Довгі вуса, оселедець на голові, закритий характерною шапкою (як розповідав сторічний запорожець Микита Корж, тільки коли козак надягав шапку, почував себе справжнім козаком), сорочка, черкеска, широкий пояс і широченні шаровари, нарешті, чоботи - ось зовнішній образ козака, який зберігся в народній пам'яті. Головною ознакою запорізького козака був оселедець.
Мученицька доля останнього кошового Запорозької Січі Петра Івановича Калнишевського є одним із найяскравіших прикладів історичної несправедливості, яка багато віків тяжіла над нашим народом. Цікаво, що Калнишевський - єдина в історії України відома особа, життя якої припадає на три століття: народився в XVII, діяв протягом XVIII ст., а помер у XIX ст. У ці дні (31 жовтня 2003 року) саме спливає 200 років з дня смерті Петра Калнишевського, який 25 останніх років свого життя відсидів у кам'яній пастці на Соловках.
Додому, в садибу запорозького полковника Тараса Бульби повертаються з Києво-Могилянської академії (колегії) після тривалого навчання його сини - Остап та Андрій. Та короткочасною була радість матері, бо батько негайно відправляє своїх синів, що набули вищу освіту, в козацьку науку, на Січ.
Зі зброї у вжитку запорозьких козаків були гармати, рушниці, пістолети, списи, шаблі, келепи, стріли, сагайдаки, якірці, кинджали, ножі, панцери. Історик Зеделлер стверджує, що рушницями, як і шаблями, запорозьких козаків першим озброїв 1511 р. Остафій Дашкович.
Одяг запорізьких козаків початково був надто простим на початку свого історичного існування запорізькі козаки не могли поважно навіть думати про те, щоб займатися своєю зовнішністю й виряджатися в дорогі «шати», козак і злидні тоді були синонімами. До того часу цілком можна відносити слова української пісні - «сидить козак на могилі та й штани латає», або слова козацької вірші «козак - душа правдивая - сорочки не має»
За свідченнями сучасників, одяг запорожців не був одноманітним. Повсякденний, похідний одяг вирізнявся простотою, що проявилось у самій його назві - підлий одяг. На протилежність йому парадне вбрання було дуже розкіш ним і ошатним, причому нерідко воно складалося з трофеїв, добутих під час походів.
Барокко - це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII ст., започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.
На Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, в кінці XVI - на початку XVII ст. народжується українське барокко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів.
А відтак - гусяче перо не лише знаряддя письмове, а й... певний лікарський інструмент. Саме пояснити час, що ж таке гусяче перо. То батько сталевого пера, дід наших авторучок та "кульок". Коли ж ними користувалися? В першу чергу - при опіках. Недарма ж друзі й вороги визнавали запорожців Нацією Вогняною. . А де вогонь, там і опіки. Рятували від них також за допомогою пера. Брали рідку мазь або рідину загостреним кінцем рубленого гусячого пера й накладали на уражені місця.
. Серед шанованих зелен-ліків купальських найменш шанована та найбільш корисна - кропива. Ви її знаєте з дитинства і ображаєтесь на кропиву за науку. А даремно. Чи відомо вам, що єдиної кропиви в природі не існує? Маємо родину кропив'яних, до якої входять понад 400 видів, з них на Україні росте лише вісім.
Головна ж таємниця була в самому тютюнові. Чистий турецький був дуже дорогий. Завзяті тютюнники добували його в різний спосіб: коли - за гроші, а частіше - шаблею, як трофей. А коли і як мито за перевіз через пороги.
Оскільки тютюну не вистачало, козаки примудрилися додавати в нього полину, а то й більше трав. У першу чергу - деревій, чебрець, полин, будяк, сухе листя валеріани, м'яти, борщівника. Усі ці трави мають лікарські властивості: заспокоюють нервову систему, знижують кров'яний тиск, поліпшують апетит та сон.
