Багато років минуло з того часу. Немає серед нас комсомольця Миколи Марченка та пам'ять про нього вічно житиме.Там під Москвою біля станції Вишній Волочок в живих квітах його могила, на мраморі якої викарбувано: «Вічна слава героям, які загинули в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини»
Влітку 1941 року прийняв роту, а 22 червня розпочалась війна. На озброєнні тоді ще були БТ-7. Прохідність їх невисока. Одна гармата «сорокап'ятка», броня 12 мм. Ось на таких машинах і повів Корецький роту в свій перший бій. Ворог був сильним, досвідченим. Із засади зустрів роту вогнем. Факелом загорівся один танк, другий... Підбита машина командира, убитий навідник. Тоді Корецький сів сам за приціл. Відшукав мічений хрестом ворожий танк і підбив його.
У грізні дні 41-го підрозділи Ленінградської дивізії НКВС охороняли будови Жовтневої залізниці Москва - Ленінград. Вдень тут споруджувалися військові укріплення, а вночі, коли зграї німецьких «юнкерсів» рвалися в небо Москви, йшов жорстокий бій з повітряними піратами. Стомлені безсонними ночами, бійці зустрічали ворога шквалом вогню, розстрілювали в повітрі літаки, освітлювальні ракети, які демаскували місцевість.
Перші свої рейди розвідник Петро Сивокінь почав на Угорській землі. Туман чи дощ, сипав лапатий сніг чи дошкуляли морози, йшов він у глибокий тил ворога. Через хащі та яри, повз ворожу варту прослизав в села, зайняті фашистами. Усе його цікавило: колони танків і бронетранспортерів, цистерни з пальним, розташування гітлерівців.
В центрі Пісок біля Дому культури височить пам’ятник солдату – захиснику. До цього священного місця приходять жителі села, комсомольці і піонери. Гості села читають на меморіальних плитах викарбувані прізвища погиблих земляків воїнів. Сюди також перевезено і останки тих які в час війни були розстріляні німцями в полі на близницях, де були і похоронені.
Улітку 1941 р., її рідну столицю, я побачив уперше. Йшов вулицями, обставленими «їжаками» з сталевих рейок, вдивлявся в суворі обличчя ополченців, котрі вирушали на бойові позицію. Всі думали про долю Москви., до неї наближався ворог. Що сказати солдатам взводу , з якими невдовзі мав стати на захист столиці? Загинемо, але не віддамо її фашистам – ось що скажу.
…Роком пізніше, тримаючи шлях додому я відвідав Піскаровське кладовище в Ктниці Виборжської сторони. Тут споруджено монументальний пам’ятник на честь 600 тисяч ленінградців , що загинули від бомбардувань та голоду. Нині горить вічний вогонь. Статуя скорботної, але сильної жінки, що уособлює Вітчизну держить над братською могилою гілки дуба і лавра.
Мені пригадується Микола Красношапка з села Луганське Артемівського району. Йому не довелося штурмувати Берлін. І підпису його немає на колонах поваленого рейхстагу. Але його ім’я стало в ряд з тими, хто в сувору годину війни своєю мужністю і відвагою, вніс достойний внесок в священну справу нашої перемоги над фашизмом.
