Розповім про нашого земляка, який пішов у армію солдатом і дослу­жився в роки війни до генерала танкових військ. Пішов добровільно в ряди Червоної Армії. Чи ду­мав тоді Василь Гнатович Корецький, що це стане вирішальним у його житті?

 Син бідняка, сільський хлопець,    якому доводилось виконувати непосильні в таких літах роботи.

  У ті далекі роки він відчував не достатки, бо сім'я в батька була вели­ка. І тому всім серцем потягнувся до нового, ра­дянського, став активіс­том. А в 1928 році всту­пає в комсомол, стає активним його членом, ба­гато допомагає бідноті у вирішенні важливих на той час завдань. Весна 1932 року для нього була пам'ятною,  його прий­няли   до лавКомуністичної партії, а незабаром запросили в комітет комсомолу.

 Червоній Армії потріб­ні командири. Василь Гнатович із радістю і вели­кою охотою пішов у вій­ськове училище.

 Корецького в юні роки та і потім уже в зрілому віці, завжди відрізняла цінна риса: відчуття обо­в'язку, сміливість.

  І тоді, в комітеті, завжди був у перших рядах по виконанню всіх завдань, що йому доручали. Працьовитий, зібраний, він навчився управляти танковими підрозділами, і з відзна­кою закінчив школу Став командиром лінійного тан­кового взводу.

  Влітку 1941 року прийняв роту, а 22 червня розпочалась війна. На озброєнні тоді ще були БТ-7. Прохідність їх не­висока. Одна гармата «сорокап'ятка», броня 12 мм. Ось на таких машинах і повів Корецький роту в свій перший бій. Ворог був    сильним,     досвідченим. Із засади зустрів роту вогнем. Факелом за­горівся один танк, дру­гий... Підбита машина командира, убитий навідник. Тоді Корецький сів сам за приціл. Відшукав мічений хрестом ворожий танк і підбив його.

  Стійко билися танкісти, але   довелось   відступати. Гірко  було   залишати   во­рогові   наші   міста,     села. Однак сили були нерівні.

 Запеклі бої під Мос­квою. Завтра вранці почнемо наступ, -      згадує Герой Радянського Союзу лейтенант   Вилов.  23-я танкова бригада разом зі стрілецькою ди­візією генерала   Захарова повинні негайно вийти до містечка Детчино, що на північ від Калуги. І от ми в дорозі. Шлях перетну­ла річка, тільки взялася кригою, а поблизу - жод­ного мосту.. Як вийти із такого становища? Над цим думали всі команди­ри. Раптом у сарайчик, де містився КП зайшов підполковник - це був В. Г. Корецький, новий коман­дир 2-го танковою батальйону. Два дні тому він з'явився у нас.

     - Дозвольте   звернутися, товаришу полковнику

     - Кажи Корецький.

  Коли    розібрались    по карті те, що запропону­вав Корецький, дійсно, ви­хід із скрутного станови­ща. В тридцяти кіломет­рах чудом зберігся Серпуховський міст, його тримали наші зенітники. Корецький запропонував пройти берегом річки Оки і  переправити через    цей міст   танки.

 Вихід був знайдений: на великій швидкості про­йшли танки берегом Оки і не встигли німці оговтатись, а вже було пере­правлено всю техніку через міст.

  Глухо ревли мотори важких танків Т-34. Роз­почався бій з ворогом. Ворог був сильний, добір­ні частини «СС», «Вели­ка Німеччина»  ніяк не відступали. Але відвага, сміливість радянських бійців, їхніх командирів перемогли. Ворог був відсунутий із великими затратами його техніки і солдат. Це був останній день 1941 року.  А пізно вночі    слухали     повідомлення з Москви.  Диктор урочисто повідомив про відважних танкістів, де було визволено ряд населених пунктів і місто Ка­лугу.  Василь    Гнатович    Корецький  пройшов від Москви до Берліна і там закінчив війну. Він має багато бойових нагород: орденЛеніна, два ордени Червоного Прапора, орден Суворова, Олек­сандра Невського і багато медалей... Війну закінчив генералом      танкових військ.

  Після війни, він часто відвідував рідні Піски, вболівав за всі невдачі, які ще були в селі.       До нього звертались земляки за допомогою. Часто ви­ступав у дні Перемоги на мітингах.

  Зараз немає в живих В.Г.  Корецького..

  А згадуємо ми його як хорошого  земляка, вірного сина   радянською    народу,   отчого   краю.

А.   ОМЕЛЯНЕНКО, сількор,   с.Піски,

Газета Радянське село № 67,  від 6 червня 1989 року