Слово “Характерники” походить від сильного характеру, від міцної волі, що могла зрушити гори.Це магічна сила від народження, що надавала людині особливих, дуже часто надприродніх умінь та сил. Характерники не мерзли у зиму, ходячи босими по снігу; могли перебувати під водою годинами; кажуть, що їх не брали кулі, і вони могли проходити крізь стіни.
Військо Запорізьке низове у всьому його складі мало два поділи — військовий і територіальний. Як військо запорізька громада поділялася на тридцять вісім куренів, територіально — спочатку на п'ять, згодом на вісім паланок. Коли й ким було встановлено такий поділ, сказати неможливо через відсутність про це документальних відомостей: є лише вказівка історика Мацієвського, що Військо Запорізьке поділилося на «курені, селища й околиці» за гетьмана Остафія Ружинського, тобто в першій половині XVI століття (1514-1534 рр.).
Україна, українці, Запорізька Січ – поняття, які тісно пов’язані з давньороським, слов’янським духовним світоглядом, з духовними праотцями та вчителями Прави: рахманами, волхвами-украми, волхвами.
Їх відданість Праві – це приклад духовної величі, взірець служіння заповітам предків. Вони мудро веліли своїм учням: Правою жити, Праву відати, Праву славити!
Старшинський корпус, на який спирався Богдан Хмельницький впродовж свого десятилітнього гетьманування, звично розділяють на козацьке й шляхетське крило, нібито принципово протиставлені. У цьому твердженні є певне спрощення, бо насправді довкола гетьмана зійшлося не два, а три угрупування лідерів, досить різні за природою, які більш-менш злагоджено взаємодіяли лише під тиском його авторитету. Смерть владного гетьмана поклала край цій ефемерній єдності, виштовхнувши на поверхню доти затамовані протиріччя.
Козацтво ввійшло в історію як самобутнє, неповторне явище. Воно подарувало нам безліч здобутків, основним з яких є закладення основ майбутньої української державності. Одним із основних кроків, які здійснило козацтво - це визначення власної символіки.
Відзнаки державної і військової влади у козаків називалися клейнодами. До них належали – корогва, бунчук, булава та печатка з гербом. Згодом до клейнодів долучили пірначі, литаври, значки, палиці, тощо. Усі козацькі клейноди зберігались в січовій Покровській церкві, й виносилися тільки за наказом кошового отамана.
З постриженою головою на якій був тільки чуб (оселедець), з довгими вусами на верхній губі, вічно тримаючи люльку в зубах, погляд завжди був похмурим, зустрічаючи сторонніх спочатку непривітно, неохоче відповідаючи на питання, згодом лагіднішав, веселішав.
Постать козаків завжди надихала мужністю, неповторним гумором, молодецтвом. Завжди був здоровим, вільним від хвороб, умираючи в більшості на війні, віддавав шану свої рідній землі.
Польський уряд і шляхта реагували на швидке зростання козацтва розгублено й нерішуче. Шляхті важко було зрозуміти, в який спосіб козаки (а їх ще часто вважали лише збіглими кріпаками) перетворилися на виразно суспільне ціле.
Нова українська історія почалася зі спалаху, що перекраяв карту України, а заразом змінив усталений розклад політичних сил Центрально-Східної Європи, витворивши нову велетенську імперію – Росію і підштовхнувши до краю прірви Річ Посполиту. Ним стало останнє, наймасштабніше з козацьких повстань, яке втягнуло в себе мільйони людських доль і коштувало Україні та її сусідам сотень тисяч життів і незліченних матеріальних втрат.
Гніт, що поширився у заселених західних районах України, породжував численних утікачів, які надавали перевагу небезпекам пограничного життя перед кріпацтвом. Унаслідок цього з'являється новий стан — козацтво, що селилося на порубіжних землях.
Український прапор найбільше модифікувався за часів Запорозького козацтва. На той час єдиного прапора для всієї України не існувало. Корогви були різнобарвні із зображенням зірок, хрестів, сонць, місяців, гетьманських або місцевих гербів.
