На військово-політичній арені України Г. Сагайдачний постав за гетьмана Самойловича. Він тоді був кошовим отаманом і, як кожен поважаючий себе кошовий, вирішив напасти на кримських татар - відповісти на їхній недавній напад. Відтак запросив до участі в операції донське козацтво, що й засвідчує лист, надісланий донському отаманові на початку 1686 року.

  Але склалося так, що дончаки вже не мали права ходити в походи без дозволу царя. Тому перед скликанням ради, що повинна була визначити деталі, надіслали листа до Москви, мовляв, не знаємо, як чинити. А в Москві затупали ногами: який похід на Крим?! Хто запорожцям дозволив?! У нас із кримчаками мир! І з Москви на ім'я гетьмана Самойловича полетів Указ царя з різким та категоричним: "Нє сметь!"

Запорожці обрали його отаманом у лютому 1666 року, скинувши перед тим, на Раді, кошового Леська Шкуру. А скинули через те,  що той не пускав запорожців на виступ проти калмицьких загонів, які перебували в Україні союзниками гетьмана Брюховецького.

І козаки знали, кого обирати: від першого дня свого правління Ждан-Ріг розпочав наступ на Брюховецького та любих його серцеві калмиків.

А започаткувався конфлікт із листа кошового до гетьмана, в якому той не просто звинуватив Брюховецького у свавіллі, що заполонило всю Україну

Народився на Черкащині, в Київському воєводстві Речі Посполитої, в козацькій родині Барабашів.

1657 року, після смерті Богдана Хмельницького і обрання на старшинській раді новим гетьманом Івана Виговського, відмовився визнати нову владу. Січовики були незадоволені тим, що старшина Гетьманщини не запросила її представників на вибори гетьмана. Кошовий Я. Барабаш висунув теорію верховенства Запорозької Січі серед козаків і її незалежності від уряду гетьмана.               

Іван Богун був одним із найвідоміших козацьких полководців в Україні середини XVII ст., слава про якого гучно лунала не лише на українських землях, а й за їх межами. Проте, незважаючи на велику популярність, історичні джерела неодинаковою мірою зафіксували різні етапи життя цього славетного козацького ватажка.

Микитинськая Січ була побудована козаком Федіром Лутаєм у 1639 році, і проіснувала до 1652 року. Ця Січ була побудована в дуже зручному місці із-за місцевості, яка добре переглядалася, а також стратегічно важливому із-за переправи через Дніпро. Переправа знаходилася в найвужчому місці Дніпра на території нинішньої старої частини м. Нікополя. Цю переправу чумаки найчастіше називали Микитин Перевіз, а запорозькі козаки - Микитин Ріг (Ріг - виступ, мис, востре місце в районі розвилки річок). Переправа дістала свою назву по імені козака Микити, який безпосередньо здійснював переправу, а Січ дістала свою назву від назви переправи.

Наказний гетьман Петро Жицький був одним з найближчих сподвижників славетного Петра Сагайдачного. Біографічних даних його, по суті, не збереглося, але достеменно відомо, що в останні роки життя Сагайдачного наказний гетьман П. Жицький виконував майже всі важливі доручення гетьмана України, водив у похід бойові загони, активно займався державотворчими справами.

Під час відомої Хотинської кампанії (1621 р,), в якій Сагайдачний здобув славу видатного полководця і в час якої його поранено, Петро Жицький став одним із провідних командирів війська. Заживши довір'я гетьмана на полі бою, він не втратив репутації чоловіка, на якого можна покластися і за мирних часів. У

Матвій Шаула був одним із керівників українського національно-визвольного повстан­ня під проводом Северина Наливайка. До того, як Шаула піднявся на вищий щабель влади се­ред козаків, про нього дуже й дуже мало відомо. Заможний міщанин із Київщини, він раптово кинув свою оселю і пішов на Запорожжя, де про­тягом довгого часу вів життя простого козака, хоча й відзначився винятковою мужністю у боях. Улітку 1594 року Матвій Шаула при­єднався до козацьких загонів гетьмана Григорія Лободи, воював проти польської шляхти на Брацлавщині та на Подніпров© Восени наступ­ного року він і сам очолив загін запорожців, з яким здобув Київ і вирушив у Білорусь: ко­зацькому війську Наливайка була потрібна не­гайна допомога.

До нас дійшли відомості про битву війська князя Романа Ружинського побіля села Батнівки. Тут козакам протистояла рать воєводи Андрія Ртищева. Бій тривав довго і був надзвичайно запеклим. І козаки не просто перемогли російське військо, а "витяли його, мов траву"* Самому Ртищеву пощастило врятуватися тільки дивом. З невеличким загоном особистої охорони він утік до містечка Устюжна. Об'єднаному загонові поляків, литовців і українців треба було негайно кинутися навздогін, але Роман Ружинський дещо згаяв час, захопившись дрібнішими сутичками з ворогом. Зрештою, Устюжна не становила для нього якоїсь особливої цінності. Після нетривалої облоги цієї фортеці і кількох досить млявих штурмів, князь відвів свої війська до тушинського табору.

У 1568 (?) році Андрій Лях з козаками ясновельможного Дмитра Вишневецького вчинив напад в степу за Самарою на московського гінця з тюркського роду Змєєва, який направлявся до Кримського ханства. З цим гінцем, за звичаєм, йшов разом кримський гінець, а також турецькі і вірменські купці. Козаки Андрія Ляха вбили 13 турків та вірмен, а трьом відрубали руки, за те, що вони купують в Москві полонених, походженням із литовського князівства. Коли стало зрозуміло, що Січі не втримати, одна частина козаків, з хлібом-сіллю подалася до росіян, на переговори. Очолював цих "хлібосольців" кошовий отаман П. Калнишевський, якого росіяни незабаром "гостинно" та "хлібосольно" запроторили на Соловки. 

Михайло Глинський походив з давнього татарсько-українського, але остаточно зукрашеного роду, що осів в Україні ще за часів князя Вітовта і відтоді не раз ставав на оборону землі нашої.