210 років тому, 23 лютого 1758 року, в селі Великій Обу­хівці в сім'ї миргородського  полковника Василя Петровича Капніста народився шостий син Василь. Він зростав в ото­ченні селян і козаків з україн­ських слобідських полків, яки­ми командував батько.

  В три­надцять років Василя відпра­вили в Петербург у військову школу Ізмайловського полку. А через два роки він був пе­реведений в Преображенський полк, де познайомився з чле­нами Державінського літера­турного гуртка М. О. Львовим, Г. Р. Державіним, І. Ф. Батюшковим та іншими. Вперше ім'я Капніста як поета про­звучало  в   1775  році.    Згодом він залишив військову службу і вийшов у відставку, щоб пов­ністю віддатись літературній роботі.

  В 1777 році, обурений мо­ральним розкладом поміщиць­кого класу, Капніст пише «Сатиру першу». В ній різко критикує деяких поетів, які наповнювали літературу пусто­порожніми, беззмістовними вір­шами. Багато сучасників, які пізнали в ній себе, звинувачу­вали поета у великих перебіль­шеннях. У «Санкт-Пєтербургском вестнике» і «Собеседнике любителей российского слова» були надруковані анонімні листи до Капніста, в яких ав­тори дорікали поетові за від­сутність патріотизму, писали навіть, що він не гідний но­сити ім'я росіянина.

  Огидним стало життя Капністу в столиці, і він виїхав звід­ти. Разом із своїм другом Хемнідером поселився в живо­писній Обухівці, де повністю віддався літературній роботі. Тут він написав поему «Шу­кач», в якій говорить, що. залишив рідних, друзів і пустився  в бурхливий океан шукати щас­ливу країну. Він вірить, що така країна десь існує.

  З травня 1783 року Катери­на II видала указ, згідно з яким всі вільні українські се­ляни оголошувались кріпака­ми тих поміщиків, на чиїх зем­лях їх застав указ. Сповнений гніву, поет створює, гостру ан­тикріпосницьку поезію «Ода на  рабство». В ній він говорить: Исчезли сельские утехи,  игри та резвость, пляски, смехи. Веселих песней глас утих, Златие ниви сиротеют, Поля, леса, луга пустеют. Как туча, скорбь легла на них...

 Більше двадцяти років ходи­ла ця ода в рукописах і тільки в 1806 році була надрукована.    Вона відбивала дійсне життя з акр баченого селянства в ро­ки розгрому повстання Пугачова..

  Після «Оди на рабство» Кап­ніст пише «Оду на истреблєние в Россин звання раба», в якій запевняє, що після ліквідації кріпосного права Росія стане багатою, а народ щасливим

  Популярність Капніста стає настільки очевидною, що в 1785 році його одноголосно оби­рають членом Російської Ака­демії наук. В 1780—1799 роках поет пише ряд віршів, які за­лишили помітний слід у літе­ратурі: «Оду на дружество», «Оду на верность», «Оду на надежду» та інші. Він вивчає на­родні звичаї, фольклор, історію українського селянства. Зраз­ком братерського єднання ук­раїнського і російського наро­дів є переклад на російську мову віршів Григорія Сковороди,.

  Найбільшої сили звинувачен­ня набирає його голос в знаменитій   комедії  «Ябеда».  В   ній він показав негативну сторону тодішнього   державного   ладу Росії:  хабарництво, лицемірст­во,  бюрократизм судових    чи­новників,      Великі російські    революціонери-демократи   були   високої думки про комедію «Ябеда»    і її автора. В. Г. Бєлінський на­зивав    комедію     «исторически важним  явленнем русской литератури».

  На Україні В. В. Капніст займає ряд виборних посад. У вересні 1782 року його обира­ють предводителем дворянства Миргородського повіту, а в січні 1785 року—предводителем дворянства Київської губернії. З січня 1802 року він займає посаду генерального судді Пол­тавської губернії. В липні року його призначають директором народних шкіл Полтавської губернії. Цю по­саду він виконує без оплати. Капніст розробив план органі­зації дворянського училища, розрахованого на навчання ви­ходців з простого народу. Але цей проект не одержав під­тримки у полтавських дворян. Тоді він відкриває в Полтаві будинок виховання дітей бід­них дверям. Наглядачем цього будинку став видатний україн­ський поет і талановитий педа­гог Іван Петрович Котляревсь­кий.

  Полум'яний патріот своєї батьківщини, Капніст під час Вітчизняної війни 1812 року брав активну участь у форму­ванні народного ополчення, від­дав у фонд оборони свої кош­ти.

Громадська діяльність скову­вала його творчість. І все ж Капніст пише ряд визначних творів. Одним з перших він пе­рекладає «Слово о полку Игореве».

  В гостинній Обухівці у бу­динку Капніста зустрічалися декабристи.

  Не випадково, що його си­ни Олексій та Іван були чле­нами «Південного товариства декабристів». Після придушен­ня повстання декабристів Олексій Капніст був ув'язне­ний у Петропавловській форте­ці.

  Помер В. В. Капніст 28 жовт­ня 1823 року від запалення ле­генів. Похований в рідній йому Обухівці, на березі річки Псла. Жителі нашого села гордяться своїм земляком, поетом - драматургом,  прогресивним громадським діячем в Росії та на Україні, поборником правди і волі, гарячим патріотом своєї батьківщини.

  В сільському історико - краєзнавчому музеї є відділ, в якому вже зібрано близько 50 експонатів, що розповідають про літературну творчість і трудову діяльність В. В. Кап­ніста.

М. БРАГА,

завідуючий сільським історико-краєзнавчим музеєм.

           Обухівка Миргородського району.