Лісова галявина на березі каналу імені Москви. В години дозвілля тут збиралися бійці, і серед них, як зараз бачу, кремезну постать свого земляка з Пісок. В широкому колі бійців він розповідає щось цікаве, дотепне. Далеко лине солдатський сміх.
А були хвилини, коли він з гранатами в руках, стрімким поривом, піднімав бійців в атаку. А то, дивись, влаштувавшись під березою, вішав на неї маленьке дзеркальце, насухо збривав бритвою своє рідке підборіддя. Життя фронтове не заважало йому слідкувати за собою і завжди бути прикладом для бійців.
Бувало, гнітючий камінь ляже на солдатське серце, а він пісню затягне, підбадьорить, звеселить усіх:
...І добили, щоб не лізли вдруге,
Ворогів в атаці вихровій.
Три танкісти, три веселих друга, -
Екіпаж машини бойовий..
Багато років минуло з того часу. Немає серед нас комсомольця Миколи Марченка та пам'ять про нього вічно житиме.
Там під Москвою біля станції Вишній Волочок в живих квітах його могила, на мраморі якої викарбувано: «Вічна слава героям, які загинули в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини»
Військову службу Микола Григорович Марченко почав восени 1940 року. Війна застала його на станції Хімки де тримали оборону залізничного моста, по якому лежала важлива стратегічна артилерія Москва-Ленінград.
Вдень тут споруджувались військові укріплення, а вночі, коли зграї німецьких «Юнкерсів» рвалися в небо Москви, йшов жорстокий бій з повітряними піратами. Стомлені безсонними ночами, бійці зустрічали ворога шквалом вогню, розстрілювали в повітрі скинуті на парашутах ракети, які демаскували місцевість.
У тяжкі дні сорок першого року, коли німці прорвались під В'язьмою і сунули на Москву, комсомольці і молодь звернулись до її захисників з відкритим листом. В ньому давали клятву: «Стояти насмерть, ні кроку назад».
У переповненому бліндажі відкриті партійно-комсомольські збори. В кожному слові виступаючих звучить велика віра в перемогу.
- Єсть стояти на смерть! - відповідали бійці і командири.
- До останньої краплі крові, до останнього подиху буду битися з заклятим ворогом. Умру а не відступлю, як клятву - повторював Микола Марченко.
В тридцяти кілометрах від Москви йшли жорстокі кровопролитні бої. Від вибухів снарядів і бомб горіла земля. Чорна завіса диму закривала небо. Часто здавалося, що все загинуло. Та коли ворог піднімався, наші позиції оживали.
Ось знову затишшя - передвісник чергової атаки. її не довелося довго чекати. З ворожого боку пролунав громовий постріл, за ним другий, третій. З-за лісу показалися танки, за ними густі ряди піхоти.
Комсомолець Микола Марченко і його напарник Петро Геращенко з своїм «петеером» у неглибокому окопі на лівому фланзі оборони панфіловці
Поруч - комсомольська станко-кулеметна обслуга сержанта Петренка. Почувся скрегіт гусениць. Чорна потвора з білими хрестами сунула на наші окопи. Руки Марченка прикипіли до ствола. Уже бачить люк. Видно, як гусениці здіймають сніжну куряву. Сто, сімдесят, шістдесят метрів...
- Давай, - гукає Геращенко.
Марченко натискує на спусковий механізм. В цей час танк зупинився і почав повертати башту, шукаючи тих, хто стріляв. Та цього було досить. Ранкове морозяне повітря прорізало дружне російське «Ура!». Назустріч ворожим машинам з окопів вискакували бійці. Під гусениці летіли зв'язки гранат. Уже два, три, п'ять танків закрутились дзиґами і завмерли.
Микола Марченко на мить зупинився біля панцера з фашистською свастикою. Стояв зосереджено, ніби шукав слідів «петеерівських» куль, його очі випромінювали ненависть...
Весна 1942 року. Німецькі літаки хмарою нависли над залізничною станцією Вишній Волочок. Горіло місто, рвались палаючі цистерни з пальним, роями з свистом проносились розпечені кулі й снаряди. Рятуючи людей, в цю ніч у вогні найжорстокіших сутичок смертю хоробрих загинув комсомолець Микола Марченко. Бойові товариші і друзі поховали його з великими почестями. Глибоким болем у наших серцях відбилась ця неповторна дорога втрата, йому не судилось пройти великий тернистий шлях війни, разом з нами поділити радість Перемоги.
Але в ратних ділах безсмертних захисників столиці він житиме вічно.
А. Омельяненко, колишній комсорг роти
Газета Радянське село №98 від 20.08.1968 року
|