Свято Радянської Армії. Воно приходить до нас в радісному відлунні нових трудових звершень, в сяйві святкових вогнів, несе нам спогади про шляхи які ми пройшли за ці незабутні роки, про людей які залишили слід в нашій пам’яті.

 Мені пригадується  Микола Красношапка  з села Луганське Артемівського району. Йому не довелося штурмувати Берлін. І підпису його немає на колонах поваленого рейхстагу. Але його  ім’я стало в ряд з тими, хто в сувору годину війни своєю мужністю і відвагою, вніс достойний внесок в священну справу нашої перемоги над фашизмом.

   Військову службу  Микола Красношапка  почав  у Ленінградській дивізії, ще до війни. Бойове повне тривог і напруження життя закаляло воїна, виховало в ньому такі якості захисника Вітчизни, які потім в тяжкі дні сурової воєнної  стради розкрились з всією повнотою.

  Середнього росту, живий з швидкими все помічаючими очима боєць, казалось нічим не походив на богатиря. А між тим, це був і лихий кулеметник і спритний стрілок – снайпер. Уже в перші місяці війни, коли нашій  армії довелося вести важкі оборонні бої, ім’я Красношапки було відоме всьому Ленінградському фронту. Не раз в бойових порядках передових підрозділів звучали заклики: «Бити ворога так, як б’є фашистів сержант Кривошапка». Тільки за рік війни – з липня 1941 по липень 1942 року – при обороні Ленінграду Микола знищив близько 60 фашистів. В загальному підсумку це майже два ворожих взводу. Здійснити подібне міг тільки воїн, володівший незаурядною волею, бойовим умінням, мужністю і відвагою.

  Вінком ратного подвигу Миколи Красношапки, де особливо яскраво проявилась відданість Батьківщині, стійкість і мужність є бій в районі Лігово.

   Було це в серпні  1942 року, коли осатанівші від неудач гітлерівці знову пішли в наступ на Ленінград.

 Першою ціллю на  Ленінградському участку противник вибрав залізничну станцію. Цю позицію, що мала чотири земляних доти обороняли кулеметники дорожнього батальйону. В числі захисників був і командир відділення сержант Красношапка.

   Щоб оволодіти об’єктом фашисти кинули на його захисників тисячу мін і снарядів, бомбили з повітря,кидались великими силами в яросні атаки. На треті сутки першого бою пала смертю героїв половина захисників. Загинув начальник гарнізону. Командування взяв на себе сержант Кривошака.

  Не рахуючи жертв, ворог насідав.   Ті що остались в живих забули про сон і їжу… Пам’ятали тільки, держатись до останнього.

   26 серпня в  половині    дня після сильного  ворожого вогню в гарнізоні залишився в живих один Красношапка. Ранений в голову, контужений, він переповз в останній уцілілий дот, на підступах якого валялись сотні ворожих трупів. А гітлерівці все лізли і лізли. З трудом відважний воїн відбив і ще одну атаку. І це уже невідомо яка була за рахунком        ослаблений від втрати крові і морального перенапруження сержант втратив свідомість, коли підійшло підкріплення його знайшли на убитому німецькому офіцері.

  Не вдалося тоді врятувати життя герою.  Доставлений в медсанбат, він скоро помер. Але ворогу не удалося пройти до Ленінграду.

 Радянський уряд високо оцінив мужній подвиг воїна, посмертно нагородивши його Орденом Леніна.

 Його ім’я навічно занесене в списки підрозділу, де він служив. А ленінградці, безсмертному солдату з українського села, спорудили мармуровий обеліск на могилі героя. Сюди часто приходять піонери і школярі, дорослі жителі міста Леніна. Вони свято бережуть пам'ять про свого захисника, прикрашають його могилу квітами.

 с.Піски,   10.02.1973 року  

А.Ф. Омельяненко,      сількор, учасник оборони Ленінграду