Родом з м. Ружина Волинського воєводства. Гетьманом був обраний 1575, після загибелі гетьмана І. Свир-говського. Звернувся з листом до короля, в якому просив видати універсал про визнання Війська Запорізького законним військом Речі Посполитої і, як відомо, король С. Баторій такий універсал видав (1576). Об’єднавши січовиків із загонами городових козаків та реєстровців, 1575 здійснив похід на Крим, здобув Євпаторію (Козлов) та кілька інших міст.
Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. - 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.
Рід Кошків (Кошчичей), що вийшов з Полоцького воєводства, згадується вперше у 1500 році, коли Іван Кошка, смоленський окольничий, отримав від короля Олександра Ягеллона маєток Годутишки як тимчасову компенсацію за той маєток, що був відібраний у Кошки великим князем Московським. Король Сигизмунд у 1507 році цей дарунок підтвердив й додав до нього маєток Біле у Смоленському повіті.
Відомо, що походив Іван Свирговський з роду українсько-польських аристократів і що за часів гетьманування князя Михайла Вишневецького обіймав посаду генерального обозного. Нехай нікого не збиває з пантелику слово "обозного", бо генеральний обозний (див. табель про ранги) не був інтендантом. Сучасною мовою його можна назвати бойовим генералом, що командував усією козацькою артилерією. І, очевидно, показав себе непоганим артилеристом і командиром, якщо одразу по тому, як М. Вишневецький виїхав з дипломатичною місією поза межі Польщі" козаки обрали, а король затвердив гетьманом саме його.
Михайло Вишневецький з'явився на історичній арені 1569року, в досить сприятливу для Речі Посполитої пору - добу унії та час певного порозуміння Польщі зі своїм одвічним ворогом Московією. Турки і татари взяли в облогу Астрахань, яка до загарбання московітами була татарським містом. Не маючи змоги визволити обложених, московський цар звернувся по допомогу до поляків. Відмовити вони не могли, оскільки невдовзі перед цим московіти повернули Польщі Полоцьк. Тому вирішили вирядити в похід українських козаків. Очолити військо Сигізмунд-Август наказав Михайлу Вишневецькому, що був старостою черкаським та канівським. При цьому формувати експедиційний корпус князеві довелося самому.
Польський князь, земельний магнат, мав володіння на Волині, був черкаським та канівським старостою, але ніколи не був гетьманом Запорозького Війська. Дмитро Вишневецький був польським польовим гетьманом, що заступав коронного у його відсутності і керував збройними силами Речі Посполитої.
Походив Венжик з литовсько-українського роду. За рангом шляхетності належав до бояр, або, як тоді казали до української "рангової шляхти".
Як полководець уславився під час кримсько-польської війни 1534 року. Тоді на Україну посунули одразу дві орди - кримська і буджацька. Щоб уникнути сутички із запорізькими козаками, ці орди перейшли Молдавією і, грабуючи та випалюючи все на своєму шляху, вже поминули Поділля й вдерлись на Волинь. Пограбувавши і її, збирались рушити на Польщу.
Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був троюрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині.
Остафій був людиною гарячою, невгамовною, тому він не захотів урядувати свій маєток, а обрав шлях войовника. Він брав участь у багатьох битвах з татарами. При королі Олександрі у 1500 році Остафій керував невдалою виправою проти Москви під Мстиславом і у 1501 (або у 1502) році потрапив у полон. У 1503 році Остафій, судячи з усього, перейшов на службу до великого князя.
На історичній арені Предслав Лянцкоронський з'явився 1506 року. Відомостей про нього маємо не дуже багато. Але й на їхньому ґрунті можна підтвердити його належність до одного з найвпливовіших польсько-українських аристократичних родів. Батько його був польським сенатором. Сам він мав за дружину доньку князя Острозького, а до того ж став свояком Великого князя Литовського Олександра І, що забезпечувало йому значний вплив у суспільстві.
Походив О. Ружинський з польсько-українського роду князів Ружинських. Відомо, що юнаком він чимало подорожував країнам Західної Європи, навчався і служив у Франції та Німеччині. Маємо всі підстави припускати, що найбільше він цікавився теорією та практикою військового мистецтва і, зокрема, організаційними засадами формування різних армій світу.
Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази – аналогів в історії України немає. Однак кількість ще не означає якість. Син великого Богдана Хмельницького ніколи не планував стати гетьманом так швидко – вся надія була на Тимоша. Однак смерть старшого сина підштовхувала старого гетьмана до того, аби замість себе залишити на посаді Юрія.
Родом з м. Ружина Волинського воєводства. Гетьманом був обраний 1575, після загибелі гетьмана І. Свир-говського. Звернувся з листом до короля, в якому просив видати універсал про визнання Війська Запорізького законним військом Речі Посполитої і, як відомо, король С. Баторій такий універсал видав (1576). Об’єднавши січовиків із загонами городових козаків та реєстровців, 1575 здійснив похід на Крим, здобув Євпаторію (Козлов) та кілька інших міст.
Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. - 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.
Відомо, що походив Іван Свирговський з роду українсько-польських аристократів і що за часів гетьманування князя Михайла Вишневецького обіймав посаду генерального обозного. Нехай нікого не збиває з пантелику слово "обозного", бо генеральний обозний (див. табель про ранги) не був інтендантом. Сучасною мовою його можна назвати бойовим генералом, що командував усією козацькою артилерією. І, очевидно, показав себе непоганим артилеристом і командиром, якщо одразу по тому, як М. Вишневецький виїхав з дипломатичною місією поза межі Польщі" козаки обрали, а король затвердив гетьманом саме його.
Михайло Вишневецький з'явився на історичній арені 1569року, в досить сприятливу для Речі Посполитої пору - добу унії та час певного порозуміння Польщі зі своїм одвічним ворогом Московією. Турки і татари взяли в облогу Астрахань, яка до загарбання московітами була татарським містом. Не маючи змоги визволити обложених, московський цар звернувся по допомогу до поляків. Відмовити вони не могли, оскільки невдовзі перед цим московіти повернули Польщі Полоцьк. Тому вирішили вирядити в похід українських козаків. Очолити військо Сигізмунд-Август наказав Михайлу Вишневецькому, що був старостою черкаським та канівським. При цьому формувати експедиційний корпус князеві довелося самому.
Польський князь, земельний магнат, мав володіння на Волині, був черкаським та канівським старостою, але ніколи не був гетьманом Запорозького Війська. Дмитро Вишневецький був польським польовим гетьманом, що заступав коронного у його відсутності і керував збройними силами Речі Посполитої.
Походив Венжик з литовсько-українського роду. За рангом шляхетності належав до бояр, або, як тоді казали до української "рангової шляхти".
Остафій Іванович Дашкевич (Дашкович) був троюрідним небожем Івана Ходкевича — засновника роду Ходкевичів гербу “Кошцієша”. Батько Оста- фія був вітебським коморником. Народився Остафій у Поруччі на Волині.
На історичній арені Предслав Лянцкоронський з'явився 1506 року. Відомостей про нього маємо не дуже багато. Але й на їхньому ґрунті можна підтвердити його належність до одного з найвпливовіших польсько-українських аристократичних родів. Батько його був польським сенатором. Сам він мав за дружину доньку князя Острозького, а до того ж став свояком Великого князя Литовського Олександра І, що забезпечувало йому значний вплив у суспільстві.
Походив О. Ружинський з польсько-українського роду князів Ружинських. Відомо, що юнаком він чимало подорожував країнам Західної Європи, навчався і служив у Франції та Німеччині. Маємо всі підстави припускати, що найбільше він цікавився теорією та практикою військового мистецтва і, зокрема, організаційними засадами формування різних армій світу.
Гетьманування Юрія Хмельницького відбувалося з перервами три рази – аналогів в історії України немає. Однак кількість ще не означає якість. Син великого Богдана Хмельницького ніколи не планував стати гетьманом так швидко – вся надія була на Тимоша. Однак смерть старшого сина підштовхувала старого гетьмана до того, аби замість себе залишити на посаді Юрія.
