Походження Сави Кононовича невідоме. В листах 1637 року ватажка повсталих Павла Бута (Павлюка) до гетьманаСтаніслава Конєцпольського він називається «чужинцем москалем». Проте рід Кононовичів використовував шляхетський герб Радван, що нагадував татарську тамгу і вживався багатьма шляхетськими родинами татарського походження. Можливо, довший час служив в козацькому війську в Україні. В повстаннях козаків 1630-х не брав участі. Станісла в Конєцпольський вважав його «чоловіком добрим, спокійним, притім рицарським».
У пору, коли полковники реєстрового козацтва Караїмович і Барабаш по-зрадницькому видавали Івана Сулиму (1635 р.) полякам, гетьманом реєстровиків випало бути Василю Томиленкові. Ніяких свідчень про те, чи мав він щось спільного з цією зрадою, до нас не дійшло. Зате достеменно відомо, що гетьман не хотів далі миритися зі свавіллям польського панства. Маючи чимало фактів, що яскраво засвідчували, наскільки польські магнати й урядовці дозволяють собі виходити поза межі законності, він спорядив до Варшави делегацію, яка б довела до відома уряду й короля, що ж насправді діється в українських землях. Тобто цей гетьман не просто шукав порозуміння з королем, а вимагав від нього та уряду приборкати шляхту, поставити її в рамки закону. Він визнавав Україну в складі Речі Посполитої, але на засадах гідності.
У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Особливо вабило його море, морські походи. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. Як би склалася козацька доля Сулими далі, можна лише гадати, бо в одному з походів у бою з турецькою ескадрою, десь близько 1605 року, у чайку Сулими вцілили турецькі гармати. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти турків вони не змогли. Турецькі моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери.
Серед українських гетьманських родів Дорошенки займають одне з перших місць. Вони дали Україні двох видатних гетьманів. Чимало членів роду посідали генеральні уряди в адміністрації Гетьманщини. В пізніші часи кілька відомих інтелектуалів з роду Дорошенків зробили вагомий внесок у розвиток української нації.
Засновником цього роду став Михайло Дорошенко, який належав до реєстрової старшини за часів гетьмана Петра Сагайдачного. Під його командуванням полковник Михайло брав участь у Хотинській війні (1621 р.), а також у звитяжних походах українського козацтва на Москву, підтримуючи боротьбу польського короля зі шведської династії Ваза Зигмунта ІІІ і його сина, королевича Владислава, за московський трон.
Гетьман Семен Перев'язка належав до тих козацьких офіцерів, які були впевнені: час для остаточного розриву з Польщею ще не настав. Народ не готовий до великої війни з Річчю Посполитою, отже, слід нормалізувати взаємини з королем і усвідомити, що Україна все ще є складовою частиною Польщі.
Виходячи з цього, гетьман Перев'язка почав заспокоювати козацтво, націлюючи його на захист південних рубежів
України та на походи проти турків і татар. Певний час і козаки, і польський уряд визнавали його дії розумними і сприяли їм.
Обраний гетьманом при підтримці православного митрополита київського Ісаї Копинського замість прихильника Польщі гетьмана Івана Кулаги-Петражицького.
25 грудня 1632 р. Генеральна військова рада в Черняхівській балці, прагнучи повернення до стародавніх прав і вольностей у вигляді «добрих козацьких конституцій», вчинила переворот майже повністю було переобрано вищих старшин, а на чолі їхньої Ради поставлено рядового козака Андрія Діденка, який ретельно захищав козацькі права і звичаї.
Гетьманування славного лицаря Андрія Діденка тривало недовго. Але сама поява його в ролі гетьмана має цікаву історію, що була і є фактом загальної історії козацтва, історії України.
У 1631 р. козаки обрали собі за гетьмана Тимофія Орендаренка, але він їм не був до вподоби, і тоді вони поставили двох гетьманів: Івана Петражицького-Кулагу у реєстрових козаків, а Андрія Гавриловича — у нереєстрових козаків. Але згодом Гаврилович пропав безвісті, так що залишився тоді один Кулага. Іван був тямущим чоловіком і домігся від поляків багато пільг для українського народу.
Тимофій Орендаренко — гетьман Війська Запорозького 1631 — 1632 і 1633 — 1634 рр. Дата народження — невідома. Походив, очевидно, з міщанського, але деякі автори припускають, що з шляхетського роду. Брав участь у військових походах запорожців 1620-х рр., можливо й ранішого періоду, мав значний військовий та адміністративний досвід. Активний учасник повстання Тараса Трясила (1630 р.).
Гетьман Трясило, дійсно, по виході на волость першим з козацьких ватажків звернувся з універсалами "до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боролися проти ляхів". Уперше козацький виступ легітимізувався гаслами боротьби за старожитню православну віру. Не менш відверто декларувались ідеологічні мотиви й при організації карального походу гетьмана Станіслава Конєцпольського. Згідно інформації "Львівського літопису", напередодні виступу коронних військ з Бару, місцеві домініканські ченці благословили польного гетьмана на війну з козаками: "меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренити".
Григорій Чорний, затверджений на гетьманстві польським урядом, мав перед собою нелегке завдання. Уряд старався приборкати козаків за всяку ціну; вимагав від козаків, щоб вони себе самі здемобілізували й обезброївши, вернули в послушенство старостам і панам; та це вже було неможливе. Запоріжжа залюднювалося все більше й більше. З початком 1629 р. мало бути там біля 40.000 «своєвільників». Вони й не думали про поворот на «волости», а хотячи жити, мусіли воювати. В 1629 р. відбувся один з більших козацьких походів на Крим. Приняло в ньому участь 23.000 козаків, але не було між ними добрих вождів. Чорний сидів з реєстровиками на волостях. Розбиті під Перекопом, козаки втратили багато вбитих, ранених і полонених.
Походження Сави Кононовича невідоме. В листах 1637 року ватажка повсталих Павла Бута (Павлюка) до гетьманаСтаніслава Конєцпольського він називається «чужинцем москалем». Проте рід Кононовичів використовував шляхетський герб Радван, що нагадував татарську тамгу і вживався багатьма шляхетськими родинами татарського походження. Можливо, довший час служив в козацькому війську в Україні. В повстаннях козаків 1630-х не брав участі. Станісла в Конєцпольський вважав його «чоловіком добрим, спокійним, притім рицарським».
У пору, коли полковники реєстрового козацтва Караїмович і Барабаш по-зрадницькому видавали Івана Сулиму (1635 р.) полякам, гетьманом реєстровиків випало бути Василю Томиленкові. Ніяких свідчень про те, чи мав він щось спільного з цією зрадою, до нас не дійшло. Зате достеменно відомо, що гетьман не хотів далі миритися зі свавіллям польського панства. Маючи чимало фактів, що яскраво засвідчували, наскільки польські магнати й урядовці дозволяють собі виходити поза межі законності, він спорядив до Варшави делегацію, яка б довела до відома уряду й короля, що ж насправді діється в українських землях. Тобто цей гетьман не просто шукав порозуміння з королем, а вимагав від нього та уряду приборкати шляхту, поставити її в рамки закону. Він визнавав Україну в складі Речі Посполитої, але на засадах гідності.
У свої перші морські походи Іван Сулима ходив з Самійлом Кішкою ще достатньо молодим козаком, проходив у нього морську школу. Особливо вабило його море, морські походи. Досить швидко талановитий козак вибився в чільні старшини, став на один рівень мало не з Петром Сагайдачним. Як би склалася козацька доля Сулими далі, можна лише гадати, бо в одному з походів у бою з турецькою ескадрою, десь близько 1605 року, у чайку Сулими вцілили турецькі гармати. Звичайно, молодий і здоровий козак, опинившись з побратимами у воді, топитися так запросто не збирався. Але нічого вдіяти проти турків вони не змогли. Турецькі моряки повитягали козаків з води і тут же прикували до весел своєї військової галери.
Серед українських гетьманських родів Дорошенки займають одне з перших місць. Вони дали Україні двох видатних гетьманів. Чимало членів роду посідали генеральні уряди в адміністрації Гетьманщини. В пізніші часи кілька відомих інтелектуалів з роду Дорошенків зробили вагомий внесок у розвиток української нації.
Гетьман Семен Перев'язка належав до тих козацьких офіцерів, які були впевнені: час для остаточного розриву з Польщею ще не настав. Народ не готовий до великої війни з Річчю Посполитою, отже, слід нормалізувати взаємини з королем і усвідомити, що Україна все ще є складовою частиною Польщі.
Обраний гетьманом при підтримці православного митрополита київського Ісаї Копинського замість прихильника Польщі гетьмана Івана Кулаги-Петражицького.
Тимофій Орендаренко — гетьман Війська Запорозького 1631 — 1632 і 1633 — 1634 рр. Дата народження — невідома. Походив, очевидно, з міщанського, але деякі автори припускають, що з шляхетського роду. Брав участь у військових походах запорожців 1620-х рр., можливо й ранішого періоду, мав значний військовий та адміністративний досвід. Активний учасник повстання Тараса Трясила (1630 р.). 
Гетьман Трясило, дійсно, по виході на волость першим з козацьких ватажків звернувся з універсалами "до всієї України і до іншої Русі всієї, щоб усі, хто є віри грецької, йшли до Війська Запорозького й боролися проти ляхів". Уперше козацький виступ легітимізувався гаслами боротьби за старожитню православну віру. Не менш відверто декларувались ідеологічні мотиви й при організації карального походу гетьмана Станіслава Конєцпольського. Згідно інформації "Львівського літопису", напередодні виступу коронних військ з Бару, місцеві домініканські ченці благословили польного гетьмана на війну з козаками: "меч посвящовали і около костела носили, і през вшистку мшу на олтару лежал с тим докладом, же на то поганство, на русь, жеби їх викоренити".
Григорій Чорний, затверджений на гетьманстві польським урядом, мав перед собою нелегке завдання. Уряд старався приборкати козаків за всяку ціну; вимагав від козаків, щоб вони себе самі здемобілізували й обезброївши, вернули в послушенство старостам і панам; та це вже було неможливе. Запоріжжа залюднювалося все більше й більше. З початком 1629 р. мало бути там біля 40.000 «своєвільників». Вони й не думали про поворот на «волости», а хотячи жити, мусіли воювати. В 1629 р. відбувся один з більших козацьких походів на Крим. Приняло в ньому участь 23.000 козаків, але не було між ними добрих вождів. Чорний сидів з реєстровиками на волостях. Розбиті під Перекопом, козаки втратили багато вбитих, ранених і полонених. 
