Мови й справді незрівнянні. Поки природні. Мова як мати: хоч яка б вона була, а все своя, єдина, найкраща в світі. Так бачить кожна дитина свою матір, і в цьому велика мудрість Природи. А що, коли ця дитина росте безпритульною і матері своєї не знає? Звичайно, вона мусить – і буде – порівнювати, коли на неї заявлять претензії дві матері або й більше.
Оце така приказка. А казку я казатиму про російську та українську мову, бо війна між ними йде справжня й дошкуляє всім українцям, та й окупаційному контингенту бувають непереливки (не так непереливки, як страх перед майбутнім – бо прекрасно знає кицька, чиє сало їсть). Казку я казатиму тим двадцяти мільйонам українців, які сьогодні живуть у статусі духовно безпритульних – цілком щиро не знають, яка мова їм рідна. Звичайно, в такій ситуації
... Читать дальше »
Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. З утрадиційненням на наших землях засад геральдики (кінець XIII століття) пов'язана поява й утвердження постійних земельних гербів, на основі яких пізніше сформувалися національні символи.
Українське синьо-жовте колірне сполучення - одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Походить воно від герба Галицько-Волинського князівства - золотого лева в синьому полі, який з'явився в другій половині XIII століття. На цей самий час усталилися державні знаки і в
... Читать дальше »
Свій початок козаки-характерники ведуть ще від давньоукраїнських язичницьких волхвів (віщунів, чародіїв).
В. Шевчук пише про волхвів таке: «Вони, вважалося, знали таємну силу речей, явищ і володіли своєю, виробленою в століттях, наукою і прийомами, з допомогою яких цю віру вселяли в маси. Вони займалися пророцтвом, тобто віщували про майбутнє, через що і називали їх віщунами».
На думку В. Пилата: «Після хрещення Русі, переслідувані князями та греками волхви, жерці і воїни-охоронці храмів об’єднувалися у таємні громади і у віддалених від великих міст місцях почали створювати Січі. На островах Дніпра, побережжях Бугу і Дністра, в Карпатах і багаточисельних лісах України (Русі) волхви заснували школи бойового гартування і вишколу, в яких шлях воїна до вершин доскона
... Читать дальше »
Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії, в ту далеку первісну добу, коли, за висловом О. М, Горького, «художня творчість трудящих була єдиним організатором їхнього досвіду, втіленням ідей в образах і збудником енергії колективу».
Казки досить повно й історично правдиво відбивають шлях розвитку людини — творця «другої природи», культури. Яскраво виявляються в них ознаки матеріалістичного мислення людей праці, їхнє прагнення максимально пізнати навколишній світ, удосконалити знаряддя виробництва, опанувати техніку.
Як один із провідних жанрів народної оповідальної творчості, к
... Читать дальше »
До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою.
Приказки та прислів'я називають ще приповідками, пословицями; найдавніша їх назва — притчі. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів'я більш розгорнуті.
На основі спостережень над природою виробився досить стрункий народний календар, складений з прислів'їв та приказок. За давнім звичаєм за орієнтири бралися церковні
... Читать дальше »
Iсторія української народної пісні, як і історія української народної музики, беруть початок у найдавніших часах розвитку українського народу. Народною музикою вважають увесь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що від найдавніших часів існування народу шляхом усної передачі переходить з попереднього до наступних поколінь.
Народна музика взагалі є витвором збірним, колективним, - у протиставленні до музики ненародної як індивідуального витвору. Одначе в самім зародку й музика народна є індивідуальним витвором, який, перейшовши в народну масу й закріпившись у ній, став її власністю. Та є ще й такий рід народної музики, що не переходить в масу, а залишається й надалі власністю одиниць чи невеличкого гуртка. Це - пісні, так сказати б, професійних народних співців, наприклад, у нас -
... Читать дальше »
Досі наукова та церковна література, як на мою думку, неточно трактує дату 988 року — як прийняття християнства. Насправді вчення Ісуса Христа, віра в Нього, в Святу Трійцю була сприйнята давніми українцями (росами, скіфами-орачами, сарматами, украми, венедами,галичанами та ін.) ще з 35 року по Р. X. Тобто коли Андрій Первозваний з'явився на Дніпрі серед скіфів-орачів і став проповідувати Слово Господнє, а потім поставив дерев'яний хрест на Старокиївській горі, де сьогодні височить Андріївська церква в Києві. І справа була не тільки в проповідницькому таланті Апостола Андрія, котрий походив з брегів, чи оберегів,— стародавнього й численного українського племені, яке ще з XVI ст. до Р. X. переселилося з-над Росі й Дніпра до
... Читать дальше »
Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть . Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІ ст. Арабський мандрівник X ст. н.е. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з’ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жите
... Читать дальше »
Для дівчат день Василя був досить важливим, вважали, що ворожіння у цей день завжди збуваються і що б не вийшло — так і буде. На день Василя відбувалися й народні обряди свята.
У язичеські часи Новий рік відзначався на Русі 22 березня – у день весняного рівнодення, і пов’язано це було із землеробським циклом. Із прийняттям християнства на Русі візантійський календар почав потроху витісняти старий, і тепер уже Новий рік починався 1 вересня. Довгий час ще зберігався різнобій, і в деяких місцях Новий рік продовжували відзначати навесні. Тільки наприкінці XV століття на Русі офіційно визначили початок Нового року - 1 вересня.
У 1699 р. за наказом Петра I Новий рік був перенесений на 1 січня за старим стилем, тобто на 14 січня за новим стилем. Після революції в 1918 р. більшовики "скасували" ще 13 днів у році, які становили різницю між нашим літочисленн
... Читать дальше »
Ромашківський глиняний календар дає нам ряд цінних свідчень про працю і вірування давніх слов’ян. Він приводить в струнку систему багато розрізнених уявлень про язичництво, слов’янську демонологію і теологію.
Із всього посуду слов’янського землеробського лісостепу в "троянові віки”, що зберегли календарну тематику, найвизначнішим та унікальним для науки, безумовно, є глечик із могильника в с.Ромашки Рокитнянського р-ну на Росі (точніше її притоці – р.Горохуватці), недалеко від самого Черняхова (Кагарлицького р-ну).
Глечик дуже ретельно виготовлений на гончарному крузі (зберігається в Національному музеї історії України, №13115). На сиру глину до випалу на тулуб посудини спеціальними штампами нанесений "орнамент” у два
... Читать дальше »
Здавна різні народи використовували під час воєнних змагань певні символи, що мали вказувати місце збору воїнів. Найчастіше це був шматок тканини, прикріплений до списа. На князівських стягах давніх слов'ян зображували поганських богів, тотемні знаки, а після прийняття християнства - Ісуса Христа, різних святих. З утрадиційненням на наших землях засад геральдики (кінець XIII століття) пов'язана поява й утвердження постійних земельних гербів, на основі яких пізніше сформувалися національні символи. 
Свій початок козаки-характерники ведуть ще від давньоукраїнських язичницьких волхвів (віщунів, чародіїв).
Серед багатьох фольклорних видів і жанрів одне з найпомітніших місць займає казковий епос, який виник і розвинувся на основі тисячолітньої трудової і суспільної діяльності людей, що сягає своїм корінням у найдавніші часи людської історії, в ту далеку первісну добу, коли, за висловом О. М, Горького, «художня творчість трудящих була єдиним організатором їхнього досвіду, втіленням ідей в образах і збудником енергії колективу».
До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою. 
Iсторія української народної пісні, як і історія української народної музики, беруть початок у найдавніших часах розвитку українського народу. Народною музикою вважають увесь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що від найдавніших часів існування народу шляхом усної передачі переходить з попереднього до наступних поколінь.
Досі наукова та церковна література, як на мою думку, неточно трактує дату 988 року — як прийняття християнства. Насправді вчення Ісуса Христа, віра в Нього, в Святу Трійцю була сприйнята давніми українцями (росами, скіфами-орачами, сарматами, украми, венедами,галичанами та ін.) ще з 35 року по Р. X. Тобто коли Андрій Первозваний з'явився на Дніпрі серед скіфів-орачів і став проповідувати Слово Господнє, а потім поставив дерев'яний хрест на Старокиївській горі, де сьогодні височить Андріївська церква в Києві. І справа була не тільки в проповідницькому таланті Апостола Андрія, котрий походив з брегів, чи оберегів,— стародавнього й численного українського племені, яке ще з XVI ст. до Р. X. переселилося з-над Росі й Дніпра до
Історія народної вишивки в Україні іде коренями в глибину століть . Дані археологічних розкопок і свідчення мандрівників і літописців підтверджують, що вишивання як вид мистецтва в Україні існує з незапам’ятних часів. Вишивкою, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Знайдені на Черкащині срібні бляшки з фігурками чоловіків, датовані VІ ст., при дослідженнях показали ідентичність не тільки одягові, але і вишивці українського народного костюма XVІІІ-XІ ст. Арабський мандрівник X ст. н.е. у своїх розповідях про русів згадує, що вони носили вишитий одяг. На жаль, пам’ятники української вишивки збереглися тільки за останні кілька століть, але і цього досить, щоб з’ясувати, що елементи символіки орнаментів української вишивки збігаються з орнаментами, що прикрашали посуд давніх жите
Ромашківський глиняний календар дає нам ряд цінних свідчень про працю і вірування давніх слов’ян. Він приводить в струнку систему багато розрізнених уявлень про язичництво, слов’янську демонологію і теологію.
