Сірко Іван Дмитрович (запорозький гетьман 1659-1680)

Місцем його народження називають і Поділля, і слободу Мерефа на Слобожанщині (в сім'ї козака на прізвище Половець). Про дату народження можна судити лише приблизно - прийнято вважати, що сталося це в 1610 році. Народження його прізвиська пояснює переказ - нібито хлопчиськом в ніч на Івана Купала він пропав на три дні з дому, а повернувся разом з вовченям і став називати себе Сірком (другом вовків). Так його звали і на Січі, куди Іван потрапив у 13-14 років.

Вперше ім'я запорізького старшини Сірко з'явилося в описі морських походів проти турків кінця 20-х років XVII століття - як одного з молодих, але вже заслужили повагу мужністю і військовим умінням сотників. А в 1645 році до нього прийшла і європейська слава.
 В жовтні 1645 року під час війни Франції з Іспанією керував 5-тисячним козацьким корпусом в боях у Фландрії під командуванням Людовіка де Бурбона і прославились при штурмі фортеці Дюнкерка: загін Івана Сірка за одну ніч хитрістю захопив Дюнкерк – стратегічну твердиню на Північно атлантичному узбережжі Франції, за що французи встановили йому пам'ятник край Ла-Маншу, який стоїть донині як німий докір українцям, що не шанують своїх істинних героїв. 
    З 1663 року Сірко проживав на Запорозькій Січі, де протягом 15 років обирався кошовим отаманом і боровся проти польсько-шляхетських та турецько-татарських загарбників. Прославився здобуттям турецької фортеці Очаків у червені 1670 року та гучним розгромом 40-тисячного турецько-татарського війська, яке взимку 1675 року здійснило невдалу спробу знищити Чортомлицьку Січ, де полягло близько 14 тисяч яничарів при втратах з боку запорожців лише 50 козаків. Іван Сірко був першим полководцем, що форсував Сиваш під час Кримського походу у серпні 1676 року, коли запорожці, на відплату за зимовий напад на Січ, вогнем і мечем знищили у Криму крім дрібних селищ, такі міста як Козлов (татарське Хазлев, сучасна Євпаторія), Карасів і навіть ханську столицю Бахчисарай, звідки хан ледве встиг вислизнути з усіма своїми султанами та мурзами і втік у Кримські гори. Загалом славетний козацький полководець здійснив 55 військових походів, не зазнавши жодної поразки в битвах. Його ім’я наводило жах на ворогів. Польський король Ян Собеський писав про нього: «Сірко – воїн славний і в ратній справі великий мастак». Історики прирівнювали його до Чингізхана та Тамерлана. Татари називали Сірка урус-шайтаном, тобто руським дияволом, а татарські матері лякали його іменем своїх дітей. 
    Іван Сірко був могутньою особистістю серед усіх низових козаків за всіх часів існування Запорозької Січі. Родом він був з козацької слободи Мерефи за 24 верстви від Харкова. Легенда про народження Сірка свідчить, що «він з’явився на світ із зубами, і тільки-но повитуха піднесла його до столу, від одразу ж ухопив звідти пиріг з начинкою і з’їв його. Це нібито було знамення того, що йому судилося увесь свій вік гризти ворогів». З рукописної хроніки ХVІІ ст. відомо, що «Бог вибрав Сірка, поклавши свій знак з правого боку на губі, як червоний плат». За переказами, Сірко був превеликий характерник! – тобто мав зв’язок з вищою силою. Хто лишень задумає воювати з ним – він уже знає. Турки недарма його прозвали «шайтаном». 
    Іван Сірко був найвидатнішим з отаманів-гетьманів Війська Запорозького і найдовше займав цю посаду за всю історію козацтва: обирався багаторазово, щонайбільше вісім разів поспіль, – таким був його авторитет серед козаків. Показово, що на Переяславській раді (1654) І.Сірко відмовилися од клятви на вірність московському царю й подався на Січ. Будучи обраним січовим гетьманом, він не змінив своїх поглядів і послідовно провадив політику на збереження незалежності Запорізької Січі. В 1672, зваживши, які нікчеми брали до своїх рук гетьманську булаву, Сірко вирішив добитися гетьманства на Україні. Ця звістка швидко дійшла до Москви, і там, знаючи військові здібності Сірка, та його вдачу й прагнення до повної незалежності, вирішили за всяку ціну не допустити його до гетьманства. За наказом царського уряду (19.04.1672) Сірка ув’язнили реєстрові лівобережні козаки Івана Самойловича, коли він супроводив полоненого мурзу Тенмамбета до московського боярина П.Ромадовського в Курськ. Без суду й слідства Сірко був засланий до Сибіру, в Тобольськ, а Самойлович, як вірний підніжок московського царату, був призначений гетьманом Лівобережної України. Визволення Сірка сталося внаслідок військового походу турецького султана Магомета-ІV разом з кримським ханом Селім-Гіреєм на чолі 200-тисячного війська, що вдерлося на Поділля у 1672 році і взяло в облогу Кам’янець-Подільський. Польський король Ян Собеський втрутився у справу звільнення Івана Сірка, і ці обставини змусили московського царя повернути запорозького гетьмана з заслання; влітку 1673 року Сірко повернувся на Січ.
    Провадячи усе життя на війні, Сірко разом з тим вирізнявся великодушністю й винятковою безкорисністю, тому ніколи не переслідував слабого ворога, а після битви ніколи не привласнював військової здобичі. На війні він був беззавітно хоробрий і дивовижно винахідливий; він умів з десятками козаків розбивати сотні ворогів, а з сотнями молодців перемагати тисячі супротивників. Наприклад під час Кримського походу 1676 року І.Сірко з кількома тисячами козаків кілька днів відбивав наступ 50-ти тисячного татарського війська, утримуючи Сивашську переправу до повернення козацьких загонів з Криму. Ім'я його, як полководця, було оточене ореолом непереможності. Іванові Сіркові судилося прославитися навічно й заслужити всенародну любов. Ще за життя про нього ходили легенди, про його подвиги складалися думи й пісні. На всесвітньо відомій картині Іллі Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» відтворено образ славного козака (І.Сірко – центральний персонаж картини; лист писано 23 вересня 1676 року). У 1680 році славетний гетьман занедужав і подався на свою пасіку у Чорному лісі, в 5 верстах від Чортомлицької Січі, біля села Грушівка, де й помер (01.08.1680). «Доправлений водою» до Січі легендарний гетьман був похований на запорозькому цвинтарі неподалік Чортомлицької Січі з усіма належними почестями своїм наступником, кошовим отаманом Іваном Стягайлом. Однак надгробний камінь з написом було знищено російським військом при розорені Чортомлицької Січі у 1709 році. Більш пізня могила Івана Сірка з надгробним каменем (з помилковою датою смерті) знаходиться в сучасному селі Капулівка (устя р.Чортомлик поблизу м.Нікополя).
 

Джерело:  Апанович О.М. Гетьмани України i кошовi отамани Запорозької Сiчi