мануйлівську групу, яка утворилася в травні, очолив місцевий активіст Роман Бардаченко. До осені 1918 року, у зв'язку з нечисленністю партизанського загону і явною перевагою сил окупантів і петлюрівців, дії загону обмежувалися малими сутичками. Партизани днем ​​трудилися по дому, нічим не виділяючись від односельців, а вночі за завданням керівників підпільних груп збиралися в призначеному місці для виконання бойового завдання. У Мануйлівці були дві явочні квартири партизан: одна - в хаті місцевого селянина-бідняка О. Артюшенко, інша - в склепі поміщиків Крендовського, на кладовищі. Восени 1918 року діяльність партизанів активізувалася. У жовтні цього року партизани вирішили підірвати міст через річку Псел, який мав важливе стратегічне значення, і зробити напад на головні бази гетьманців і окупантів. У другій половині січня 1919 Мануйлівка і весь Кременчуцький повіт були звільнені від влади Директорії  і окупантів. У Мануйлівці знову почав діяти ревком, керівником якого був Іван Налісний. Колишні партизани Данило і Каленик Гирман, Кіндрат Яременко, Тимофій Семик, відважна розвідниця партизанського загону Віра Вощинська - активно включилися в будівництво нового життя.Але як тільки з півдня почався наступ Денікіна, Кременчуцький загін відновив свою бойову діяльність. Наприкінці серпня він налічував понад 500 чоловік. На початку вересня за наказом радянського командування він виступив у напрямку Курськ - Орел. У складі загону вирушили і мануйловци: Василь Литовченко, Ігор Лисенко, Сава Лемешко, Микола Тутка і багато інших. Загін влився в регулярну Червону Армію і його бійці брали активну участь в героїчних боях на Південному фронті проти Денікіна. З листопада 1919 року колишні бійці Кременчуцького партизанського загону стали бійцями - кавалеристами і билися проти ворога у складі 1-ї Кінної Армії. У січні 1919 року в селі був організований комітет бідноти, який знову приступив до розподілу землі, худоби та інвентарю. Але наступ білогвардійських банд  Денікіна призупинив радянське будівництво. Тільки в кінці 1919 року, після звільнення села від денікінців, було продовжено роботу щодо наділення землею безземельних і малоземельних селян. 5 серпня 1920 в селі був організований комітет незаможних селян. Активістами комнезаму були М. Москаленко, Ф. Оробець, П. Верец. Мануйлівські селяни повернулися до мирної праці. Але перешкодою на дорозі радянського будівництва став бандитизм. У районі безчинствували  банди Махна, Келеберди та інших.

  Є в Мануйлівці братська могила. Буйно розрослася біля неї бузок, зеленіють і пахнуть м’ята і чебрець. Часто приходять сюди діти і дорослі, щоб прикрасити її яскравими квітами, червоною калиною. Тут поховані герої: 16-річний комсомолець І.В. Попов, Ю.В. Дьяченко, П.А. Гричук, Д.С. Калашник, А.Ф. Хлистун, Т.М. Третяк.  Вони загинули в травні 1921 року, коли білим кольором цвіли сади. У яскравому оздобленні стояла Мануйлівка.

 2 травня в селі відбувся мітинг на честь першотравневого свята. На святково прикрашеній площі спозаранку юрмилася молодь Чекали представника повітового ревкому. У 11:00 дня в село на повному скаку влетіли вершники. «Будьонівці» - прозвучало було радісно, ​​але слідом за вершниками на дорозі з'явилися тачанки. На передній вітер роздував полотнище з білими кістками і черепом. Махновці, - здогадалися люди, і село опинилося беззахисним.

Як скажені пси, кидалися бандити на кожного зустрічного у військовій формі, накидали на нього мотузки і тягли на розправу. У цей час біля свого двору стояв боєць Червоної Армії І.В. Попов. Він прибув до села, щоб побачитися з батьками на свято. Блиснула шабля, і кров хлинула на придорожню пил. Порубали, затоптали кіньми. Так загинув бойовий комсомолець Іван Попов, син бідняка, що не дожив і до 17 років.

Іншою жертвою бандитів став Юда Дьяченко. Важке у нього було дитинство. Мати-біднячка, яка надривалася в наймах, народила сина незаміжньою, і сільський піп дав ім'я хлопчикові Іуда. Так і пішов у життя з цим ім'ям син наймички. У 1920 році він став чекістом, працював у Кременчуці.

Бандити схопили також бійця самооборони Пісківської волвиконкому Т.М. Третяка, демобілізованого воїна П.А. Гричук, колишнього бійця Д.С. Калашника, працівника Роменської повітової кінної міліції А.Ф. Хлистун. Усіх їх привели до Махна. Допит тривав недовго. Ще коротше був лиходійський вирок: «Розстріляти». Жертвам скрутили руки, роздягнених вивели у двір і там погубили.

Увечері махновці покинули село. А незабаром сюди вступив полк будьонівців. На наступний день мануйловці проводжали в останню путь синів, братів, батьків. Пролунав залп - червоноармійці салютували загиблим.

Поступово заростали рани. Село оживало, відбудовувалося.

У 1922 році у Верхній і Нижній Мануйлівці було 3 059 жителів, на Мануйлівська хуторах проживало 1303 людини. У відповідний період в селі було побудовано дві олійниці і ще кілька дрібних виробництв.

У 20-х роках в Мануйлівці організувався також колгосп «Червоний Незаможник», якому в 1937 році, в річницю смерті А.М. Горького, присвоїли ім'я великого письменника. Керівником артілі став Т.Г. Кочубей. Колгосп ріс і зміцнювався.  У 20-х роках мануйловці побудували сільський клуб, школу.

На траурному мітингу в день похорону  російського письменника А.М. Горького жителі села прийняли рішення звернутися з проханням про відкриття в Мануйлівці літературно-меморіального музею Горького. Музей відкрився за постановою Раднаркому УРСР в 1937 році. Війна обірвала щасливе мирне життя, завойовану кров'ю і роками напруженої праці. З перших днів війни більшість дорослого чоловічого населення пішли на фронт. Ті, хто залишався в селі, самовіддано трудилися, щоб зібравши врожай, дати більше продовольства для Радянської Армії.

 16 вересня 1941 Мануйлівку окупували фашистські війська. Настали дні неволі. Багато горя заподіяли окупанти мирному населенню. Вони звірячому знищили 7 сімей колгоспних активістів: колгоспниць Н.В. Курер, Н.Л. Калашник, О. Яременко, а О. Пінчук з дворічним сином спалили живцем. Фашисти насильно вивезли на каторжні роботи до Німеччини близько 100 юнаків та дівчат. Відступаючи під натиском радянських військ, окупанти спалили 312 будинків колгоспників, вивезли 300 голів худоби.

22 вересня 1943 частини Радянської Армії звільнили Мануйлівку. З радістю зустріли жителі села своїх визволителів і як могли допомагали їм, влаштовували переправу через Псьол, прали білизну, збирали кошти на танки і літаки.

Багато мануйлівців  воювали з ворогом на фронтах Великої Вітчизняної війни. 212 осіб полягли в боях за Батьківщину.

За післявоєнні роки в Мануйлівці були досягнуті великі успіхи у розвиток освіти і культурного будівництва. У 1953 році було завершено будівництво  двоповерхової будівлі середньої школи. Ще в 1944 році відновив роботу музей А.М. Горького, зруйнований окупантами. Музей Горького в Мануйлівці - це змістовне, широко ілюстрований посібник про життєвий та творчий шлях письменника. Тут близько 1 000 експонатів. Серед них - скульптури, бюсти, художні полотна, портрети, фотокопії рукописів, малюнки, фотографії, макети.

У селі знаходиться фельдшерсько-акушерський пункт, а при ньому пологове відділення на 6 ліжок, відкрите  в 1959 році. У селі працює бібліотека, яка налічує більше 9 тис. книг. Протягом 1966-1970 років  побудовані Будинок Культури та стадіон.

Ще прекрасніше стане Мануйлівка в майбутньому. Вона вже перебудовується і реконструюється за новим генеральним планом.

 

 

 

 

Джерело: Витяг про с.Мануйлівка із енциклопедії "Історія міст і сіл української РСР. 1967

Категория: ІСТОРІЯ НАВКОЛИШНІХ СІЛ | Добавил: Profesor (25.01.2016) | Автор: Село Манжелія, Партизани 20 років,
Просмотров: 75 | Теги: Село Мануйлівка, Музей Горького, Партизани 20 років, З історії сіл Козельщанського район, Революційні події 1905-1917 років | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Вход на сайт

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz


  • Copyright MyCorp © 2017   Бесплатный конструктор сайтов - uCoz