Михайло Ружинський походить з того ж таки давнього українсько-польського роду, до якого належав і один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Д. Вишневецького, Остафій Ружинський та Богдан Ружинський, що гетьманував 1575-1576 рр. На жаль, про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, інші ж обмежуються кількома скупими рядками. Але що вдієш: про керівника повстанців у Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що боронили рідну землю. До них, мало знаних, а проте звитяжних, можна віднести й Михайла Ружинського.
Достеменно відомо, що 1549 року кошовим отаманом на Січі був той-таки Богдан Микошинський. У цей час Туреччина розпочала війну з Австрією. Туркам пощастило захопити Угорщину, і вони вже підступалися до столиці імперії - Відня. Довідавшись, що через Дніпровський лиман вони перекидають до Очакова об'єднані турецько-татарські війська, козаки спорядили флотилію з 50 чайок і теж вирушили під Очаків.
Самійло Зборовський — майбутній гетьман — син краківського каштеляна Мартина (1495 — 1565), що був одним з керівників шляхти у заколоті 1537 року, спрямованому проти абсолютистських зазіхань короля Сигизмунда Старого (так звана “Кокоша” війна). Бунтівний дух Зборовських передався й Самійлові. Він був сповнений лицарської звитяги, мужній, честолюбний, зухвалий та надмірно гордий. Неодноразово відзначався у війнах, отримав чин ротмістра. Однак під час коронації Генріха Валуа у 1574 році він був ображений на турнірі якимось Тенчинським й вчинив свару, а коли на допомогу Тенчинському прийшов пжемиський каштелян Ваповський, Самійло у запалі вдарив останнього чеканом по голові і вбив. За це його було засуджено на довічне вигнання.
Після страти гетьмана Самійла Зборовського у 1584 році низові козаки знов визнали Яна Оришев ського своїм отаманом й у 1585 році двічі ходили під його проводом до Криму. Побивши татар, козаки від імені Оришевського запропонували ханові Іслам- Гірею мир та свої послуги й готові були йти проти будь-якого ханового ворога, “окрім литовського короля”. Хан відповів, що він “радо вшанує козаків і, коли вони будуть потрібні, — надішле платню”.
Цьому, на жаль, дуже маловідомому, гетьманові українські козаки довіряли булаву двічі: в 1578 та в 1586 роках. Але в обох випадках він гетьманував недовго. Тож чи варто дивуватися, що з популярністю в козацькому літописі йому не пощастило. Хоча в обох випадках він ставав гетьманом у дуже напружені для козацтва часи.
Козаки, й ті українські волонтери, що здобували трон для Івана Підкови, обрали Шаха своїм гетьманом ще в Молдові. Можливо, ще й тому, що найпершим своїм обов'язком Шах - він був особистим другом Підкови - тепер вважав помсту полякам.
Згадаймо, що Шах показав себе вправним полководцем ще під Яссами, де він командував лівим крилом наступу. Розуміючи, що ворог переважає його за кількістю, Шах удався до хитрощів. Він наказав виставити поперед війська череду великої рогатої худоби і табун коней. Коли турки пішли в наступ, козаки пальнули кілька разів у череду, і вона, нажахана, кинулась на лави ворога. Потім козакам довелося тільки добивати та гнати навтікача тих, кого не затоптали тварини.
Родом з м. Ружина Волинського воєводства. Гетьманом був обраний 1575, після загибелі гетьмана І. Свир-говського. Звернувся з листом до короля, в якому просив видати універсал про визнання Війська Запорізького законним військом Речі Посполитої і, як відомо, король С. Баторій такий універсал видав (1576). Об’єднавши січовиків із загонами городових козаків та реєстровців, 1575 здійснив похід на Крим, здобув Євпаторію (Козлов) та кілька інших міст.
Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. - 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.
Рід Кошків (Кошчичей), що вийшов з Полоцького воєводства, згадується вперше у 1500 році, коли Іван Кошка, смоленський окольничий, отримав від короля Олександра Ягеллона маєток Годутишки як тимчасову компенсацію за той маєток, що був відібраний у Кошки великим князем Московським. Король Сигизмунд у 1507 році цей дарунок підтвердив й додав до нього маєток Біле у Смоленському повіті.
Відомо, що походив Іван Свирговський з роду українсько-польських аристократів і що за часів гетьманування князя Михайла Вишневецького обіймав посаду генерального обозного. Нехай нікого не збиває з пантелику слово "обозного", бо генеральний обозний (див. табель про ранги) не був інтендантом. Сучасною мовою його можна назвати бойовим генералом, що командував усією козацькою артилерією. І, очевидно, показав себе непоганим артилеристом і командиром, якщо одразу по тому, як М. Вишневецький виїхав з дипломатичною місією поза межі Польщі" козаки обрали, а король затвердив гетьманом саме його.
Михайло Вишневецький з'явився на історичній арені 1569року, в досить сприятливу для Речі Посполитої пору - добу унії та час певного порозуміння Польщі зі своїм одвічним ворогом Московією. Турки і татари взяли в облогу Астрахань, яка до загарбання московітами була татарським містом. Не маючи змоги визволити обложених, московський цар звернувся по допомогу до поляків. Відмовити вони не могли, оскільки невдовзі перед цим московіти повернули Польщі Полоцьк. Тому вирішили вирядити в похід українських козаків. Очолити військо Сигізмунд-Август наказав Михайлу Вишневецькому, що був старостою черкаським та канівським. При цьому формувати експедиційний корпус князеві довелося самому.
Михайло Ружинський походить з того ж таки давнього українсько-польського роду, до якого належав і один з перших козацьких гетьманів, наступник князя Д. Вишневецького, Остафій Ружинський та Богдан Ружинський, що гетьманував 1575-1576 рр. На жаль, про цього полководця деякі дослідники нашої історії взагалі не згадують, інші ж обмежуються кількома скупими рядками. Але що вдієш: про керівника повстанців у Англії чи Італії, не кажучи вже про наполеонівських маршалів, ми завжди знали більше, ніж про полководців, що боронили рідну землю. До них, мало знаних, а проте звитяжних, можна віднести й Михайла Ружинського.
Достеменно відомо, що 1549 року кошовим отаманом на Січі був той-таки Богдан Микошинський. У цей час Туреччина розпочала війну з Австрією. Туркам пощастило захопити Угорщину, і вони вже підступалися до столиці імперії - Відня. Довідавшись, що через Дніпровський лиман вони перекидають до Очакова об'єднані турецько-татарські війська, козаки спорядили флотилію з 50 чайок і теж вирушили під Очаків.
Самійло Зборовський — майбутній гетьман — син краківського каштеляна Мартина (1495 — 1565), що був одним з керівників шляхти у заколоті 1537 року, спрямованому проти абсолютистських зазіхань короля Сигизмунда Старого (так звана “Кокоша” війна). Бунтівний дух Зборовських передався й Самійлові. Він був сповнений лицарської звитяги, мужній, честолюбний, зухвалий та надмірно гордий. Неодноразово відзначався у війнах, отримав чин ротмістра. Однак під час коронації Генріха Валуа у 1574 році він був ображений на турнірі якимось Тенчинським й вчинив свару, а коли на допомогу Тенчинському прийшов пжемиський каштелян Ваповський, Самійло у запалі вдарив останнього чеканом по голові і вбив. За це його було засуджено на довічне вигнання. 
Після страти гетьмана Самійла Зборовського у 1584 році низові козаки знов визнали Яна Оришев ського своїм отаманом й у 1585 році двічі ходили під його проводом до Криму. Побивши татар, козаки від імені Оришевського запропонували ханові Іслам- Гірею мир та свої послуги й готові були йти проти будь-якого ханового ворога, “окрім литовського короля”. Хан відповів, що він “радо вшанує козаків і, коли вони будуть потрібні, — надішле платню”.
Цьому, на жаль, дуже маловідомому, гетьманові українські козаки довіряли булаву двічі: в 1578 та в 1586 роках. Але в обох випадках він гетьманував недовго. Тож чи варто дивуватися, що з популярністю в козацькому літописі йому не пощастило. Хоча в обох випадках він ставав гетьманом у дуже напружені для козацтва часи.
ча тих, кого не затоптали тварини.
Родом з м. Ружина Волинського воєводства. Гетьманом був обраний 1575, після загибелі гетьмана І. Свир-говського. Звернувся з листом до короля, в якому просив видати універсал про визнання Війська Запорізького законним військом Речі Посполитої і, як відомо, король С. Баторій такий універсал видав (1576). Об’єднавши січовиків із загонами городових козаків та реєстровців, 1575 здійснив похід на Крим, здобув Євпаторію (Козлов) та кілька інших міст.
Самійло Юшка (Кошич, Кушка, р.н. невід. - 1602) увійшов в історію українського козацтва, як один з найлегендарніших гетьманів, один з найталановитіших полководців, уособлення козацького лицарства й мужності.
Відомо, що походив Іван Свирговський з роду українсько-польських аристократів і що за часів гетьманування князя Михайла Вишневецького обіймав посаду генерального обозного. Нехай нікого не збиває з пантелику слово "обозного", бо генеральний обозний (див. табель про ранги) не був інтендантом. Сучасною мовою його можна назвати бойовим генералом, що командував усією козацькою артилерією. І, очевидно, показав себе непоганим артилеристом і командиром, якщо одразу по тому, як М. Вишневецький виїхав з дипломатичною місією поза межі Польщі" козаки обрали, а король затвердив гетьманом саме його.
Михайло Вишневецький з'явився на історичній арені 1569року, в досить сприятливу для Речі Посполитої пору - добу унії та час певного порозуміння Польщі зі своїм одвічним ворогом Московією. Турки і татари взяли в облогу Астрахань, яка до загарбання московітами була татарським містом. Не маючи змоги визволити обложених, московський цар звернувся по допомогу до поляків. Відмовити вони не могли, оскільки невдовзі перед цим московіти повернули Польщі Полоцьк. Тому вирішили вирядити в похід українських козаків. Очолити військо Сигізмунд-Август наказав Михайлу Вишневецькому, що був старостою черкаським та канівським. При цьому формувати експедиційний корпус князеві довелося самому.
