МІЙ РІДНИЙ КРАЙ - МОЄ СЕЛО


Понедельник, 20.11.2017, 03:05


Приветствую Вас Гость | RSS


Главная | Каталог статей | Регистрация | Вход
Меню сайта

Категории раздела
ІСТОРІЯ СЕЛА ПІСКИ [22]
СПОГАДИ ПРО ВОВ [8]
ІСТОРІЯ НАВКОЛИШНІХ СІЛ [13]
З ІСТОРІЇ КОЗЕЛЬЩАНСЬКОГО РАЙОНУ [10]
ФАКТИ З ЖИТТЯ ОДНОСЕЛЬЦІВ [7]

Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 86

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Главная » Статьи » ІСТОРІЯ СЕЛА ПІСКИ » З ІСТОРІЇ КОЗЕЛЬЩАНСЬКОГО РАЙОНУ

Історія міст і сел Кременчуцького повіту (1900-1920)

СЕЛЯНСЬКІ ПОВСТАННЯ В КРЕМЕНЧУЦЬКОМУ ПОВІТІ В 1900-1920 роках.

 На початку XX ст. внаслідок тяжких умов життя селянства та існування поруч з селянськими господарствами велико-поміщицьких маєтків посилюються селянські виступи і заворушення. В 1900 р. селянські заворушення відбулися в ряді сіл Полтавської губернії. Становище селян погіршало також в 1901 р. внаслідок недороду.

У 1902 р. селянський рух охопив Полтавську, Київську, Харківську та інші губернії і досяг найбільшої сили. У ряді районів селянська боротьба переросла в масові збройні виступи. Поміщики тікали, кидали свої маєтки напризволяще. Лише в березні було зруйновано 40 поміщицьких маєтків у Полтавській губернії. Усього протягом березня — квітня 1902 р. сталося понад 120 нападів на економи поміщиків, багатих орендарів, унаслідок чого 105 маєтків було розгромлено.

 Почалися вони 22 березня з нападу селян на економію герцогів Мекленбург-Стреліцьких в поселенні Карлівка Костянтиноградського повіту на Полтавщині. Селяни відімкнули комори і склади, розібрали зерно, картоплю, фураж, сільськогоспо-дарський інвентар, худобу та ін. Вони захопили, зорали й засіяли 2 тис. десятин поміщицької землі, спалили ґуральню і крохмальний завод. З Карлівки селянський виступ перекинувся на  села Кременчуцького, Полтавський  та інші повіти губернії.

 Головними причинами масового селянського руху  в Кременчуцькому повіті Полтавської губернії були кріпосницькі пережитки й зумовлене ними тяжке становище більшості селянства — поміщицьке землеволодіння,  малоземелля селян, відробітки й кабала, викупні платежі, численні податки й побори, повна політична безправність та ін.  Кращі орні землі, луки і ліси навколо в Манжеліївській, Пісківській та Мануйлівській волостях в той час належали  поміщикам Краснокутському, Остроградському, Меретинському, Калачевській, Кусковій, Цветаєвій,  Бобру та куркулям  Гаврильцям, Долинським, Первакам та іншим. Безпосереднім поштовхом до піднесення селянської боротьби у 1902р. в селах був неврожай в попередньому році. Доведені до відчаю злиднями і стражданнями, селяни забирали в поміщицьких садибах хліб, картоплю, сіно для худоби, необхідний реманент, знаряддя праці. Серед селян поширювалися чутки про існування царського указу, згідно з яким їм нібито дозволялося забирати у поміщиків хліб, землю, майно.

Для придушення Полтавсько-Харківського селянського повстання царський уряд кинув війська — 9 батальйонів піхоти і 10 козачих сотень, які в 17-ти селах вчинили тілесні покарання селян, в окремих місцях стріляли в натовпи, проводили обшуки, забирали хліб, солому, заарештовували активних учасників та ін. До суду було притягнуто 960 осіб, з яких 837 осіб. на судових процесах у Кременчуці і Полтаві засудили до різних термінів тюремного ув'язнення. Без судових рішень багатьох селян покарано шомполами. Учасників виступів ув'язнювали, відправляли на каторжні роботи або на заслання до Сибіру та інших віддалених районів країни. Але це не припиняло революційних настроїв серед селян їх підсилювала і агітація революційних партій, які закликали селян до боротьби проти царського режиму. Хоча повстання 1902 р. охопило значну територію, воно все-таки залишилося локальним виступом, окремим вибухом.

 Під впливом виступів робітничого класу посилились селянські заворушення. Тільки в першій половині 1905 р. селянський рух охопив 43 з 94 повітів України, всього у регіоні відбулося 1857 селянських виступів. Влітку 1905 р. почали створюватися місцеві організації Всеросійської селянської спілки.  Особливо широкого розмаху в Кременчуцькому повіті селянські виступи повторно набули навесні 1905 p. в волостних селах Мануйлівка, Манжелія, Піски, Василівка та інших, що перетворилися в селянські повстання. Бідність, голод, безправ'я штовхали селян на боротьбу з своїми гнобителями.

 Так у період революції 1905-1907 років в селі Василівка підпільним волосним комітетом проводилася революційна агітація серед селян. У грудні 1905 року цим рухом керував  Д.С. Михоль, який закликав не платити податків та зняти робітників з економії. У 1905 році маєтки у селі Василівці та сусідній Олександрівці належали грецькій підданій Драгісіс-Палеолог. Селяни, які орендували у поміщиці землю, у вересні 1917 року припинили платити гроші за оренду, самовільно зібрали  врожай  і скосили луки. У 1906 рокі терські козаки влаштували жорстоку розправу над селянами Василівки, які прямували з мирною  петицією до волосного начальства.

 В селі Манжелії під впливом виступів селян інших сіл відбувалися також масові мітинги протесту проти існуючого ладу. У червні 1905 року поденні робітники із Манжелії, які працювали в с. Семимогилах Кринківської волості в економії поміщиці Калачевської, разом з місцевим населенням влаштували страйк і вимагали підвищення  заробітної плати, рівної оплати праці чоловіків і жінок а в грудні 1905 року манжеліївці брали активну участь у збройній сутичці селян з полі­цією в селі  Василівці Кременчуцького повіту.

 Під впливом революційно­го руху на Україні 1905-1907 років повстали й пісківці. Вони палили куркульсь­кі садиби і хліб в скиртах, нападали на царських чинов­ників. Напередодні революційних подій 1905 року в села повіту кілька разів приїжджав працівник Кременчуцької електростанції  Краснокутський. Він привозив односельчанам революційну літературу, виступав на мітингах.    Під  впливом його виступів селяни кидали роботу в поміщицькій економії.

 У темні осінні ночі 1905р. яскраво запалали поміщицькі коморив селі Мануйлівка заповнені зерном, великі стодоли з необмолоченними снопами пшениці. В знак протесту проти жорстокої експлуатації  люди села Піски спалили садибу і скирти хліба кулака Шеремета.  Ніхто не поспішав гасити пожежі.

 Після жовтневого політичного страйку селянський рух посилився. Восени 1905 р. в Україні він охопив уже 64 повіти з 94. Протягом жовтня—грудня 1905 року відбулося 1800 виступів українських селян, якими було охоплено 2100 сіл із населенням понад 2 млн чол. Всього протягом 1905 р. в Україні відбулося близько 4 тис. селянських виступів, що охопили 6884 села з населенням понад 5 млн. чол. У Чернігівській, Полтавській, Харьківській і деяких інших губерніях відбулися справжні селянські повстання.

 Страйки 1906-1907 рр. мали переважно оборонний, а не наступальний характер. Послані царським урядом для придушення виступів робітників і селян каральні експедиції чинили жорстокі розправи. У села Кременчугського повіту вступи­ли озброєні козаки. Коман­дував ними генерал-губерна­тор Штерич. Карателі зігна­ли мануйлівських селян на площу біля цер­кви, і почалася розправа, Краснокутського, Михоля, Долинського і дочку попа Крем'янського з Мануйлівки заарештували.

 3 19 серпня 1906 р. почали діяти військово-польові суди. За їх вироками до квітня 1907 р. було страчено 683 чол. Царизм дедалі ширше використовував репресії, розстріли, заслання.
У роки відступу революції не припинялися і селянські виступи. За перше півріччя 1906 року селянський рух в Україні охопив майже 75 повітів з 94. Проте за кількістю учасників і гостротою боротьби він був слабшим порівняно з попереднім роком. Революція 1905—1907 рр. закінчилася поразкою, але завдала серйозного удару царському самодержавству.
 Після придушення революції і до початку Першої світової війни антицарські та антипоміщицькі настрої продовжувало демонструвати селянство. Щоправда, в 1907—1916 рр. тривали лише розрізнені виступи окремих груп селян. Замість розгрому поміщицьких маєтків, що було характерним в революційні часи, селяни тепер здійснювали підпали господарств.

 Глибокої осені 1917 року в Пісківській волості вста­новилась Радянська влада.  До складу волосного ревно­му ввійшли С. І. Паське­вич, бідняки й колишні фронтовики: Терентій Гирман, Федір Товстоп'ят, Анд­рій Тимошенко, Микола Рибка, Олександр Романко, Демид  Таратута, Дмитро  Руденко, Антон Кальницький, Роман Бардаченко, Степан Товстоп'ят, Захар Зіненко. Першим головою ревкому був Терентій Матвійович Гирман. Вслід за ревкомом був створений комітет бідноти. Першими його членами ста­ли: Федір Сидоренко, Ми­хайло Кібальник, Андрій Корецький, Павло Коноваленко, Дмитро Жиденко.

18 січня 1918  був створений революційний комітет і в селі Манжелія. Селяни приступили до розділу поміщицької землі. Створений пер­ший ревком, на чолі якого став І. С. Омельяненко, а згодом, після повернення з армії, М. М. Павленко. До складу ревкому ввійшли моряк-більшовик Федір Білогуб, Оникій Губина та Яків Дудник.  Ревком конфіскував майно і землі поміщиків та частини куркулів і розподіляв їх між бідняками і батраками. Селяни готува­лися до першої сівби. Організатором революційних перетворень на селі став пар­тійний осередок, до якого входили М. М. Павленко, П. І. Білогуб, І. С. Омелья­ненко, О. І. Губина та інші.

 У боротьбі за свою незалежну державу патріотичні сили здобували як блискучі перемоги, так і зазнавали тяжких трагічних падінь. Саме вони наклали свій відбиток на загально визнану періодизацію:

 1) Українська народна республіка доби Центральної Ради (березень 1917 — квітень 1918 рр.);

 2) Українська держава гетьмана П. Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918 р.);

3) Українська Народна Республіка доби Директорії (грудень — 1918—1920 рр.).

 Гетьманщина проіснувала менше восьми місяців, протягом яких реальна влада перебувала в руках німців, а її власний вплив був обмеженим. Спочатку вона могла здобути собі певну підтримку завдяки обіцянкам відновити правопорядок, якого прагнула велика частина населення. Проте вона не спромоглася належним чином підійти до розв'язання двох основних питань, що їх поставила революція на Україні,- питань соціально-економічної реформи та національної незалежності.

Вигнавши Скоропадського, Директорія стала перетворюватися з переможного повстанського комітету на уряд нововідродженої Української Народної Республіки.
 Настрої селянства в зазначені періоди були надто важливими, оскільки вперше за довгі століття у нього з'явилися бажання і здатність боротися. В період Гетьманщини по всій Україні виникли сотні отаманів з їхніми артизанськими бандами, пройнятими неокозацьким анархіз-мом. Одні схилялися на бік націоналістів, інші підтримували більшовиків, ще інші не раз перекидалися з боку на бік, і всіх найбільше турбувало те, як оборонити інтереси своїх сіл та околиць.

Певне пожвавлення селянського руху розпочалося в 1918-1920 р.р.  Українських селян не треба було особливо підбурювати до повстання проти уряду, що конфіскував їхній врожай, повернув землю багатим поміщикам і послав у їхні села каральні експедиції.  Незабаром по всій Україні вибухнули стихійні й досить значні селянські заколоти. У запеклі бої з німецькими військами кинулися загони озброєних селян (зброя тоді була легкодоступною) на чолі з ватажками з місцевих жителів, що часто були анархістсько-настроєними і яких на козацький кшталт називали отаманами або батьками. Ці сутички  набирали величезних масштабів: зокрема у Кременцучькому повіті Полтавської губернії.

Центральна рада привела на Україну, німе­цьких та австрійських оку­пантів. На їх штиках три­мався кривавий режим геть­мана Скоропадського. В березні 1918 року села повіту окупували німці.

 У Мануйлівці бешкетував каральний загін, штаб якого розташовувався в маєтку графині Капніст, в селі Кармазинівці. Прибувши в Мануйлівку, окупанти почали вимагати непосильну контрибуцію з сельчан, переслідувати сільських активістів: Карпа Волощенко, Валер'яна Попенко, Олександра Артюшенко, Н. Калашника, Степана та Петра Третяка,їх викликали на допити, катували.

 Вслід  за  окупантами  в село Піски  вступили також карателі-гайдамаки.    Карний  загін роз­містився  в  маєтку   поміщика  Остроградського    в   Манжелії    і знайшов підтримку в місце­вих куркулів.    З них і була створена збройна банда хлі­боробів  -  власників.    Засви­стіли    нагайки    по   спинах незаможників.  Від брудних рук бандитів загинули пісківці- кра­щі борці за народне щастя — Костянтин Іванович    Корецький,    Тихін   Юхимович Григоренко, Федір Левкович Сидоренко, Максим Васильо­вич  Зіненко.  Настали тяжкі дні  українського селянства в боротьбі  за власне існування, їхня  перспектива здавалася безрадісною.  Поряд із втратами революція й громадянська війна принесли українцям і здобутки. Національна свідомість, раніше притаманна обмеженій частині інтелігенції, поширилася на всі верстви українського суспільства. З одного боку, селянин, що продемонстрував здатність валити уряди й боротися за свої інтереси, здобув упевненість у власних силах і почуття самоцінності. А за цим прийшло прагнення того, щоб до його мови та культури виявлялося більше поваги й визнання. З іншого боку, поява українських урядів привчала селян вважати себе українцями. Тому за якихось чотири роки процес національного будівництва зробив величезний крок уперед. У цьому розумінні події 1917—1921 рр. були революцією не лише соціально-економічною, а й національною.
 

 

Джерело: Історія малих сіл Української РСР. Полтавська область. Київ 1967

Категория: З ІСТОРІЇ КОЗЕЛЬЩАНСЬКОГО РАЙОНУ | Добавил: Profesor (22.11.2016)
Просмотров: 99 | Теги: Село Манжелія, Селянські бунти 1905-07 років, Село Мануйлівка, Село Піски, Полтавська губернія, Кременчуцький повіт | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Вход на сайт

Поиск

Друзья сайта
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • Инструкции для uCoz


  • Copyright MyCorp © 2017   Бесплатный конструктор сайтов - uCoz