УКРАЇНСЬКІ НАЦІОНАЛЬНІ ПІСНІ

Iсторія української народної пісні, як і історія української народної музики, беруть початок у найдавніших часах розвитку українського народу. Народною музикою вважають увесь скарб вокальних та інструментальних мелодій, що від найдавніших часів існування народу шляхом усної передачі переходить з попереднього до наступних поколінь.

Народна музика взагалі є витвором збірним, колективним, - у протиставленні до музики ненародної як індивідуального витвору. Одначе в самім зародку й музика народна є індивідуальним витвором, який, перейшовши в народну масу й закріпившись у ній, став її власністю. Та є ще й такий рід народної музики, що не переходить в масу, а залишається й надалі власністю одиниць чи невеличкого гуртка. Це - пісні, так сказати б, професійних народних співців, наприклад, у нас - кобзарів, бандуристів, лірників, чи, наприклад, похоронні співи, так звані "голосіння", що їх виконували платні плачки. Але все ж таки з поняттям народної музики пов'язана анонімність первісного автора тої чи іншої народної пісні або мелодії.

В історії музики народна музика даного народу є звичайно початком, зародком його музичної культури в значенні індивідуально-творчім, а у загальному й широкому розумінні народна музика й народна пісня є засобом національного відродження.

Нема двох думок, що українська народна пісня є одним із найкращих і найбагатших проявів духових прикмет нашого народу і в цій ділянці займає між усіма культурними народами світу одне з перших місць. Справді, можна подивляти величезну відпорність духу українського народу, що, живучи в таких важких політичних умовах, тим інтенсивніше й глибше зумів розвинути своє народне музичне мистецтво, закріплюючи в ньому всі риси своєї культурної окремішності й самостійності та виказуючи словом і піснею всі свої болі й страждання, чого, за словами Гоголя, ніякий інший народ не зробив з такою непереможною силою. А Лев Толстой у листі до своєї знайомої пише так: "Ніяка національна музика не виявила досі своєї народності з такою величністю і силою, як українська, навіть більше, ніж великоросійська. Слухаючи її, ти бачила б, як відкривається перед тобою історія України, ти краще зрозуміла б характер народу, ніж читаючи Гоголя або Кониського".

З не меншим подивом висловлювався про українську народну пісню російський композитор і критик Сєров, вважаючи її "в тисячу разів багатшою і сильнішою за всі хитрощі шкільної премудрості, що її проповідують педанти-музикуси в консерваторіях та музичних академіях", а також німецький поет Боденштедг, який при цьому українську мову вважав за найбільш співну з усіх слов'янських.

Разом з тим слід зауважити, що українська народна творчість є тою вихідною точкою, з якої починається історія культури українського народу, а отже, й історія країнської музики. Хоч народна музика не знає таких прірв у традиції, як наша ненародна, церковна чи світська музика, та все ж розвитку її не можна охопити хронологічно, тим більш, що до XVII ст. не збереглося ніяких записів мелодій. Тільки пізніші праці на тлі нашої етнографії почали збирати цей превеликий і пребагатий матеріал, що був у цілком пливкому стані, почали його порядкувати та досліджувати.

До найдавніших треба зачислити мелодії обрядових пісень, що коріняться ще в добі передхристиянській. Це пісні, пов'язані або з роковими святами чи господарськими подіями (колядки, щедрівки, гаївки, веснянки, купальські й обжинкові пісні), або пісні, пов'язані з важливими подіями в житті людини (пісні весільні, хрестильні, похоронні голосіння). На архаїчність тих пісень указують малий розсяг тонів враз із настійливим повторюванням того самого мотиву (наприклад, "Ой коляда-колядниця", де чергуються й сусідні тони в об'ємі великої секунди, або повторювання у "Щедрику" мотиву в об'єму малої терції),відтак суворий діатонізм, а властиво брак півтонових інтервалів ("ангемітонічність"), речитативний характер ритміки і вкінці дещо пізніше характеристичні ознаки старогрецьких, властиво староцерковних ладів (із перших часів християнства), що немов умисно ухиляються від почуття усталеної тональності. Оліготонічність тих давніх мелодій указує на розвиток об'єму від секунди до октави.

Золотою добою в розвитку української народної пісні можна вважати XVI-XVIII століття. В піснях цього періоду витворюються й закріплюються ті характеристичні прикмети української народної пісні, які відрізняють її від пісень інших народів. З'являється нова форма козацьких дум, лірично- давніх мелодій указує на розвиток об'єму від секунди до октави.

Спорідненими з думами є історичні пісні. Давній діатонізм закрашується хроматикою, постають надмірні інтервали збільшеної секунди і кварти. З появою дум пов'язана поява народних співців: кобзарів, бандуристів, лірників (переважно сліпців), що організуються навіть у співацькі братства або цехи зі своїми традиціями. На панських і навіть на царському дворах бандуристи були улюбленими співцями.

Дальший розвиток української народної пісні зближує її з сучасною музичною європейською системою з ясним поділом на мажор і мінор із означеною тональністю та задержує, однак, специфічні ознаки своєрідної оригінальності. Зокрема треба підкреслити розвиток своєрідної поліфонії, що є, мабуть, відгуком церковної многоголосної музики, перетопленої в народній душі у високооригінальну форму гетерофонії ("підголосків"). Зміст тих пісень наповнюється індивідуальними переживаннями людини у різноманітних формах. Це пісні чумацькі, бурлацькі, рекрутські, парубоцькі та любовні. З'являються також і танцювальні форми мелодій: шумки, козачки, метелиці, коломийки і т. п.

Слід зауважити, що хоча наше народне музичне мистецтво має характер виразно вокальний, проте наш народ вживав і вживає у музиці доволі багато інструментів. До найстарших належать із "щипкових" - гуслі (в первісній формі декілька струн, натягнених на квадратовій рамці, згодом загальна назва струнових інструментів), далі кобза й одібна до неї бандура з довгими басовими струнами уздовж шийки та короткими бічними приструнками (в сучасній бандурі стрій неусталений, в Україні сконструйовано вже й хроматичну бандуру), вкінці - подібний до бандури торбан із двома голівками (через більшу складність гри не втримався в народі). Із струнних ударних інструментів знаємо цимбали, із струнних смичкових - скрипку, підбасок, або басоль, струново-клавішову ліру. З духових дерев'яних назвемо сопілку (зі свищиком) у трьох відмінах: а) денцівку, б) теленку (з кори або з ліщини), в) жоломиги (подвійна денцівка), далі сопілку "на зуб" (більших розмірів), у гуцулів - флояру без свищика, одно- і двобічну свиріль (ряд тростинових сполучених цівок різної довжини), трембіту (з вижолобленого дерева, обвитого березовою корою, завдовжки понад 2 метри), пастуший ріг із волового рога, дерева та бляхи (подібної конструкції, як трембіта), вкінці - козу, дуду, або волинку, у вигляді трьох трубок ("сисак", "гук" і "карабки" з ріжком), злучених з міхом із козячої або телячої шкіри. З ритмово-ударних інструментів назвемо бубон (тарабан) та решітце.

Збиранню та дослідам над українською народною піснею багато уваги та праці присвятив Микола Лисенко. У своїх писаннях з цього приводу він обстоює думку, що українська народна пісня найбільш споріднена із сербською. Багато заслуг належить у цій галузі й нашим передовим етнографам Ф.Колессі та К.Квітці. З іноземних вчених займалися українською народною піснею угорський композитор і вчений Бела Барток та фінський композитор і дослідник народної пісні Ільмарі Крон.

Цікаву й доволі відмінну характеристику нашої пісні від усталених у нас поглядів подав чеський історик музики д-р Зденек Неєдли. Подивляючи її різноманітність, він підкреслює її одноцілість, що відповідає одноцілості звичаїв, також він підкреслює її більш чистий, ніж у західних слов'ян, народний характер, мотивуючи це меншим впливом на неї школи, книжки чи взагалі вищої культури. Українська пісня виказує складніше й багатше внутрішнє життя, є більш ліричною, причому веселий елемент загально переважає над сумовитим (отже, навпаки, ніж як думає Гоголь!). Побіч своєї належності до східної групи слов'янських народних пісень українська народна пісня більш зближена, за думкою Неєдли, до західної.

Таким чином, можна з впевненістю зазначити, що українська народна пісня, як і українська народна музика в цілому, відіграє надзвичайно важливу роль у культурному житті нашого народу.