УКРАЇНСЬКІ ПРИСЛІВЯ ТА ПРИКАЗКИ

До перлин українського фольклору належать прислів'я та приказки — короткі влучні вислови, що в художній формі змальовують різні явища життя. Вони є узагальненою пам'яттю народу, висновками з життєвого досвіду. Прислів'я та приказки збагачують мову, роблять її образнішою, яскравішою. 
Приказки та прислів'я називають ще приповідками, пословицями; найдавніша їх назва — притчі. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, тому їх розглядають як один жанр. Різниця між ними полягає хіба в тому, що приказки будуються як одночленні речення, а прислів'я більш розгорнуті. 
На основі спостережень над природою виробився досить стрункий народний календар, складений з прислів'їв та приказок. За давнім звичаєм за орієнтири бралися церковні свята: «Прийшов Петро — вирвав листок; прийшов Ілля — вирвав і два; прийшов спас — бери рукавиці про запас; прийшла пречиста — на дереві чисто; прийшла покрова — на дереві голо». 
Уміння поставитися з гумором та іронією до своїх труднощів і злигоднів є ознакою оптимізму і морального здоров'я народу. Український народний гумор прийнято вважати м'яким, добродушним. Це справді так, коли йдеться про окремі вади характеру, вчинків чи зовнішності людей свого ж середовища. Тоді жартома, з усмішкою говорять: «Розуміється, як ведмідь на зорях»; «Розбалакалась, як свиня з гускою»; «Чорнобрива, як руде теля»; «Дурний, як сто пудів диму». Навіть кинувши ущипливе або грубувате слівце, прислів'я уміє делікатно пом'якшити його чи замінити натяком: «Не будь, тим, що ворота підкидає», «... тим, що лізе у тин», «... тим, що моркву риє», «... тією людиною, що догори щетиною». 
Та коли треба, щоб слово стало зброєю, народ вдається до гострої сатири і сарказму: «Купіть собі, люди, пана, щоби вас бив!»; «Усе пани та пани, а хто ж буде свині пасти?»; «Батько мій був середній хазяїн: торби по боках, а сам посередині». 
Знаючи ціну влучному народному слову, письменники з давніх часів і до сьогодні охоче користуються народними скарбами. У XIX ст., коли народна творчість стала однією з основ української писемної літератури, прислів'я та приказки впліталися в тканину творів І. Котляревського, Марка Вовчка, І.Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського та інших письменників. Іван Франко згадував, що він об'їздив десятки сіл і міст Західної України і записав цілий збірник приповідок,— бо «на вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так. і сипали приповідками, мов добрим намистом».

Українські скоромовки

Скоромовки є своєрідним жанром дитячого фолькльору. Цінність скоромовок полягає не в смисловому навантаженні, а в такому підборі і розстановці слів, вимова яких вимагає певних зусиль і сприяє виробленню дикції, правильної артикуляції. Також скоромовки підвищують культуру мовлення. 
Вимова скоромовок сприймається як весела забава, тому діти їх люблять: той, хто прагне швиденько розповісти скоромовку, часто потрапляє у смішне становище, "спотикаючись" чи перекручуючи слова. Скоромовки легко засвоюються дітьми і, поширюючись усним способом, найчастіше втрачають автора.

Загадки

Загадки — своєрідний і дуже давній вид народної творчості. В сиву давнину загадкам надавали магічного значення, вони були пов'язані з культовими обрядами й звичаями, в них помітні сліди первісного світогляду. Вміле одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щасливої вдачі. Загадки служили засобом випробовування мудрості, зрілості людини. Згодом вони втратили свою колишню функцію і використовувались як одна з форм культурної розваги. вя,