Прапорництво запорожців
 Докази в дискусіях про українське прапорництво, аргументи на користь того чи іншого кольорового сполучення сперечальники намагаються віднайти в козацькому прапорництві. Розмаїття символів, які використовувалися запорозькими козаками, лише починає вивчатись вітчизняною наукою, і то на окремих зразках і відомостях. Більшість з них пропала, приречена часом, інша ретельно схована в імперських запасниках Ермітажу, Кремля, Санктпетербурзького артилерійського музею, Краснодарського та інших. Козаки - найстійкіші виразники національної ідеї - віками формували національну самосвідомість українського народу, через прапорництво намагались виразити значимість своїх символів, історію і особливість окремих територіальних чи військових формувань.
Отже, барви були різні, наприклад, корогов морських збройних сил Запорозької Січі: була біла із зображенням святого Миколи, була і червона, з козацьким кораблем та чорним двоголовим орлом. Цей прапор, зображений на обкладинці книжки, не що інше, як морський прапор запорожців останніх часів існування Запорозької (Нової) Січі (1734-1775). Як вважав Д. Яворницький він був подарований Катериною II. Після зруйнування Нової Січі цей пра¬пор потрапив до Ермітажу, де повинен зберігатися до цього часу, в музеях України експонуються лише його копії. Згадаймо його детальніше: прапор малинового кольору, на одній його стороні зображений трихщогловий, двохдечний корабель, з одного борту видно чотири округлі ілюмінатори й високу двох'ярусну рубку у вигляді шатра та вісім отворів на зразок дверей, по чотири на ярусі. У нижній частині (деці) корабля сім великих люків, у верхній - три малі. Корма корабля масивна, низька з різьбленими прикрасами й малюнками та одним військовим прапором, розтятим посередині і прикріпленим над кормою.
Подібний розтятий прапор зображений і на носі судна і по одному на кожній із трьох щогл. Зображений корабель, як вважав Д. Яворницький, міг розмістити 250 козаків з 5-10 начальниками. У лівому верхньому куті прапора зображений архістратиг Михаїл з піднятим у правиці мечем, в правому - Покрова Пресвята Богородиця в колі 13 шестикутних зірок. По контуру полотнища напис: "Сие знамя Войска Ея Императорскаго Величества Запорожское Низовое зделано коштом пехоты воюющей тогожь Войска по Чорному морю такожь по рекам Днепру и Дунаю".
З протилежного боку - двоголовий чорний орел. Відзначимо, що в структурі збройних сил запорожців чітко виділявся підрозділ (рід військ) морської піхоти. А скільки було прапорів, ми не знаємо через їх втрату в різні часи. Аби мати бодай узагальнене уявлення про козацьке прапорництво, варто розглянути розвідки К. Гломозди і Д. Яневського. Вони схиляються до думки, що на Січі знамена були різноманітні, зазначають наявність червоних та малинових прапорів, корогов.
Цінні відомості про козацькі прапори знаходимо в козацьких письмових джерелах, літописах, які описують події Визвольної війни 1648-1654 років: Чернігівського і Київського полків. Серед них маємо достатньо конкретний опис восьми прапорів:
- прапор за № 1 мав прямокутну форму, світло-вишневий колір, хрест і зірки чорні, довкола червона лиштовка;
- № 2 - роздвоєний на кінці, білого кольору, хрест і зірки чорні, довкола червона лиштовка;
- № 3 - мав заокруглений нижній кут, вишневий колір, білий хрест і зірки чорні;
- № 4 - трапецієвидний край, блакитного кольору, хрест і лиштовка білі;
- № 5 - скошений край, тканина блакитного кольору, місяць, зірки жовті;
- № 6 - роздвоєний на кінці, білого кольору, хрест, місяць і лиштовка червоні;
- № 7 - блакитного кольору, коло, лук, стріла жовті;
- № 8 - заокруглений, блакитного кольору хрест, зірки червоні, мереживо біло-червоне.
Особливого розмаїття прапорництво досягло і значного поширення набуло в XVIII ст. На Лівобережній Україні було 10 полків, кожний мав своє постійне місцеперебування і назву від полкового міста - Стародубський, Чернігівський, Ніжинський, Прилуцький, Київський, Переяславський, Лубенський, Гадяцький, Полтавський, Миргородський. Полкові міста тоді були військовими й адміністративними центрами.
Полки в свою чергу ділились на сотні, які теж знаходились у містечках Лівобережної України. Так, до складу Стародубського полку входило одне полкове місто Стародуб і чотири сотенних - Новгород-Сіверський, Почеп, Мглин, Погар. Інші сотні Стародубського полку розміщувались у невеликих містечках і селищах. Кожне військове формування (полк, сотня) розміщене в містах, мало свій бойовий прапор, роль і значення якого особливо зросли в часи колонізації України внаслідок діяльності Петра І. В 1712 році ним був виданий акт, згідно з якими прапори для полків, особливо російських, повинні були виготовлятись лише у збройовій палаті Кремля.
Нове прапорництво втрачало релігійну символіку, яка була поширена до петровської колонізації України.
Заклики із Святого писання замінювались короткими бойовими кличами "Сим знаменем победиши" або "Никого не устрашусь".
Козацьке Запорожжя ніколи не наслідувало нововведень Петра І, розвивало козацьке прапорництво за традицією і світоглядом, який віками складався на терені Низового Дніпра.
Козацькі літописці наводять свідчення в описах подій національно-визвольної війни, що козацьке військо використовувало найрізноманітніші як за формою, так і за кольоровим сполученням прапори.
Очевидець цих подій описує штурм козаками Чернігівського полку міста Гомеля 1651 року: "Наступ почався 4 червня у неділю. О восьмій годині рано, при зміні варти, побачили червону корогву з білим хрестом та білою обвідкою, потім з'явилася друга червона корогва, а коло неї три білі й дві чорні та дві жовто-облочисті (тобто блакитні), під ними 8 000 козаків кінних і піших вибраного війська".
Основним клейнодом Богдана Хмельницького був блакитний з червоно-білим орлом, дарований 1646 року польським королем Владиславом IV. У 1655 році, коли козаки зняли облогу Львова, очевидець цієї події свідчив, що за Хмельницьким несли прапори з його гербом "Абланк" та із зображенням архангела Михаїла.
На гербі Сенчанської сотні Лубенського полку (друга половина XVIII ст.), який нині зберігається в державному історичному музеї України міста Києва, домінуючим кольоровим сполученням є синьо-жовті барви. Зокрема, серед магістратських, цехових прапорів на Україні в XVI-XVII ст. відомі прапори з блакитним та жовтим поєднанням. Так, місто Богуслав у 1620 році, одержавши привілей, мало прапор, на якому "між берегами зеленими річка блакитна, на якій три скелі з хрестами золотими". Поширеність тих чи інших кольорових поєднань тих часів не мала закономірностей. Часто це залежало від уподобань тих чи інших особистостей.
Все частіше застосовуються прапори синьо-жовтого кольорового сполучення у XVIII ст. У 1717 році для шиття прапорів Полтавського полку був закуплений блакитний та жовтий лудан і було "справлено полкову корогву" - блакитну з жовтим хрестом.
У 1758 році був розроблений проект (абрис) для виготовлення прапора Лубенського полку: на одному боці з блакитним полем був зображений козак із самопалом у золотому шитві, а на другому полкова, або сотенна, емблема. Зображення цього козака на блакитному тлі згодом було прийнято як національний герб.
Характеризуючи козацьке прапорництво більшість авторів посилаються на достовірний опис знамен Миколою Макаренком "Запорозькі клейноди в Ермітажі".
"Описані ним прапори, - пише дослідниця Любов Гісцова, - були в дії останні 15 років існування Запорожжя. Захоплені 1775 року російськими військами при ліквідації Нової Січі, в першій чверті XIX ст. потрапили до Ермітажу. На вимогу громадськості та уряду України у 20-х роках нашого століття були начебто передані на Україну і тоді нібито безслідно зникли?!".
М. Макаренко у вказаній публікації зазначає, що всього в Ермітажі зберігалось 14 прапорів. Ті прапори, вважає М. Макаренко, були виготовлені наприкінці 50-х - на початку 70-х років XVIII ст., при тому лише 5 із них були червоного і рожевого кольору, а решта 6 - жовтого, жовтогарячого (оранжевого) і світло-жовтого (палевого), 2 - блакитного і блакитно-сірого, 1 - зеленого. Із 6 загальновійськових - 2 прапори червоного, 3 жовтого і 1 - блакитного кольору. Як бачимо, тут переважали жовті і блакитні прапори. Підтвердження цього знаходимо також і в листі кошового отамана останньої, Нової Січі Петра Калнишевського, виявленого Л. Гісцовою в Центральному державному історичному архіві України у Києві.
Цей безцінний документ дослідниця виявила в ході підготовки матеріалів до перевидання опису архіву Коша Нової Січі
Лист був адресований отцю Володимиру Сокальському, майбутньому пароху січових церков, все життя якого було пов'язане із Запорожжям. На жаль, лист не датовано, до того ж зберігся лише діловий його примірник, тобто той, який лишився у діловодстві військової канцелярії Коша після відправки оригіналу адресатові. Проте можна вважати, що лист написано у 1763 році, оскільки вміщений він серед приватного листування у справі, сформованій у діловодстві військової канцелярії того року. Як вважає дослідниця цього документа, рік написання листа значиться у самому тексті.
Рік виготовлення знамена - 1763-й - зазначено у тексті, але місяць і день не було проставлено. Це мав зробити майстер по завершенні роботи. Цікаво, що після слова "месяца" є літера "і", можливо, механічно писар мав написати "іюля" чи "іюня". У листі Петро Калнишевський прохає отця Володимира замовити у київських майстрів прапор "на блакитном канаваце" (різновид шовкової тканини) за аналогією уже існуючого на Січі жовтого прапора. Найцікавіше те, що жовтий прапор був "недавно поновлений", отже, прапори такого кольору існували на Запорожжі й раніше. П. Калнишевський до того ж зазначав, що описує Володимир Сокальському добре відоме йому знамено.
Додаткове світло на питання козацького прапорництва проливають деякі обставини, що відбулися навколо персони кошового П. Калнишевського. Відомо, що вперше кошовим він був обраний 1762 року. Присутній на коронації Катерини II, яка саме вступила на царський престол, П. Калнишевський чимось не сподобався новоспеченій цариці, і вона звеліла замінити його іншим. Цим іншим став зручний царським урядовцям Григорій Федорович Лантух, або, як його називали в офіційних документах, Григорій Федоров. Та на Січі козацтво було іншої думки і не поспішало виконувати волю імператриці, про це свідчить те, що документи, які виходили з січової канцелярії у січні-серпні 1763 року, підписані іменем П. Калнишевського. За традицією, у ті часи перевибори кошового супроводжувалися новою присягою на вірність їй, одночасно царська особа надавала козакам нові клейноди. Це відбувалося і 1762, і 1763 року, коли, відповідно до грамоти, кошовому Г. Лантуху у Москві для Січі були передані клейноди: булава, знамено, бунчук, печатка, пернач, пара литавр, чотири значки і палиця, які він мусив завезти до Глухова і одержати з рук гетьмана Кирила Розумовського. До речі, Г. Лантух змушений був визнати отаманування П. Калнишевського, у листах від 3 вересня 1763 року він просить П. Калнишевського підготуватися до урочистої зустрічі клейнодів, але й дозволив собі підписатися '"кошовим отаманом". Важливим є те, що цей прапор значиться в описі М. Макаренка, він був жовтого кольору. Тоді ж, у вересні Г. Лантух у листуванні з очаківським каймаїном, отаманом Війська Донського та іншими посадовими особами радісно повідомляв: "Главное всего Войска Запорюжского правление от командовавшего отамана господина Калнишевского по увольнении его по его просьбе за прикліючившаюсь нине ему болезнию". Далі, через нерозбірливість почерку, не вдалося прочитати, а там значилось - "его нуждами от оного правлення я принял и командую".
М. Макаренко у своїй публікації дотримується думки, що згаданий в листі П. Калнишевського оновлений жовтий прапор виготовлявся коштом Г. Лантуха 6 серпня 1759 року. Виготовлення блакитного прапора оплачував П. Калнишевський 283 лютого 1763 року, а даний Катериною II жовтого кольору був виготовлений десь у першій половині 1763 року. За даними М. Макаренка, прапори були великими за розмірами, відповідно: 1,60x2,71 м; 1,91x2,22 м; 1,56x3,7 м. Отже, жовті і блакитні прапори на Січі були не випадково. Пропонуємо лист П. Калнишевського отцю Володимиру мовою оригіналу за сучасним йому правописом:
"Преподобнейший господин Владимир, ласковой мой отец и богомолец! Вашему преподобию свидетельствуясь, мой уклон, желаю всякого благополучия. При сем услужно прошу в Києве искусных мастерей проискав подрядить зделать в прилагающуюсь меру войсковое знамя на блакитном канаваце, в подобию имеющегося при Коше на жолтой материн четвероугольного недавно поновленого знамя (которого Вы довольно знать изволите) со изображением на нем гербов: с одной стороны - святых апостолов Петра и Павла, и между имы церкви; з другой - большого орла, а на нем с мечем архистратига Михайла; по крыльям же и хвоста, что признается, воколо ж с обоих сторон звезды и искусные вензли или как лутше может быть. По краям же изобразить слова следующим образом: "Сіє знамя в Войско Запорожскоє низовоє зделано єя императорского величества того Войска запорожского низового господина атамана кошового Петра Калнишевского коштом 1763 году месяца "..." дня "...". Вокруг же того знамя хороше вохры были б. А сколько на зделку оного знамя суммы по договору надобно будет, ко мне за первою оказией написать прошу, посему та сумма может быть прислана вскоре. А в сем на Ваше преподобне с надеждой полагаюсь при моих всегдашних услугах и благодарности пребуду. Вашего преподобия ласкового моего отца и богомольца". На аркуші 13 зліва дописано: "Помолитеся и воздадите господеви".
В. Василевський із Дрогобича в розвідці "Під якими прапорами сміялися "Запорожці" І. Рєпіна", наводить цікаві, на наш погляд, факти, пов'язані з купівлею імператором Олександром IIІ у Рєпіна його "Запорожців" для власного музею. Як відомо, він купив картину, заплативши за неї художникові "умопомрачительные деньги" - 35 000 карбованців сріблом.
Але перед тим, як купити картину, цар наказав, міністрові імператорського двору, щоб той через фахівців-істориків перевірив досконало історичну та етнографічну достовірність усіх речей на картині, її художню цінність тощо. Цар цікавився також "політичним змістом" картини, чи, бува, в якихось атрибутах немає прихованих іноземних впливів, а особливо - в кольорах козацьких прапорів.
Крім відомих істориків та мистецтвознавців, картину ретельно "облизав" (вираз Рєпіна) видатний російський філолог, знавець давніх пам'яток культури України Федір Євгенович Корш (1843-1915). Він подав на ім'я царя своє "всеподданейшее заключение": "Ваше Величество..., знамена козацкие, изображенные художником Репиным на его картине, не содержат по своєму цветовому набору никаких иностранных веяний, а отражают в себе извечную преемственность цветов золотых и небесных, постоянно присущих для всех знаков отличий в Южной Руси (Малороссии) еще во Бремена Великих князей киевских, вплоть до роспуска запорожской вольницы... Сказанному имеется предостаточно письменних подтверждений в отечественных и иностранных сугубо исторических источниках, а равно - в ряде предметов материального искусства тех древних Бремен".
Правомірно вважати, що в запорожців здавна був усталений морський прапор, який був розтятий посередині. Саме такі прапори зображені на найдавнішій з відомих в наш час гравюрі, яка передає штурм фортеці Кафи П. Сагайдачним, про що ми побіжно вже згадували. На гравюрі зображений момент штурму, коли запорожці оволоділи турецькими "каторгами", а десант забрався на мури фортеці. Показано дві галери оточені чайками, в центрі головна чайка - командуючого козацьким флотом, на її щоглі роздвоєний (розтятий) прапор, в центрі його - округлої форми емблема. Ще на одній чайці також трикутний прапор, такий же прапор козаки внесли на мури фортеці.
Джерело: Історія запоріжських козаків Яворницький Д.І.
|
