Україна багата своєю історичною та культурною спадщиною міст, які виконували столичні функції протягом існування української держави у специфічній формі починаючи з  князювання Олега з середини IX століття, продовжуючи  Гетьманатом та  закінчуючи в наш час. П’ять століть — від дев’ятого по тринадцяте — проіснувала держава Україна-Русь, а Київ як столиця і на майбутні віки лишився її головним осередком. У пору розквіту України-Руси Київ був величезним містом-мегаполісом. Розташувавшись посередині дніпрового водного шляху «з варяг у греки», Київ став світовим ринком торгівлі. Кияни та їхні князі жили багато. Та, народжені від вільних дідів і прадідів, понад усе вони цінували волю.

  Місто Київ  було столицями князів Олега, Ігоря, княгині Ольги, Святослава, Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, Мстислава-Федора-Гаральда , Юрія Довгорукого.  Доповнює цей список і  місто Галич який був  столицею князів Романа та Данила Галицького.

  Гетьманщина (Гетьманська держава) – усталена в науковій літературі назва української держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Це автономне державне утворення, що постало в горнилі національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, відіграло провідну роль у формуванні української національної  ідентичності. Адміністративними центрами гетьманської України в ті часи були послідовно міста Чигирин, Батурин, Глухів. Сьогодні вони є основними «віхами національної історії», в них створені національні історико-культурні заповідники. Розповідь про ці міста дозволить спростувати чимало задавнених стереотипів. Гетьманські столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, загальних знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації, невмирущих традицій українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних історико-культурних пам'яток та загальноцивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.  
  Серед сотень стародавніх міст України є кілька, священних для кожного українця. Передусім це Київ — «мати міст руських», далі Галич — столиця королівства, потім — Чигирин, Батурин і Глухів — три гетьманські столиці, які підхопили естафету української державності у специфічних умовах XVII—XVIII століть. Столицями Гетьманщини в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734), Гадяч (1663-1668), Умань (1669-1674), Немирів (1678-1681), та Київ, який був гетьманською столицею за князя Василя Константина Острозького та гетьмана Павла Скоропадського (1918). 

Період Київської  Русі та гетьманська доба залишила по собі низку  столиць:

Місто Київ  в різні часи було столицями: князя Олега, князя Ігоря, княгині Ольги, князя Святослава, князя Володимира Великого, князя Ярослава Мудрого, князя Володимира Мономаха, Мстислава-Федора-Гаральда , князя Юрія Довгорукого, гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, Центральної Ради ( Президент Михайло Грушевський), гетьмана Павла Скоропадського, незалежної України. Київ – одне з найдревніших міст України. Це столиця Української держави. Точна дата його заснування невідома, проте на думку археологів, воно з’явилося  ще у 6-7 столітті нашої ери. За старовинною легендою його заснували три брати -  Кий, Щек та Хорив, а також їхня сестра Либідь. Київ став колискою, з якого постала  могутня держава Київська Русь. У давні часи тут правили величні князі, діяння яких і досі впливають на наше життя. Це і Володимир Великий, що охрестив Русь, і Ярослав Мудрий, який об’єднав та зміцнив державу, і Володимир Мономах, відомий своєю мудрістю та далекоглядністю. Київ розквітав та ширився, зайняв почесне місце на карті середньовічної Європи. Розвивалась освіта та книгописання, музика і театр. Багато відомих українських діячів культури та літератури жили та працювали в цьому місті. Київ - це чудове місто, прекрасна столиця України. Він поєднує у собі історичне минуле та динамічне сучасне.

Місто Галич  був  столицею князів Романа та Данила Галицького. Пеpша згадка про Галич - 898 рік. У XII-XIV століттях Галич був столицею Галицько-Волинcької держави  (щоправда, центр княжого Галича містився біля теперішнього села Крилос, а на місці теперішньог ГÁЛИЧ давній – давньоруське місто, великий економічний і культурний центр Русі. Був розташований на березі р.Лукви (притока Дністра), на місці сучасного с. Крилоса Галицького р-ну Івано-Франківської обл.

Найвищого розквіту Галич і Галицька земля досягли завдяки двом видатним історичним постатям — Ярославові Осмомислові і Данилові Галицькому. Ярослав Володимирович, прозваний за свій розум і мудру державну політику Осмомислом (той, що знає вісім мов) правив у Галичі з 1153 до 1187 року. Власне за його княжінні у місті та околицях було за¬початковано будівництво величних білокам'яних храмів та монастирів, які стали центром книжництва і духовності галичан. Було складено першу половину Галицько-Волинського літопису. У 1241 р. Г. зруйнували монголо-татари. Місто занепало і втратило своє значення.

Острів Хортиця — столиця Запорізької Січі, князя Дмитро Вишневецького-Байди,  зберігає в собі безліч легенд, таємниць, міфів, що робить його містичним місцем для багатьох українців і не тільки. Найяскравіші сторінки історії Хортиці пов'язані із запорозьким козацтвом (в XVI столітті тут була заснована Запорозька Січ). Перше укріплення козаків побудовано на острові Мала Хортиця Дмитром Вишневецьким. Він здійснював походи на татарські міста та охороняв кордони Польсько-Литовської держави. Перебування козаків за дніпровськими порогами сприяло заселенню родючих земель та розвитку тут господарської діяльності. До того ж економічна незалежность Запорозької Січі стала небезпечною для царського уряду – це стало головними причинами зруйнування Січі. Повертаючись з Криму, російські війська, 5 червня 1775 р., зруйнували Запорозьку Січ.Після розгрому Січі царськими військами 5 червня 1775 Хортиця як подарунок Катерини II дісталася князю Потьомкіну. Хо́ртиця – найбільший острів на Дніпрі, розташований у районі міста Запоріжжя нижче Дніпрогесу, унікальний природний й історичний комплекс. Хортиця є одним з семи чудес України.

Запоріжська СІЧ — столиця гетьманів Христофора Косинського, Григорія Лободи, Матвія Шаули. Гетьман Северин Наливайко, Марка Жмайла, Тараса Трясила, Івана Сулими, Павла Павлюка, Якова Остряниці, Дмитра Гуні, Карпа Скидана — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася  за дніпровими порогами у районі острова Хортиця. Вона являла собою укріплений осередок нереєстрового Війська Запорозького Низового другої половини XVI — кінця XVIII століття, що був розташований за порогами Дніпра. Збереглися відомості про сім Запорозьких Січей, що наслідували одна одній. Створення Запорізької Січі стало потужним імпульсом консолідації українського козацтва, формування його самосвідомості та утвердження організаційної структури. Першу велику Січ на поч. 50-х років XVI ст. заснував на о. Мала Хортиця Дмитро Вишневецький ("Байда") — український князь зі старовинного волинського роду Ґедиміновичів. Він першим з української знаті вирушив за Дніпровські пороги, присвятивши життя боротьбі проти татарських і турецьких загарбників.

Поворотним етапом в історії Запорізької Січі стала Переяславська рада 1654 р. За Січчю було визнано ті самі права, якими користувалися й інші козацькі війська в Російській державі, передусім право на самоврядування та на прийняття (хоч і не офіційно) селян-утікачів. Згодом царський уряд почав посилати запорозькому війську жалування грішми, хлібом, порохом тощо. У квітні 1775 року Григорій Потьомкін виступив на засіданні царського уряду з проектом ліквідації Запорозької Січ. Запорозьке військо було оголошено розпущеним. Землі Запорозької Січі царський уряд почав роздавати поміщикам, а козаків покріпачувати. Це спричинилося до втечі 5 тисяч запорожців на підвладну Туреччині територію в гирлі Дунаю, де вони заснували Задунайську Січ.

Місто Чигирин:  столиця гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Павла Тетері, Петра Дорошенка. Існує кілька версій походження назви міста, час заснування якого не відомий. Уперше його згадано в грамоті польського короля Сигізмунда ІІІ від 1589. Вважають, що тут було поселення Київської Русі, яке зруйнували монголо-татари. Нове ж поселення назвали від українського слова чагарник, тобто Чигирин — «місце, укрите чагарниками». Утім, вірогіднішою є версія про відантропонімічне походження назви міста. Припускають, що воно походить від татарського імені Чигир. Чигирин відомий з першої половини XVI ст. як укріплений козацький зимівник, що мав невелику фортецю.

З 1648 по 1712 рр. — центр Чигиринського полку. З 1648 по 19 вересня 1676 роки Чигирин був резиденцією гетьманів: Богдана Хмельницького, Івана Виговського, Юрія Хмельницького, Павла Тетері, Петра Дорошенка і столицею гетьманської Української держави.

Місто Гадяч — столиця гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького, розташований в мальовничій місцевості Полтавщини на правому березі Псла. Сам Гадяч веде своє літочислення з Х-ХIII століть, коли проходило будівництво Посульської оборонної лінії. Після Переяславської ради 1654 р. Б. Хмельницький почав творити з Гадяча «запасну» (після Чигирина) гетьманську резиденцію (на безпечному кордоні із новим союзником-зверхником — царською Росією). У вересні 1658 року Іваном Виговським були підписані Гадяцькі статті, з Польщею. У 1663–1668 роках Гадяч був столицею Лівобережної Гетьманщини, резиденцією Івана Брюховецького. Згодом Гадяч залишався однією з найбільших рангових маєтностей українських гетьманів. Під час Північної війни Карл XII влаштував в Гадячі лазарет для своїх військ.

У 1764 році замок Гадяча і всі маєтки, що належали до нього, подаровані Кирилу Розумовському, а у 1785 році куплені в казну і передані у відання міського управління.

Місто Немирів — столиця гетьмана Юрія Хмельницького. Місто засноване після 1338 р., коли русько-литовські князі Коріатовичі надали лицареві Немирі значні володіння на Брацлавщині. Він чи його нащадки заснували Немирів. В 1678 Немирів був сильно знищений турками, так що з квітучого міста залишились лише руїни.

У 1677–1679 рр. Немирів був столицею гетьмана Юрія Хмельницького під протекторатом Отоманської імперії.

В 1685 турки зробили Немирів столицею новоутвореного князівства. Князем сарматським був призначений Юрій Хмельницький, перед ним урядовцем був гетьман Дука з резиденцією в Печарі. Місто почало швидко залюднюватися татарськими та вірменськими купцями.

Для Юрка Хмельницького було збудовано велику резиденцію з дерева, обнесену високим частоколом. Біля ставу поставлено декілька десятків будинків козацької старшини. Після нього Немирів був взятий знову королем Речі Посполитої Яном ІІІ Собеським, який поставив тут свого урядовця гетьмана Куницького, замордованого невдовзі в Могильові. Після цього, до Карловицької угоди 1699, Немирів перебував в турецьких руках.

Місто Батурин — столиця гетьманів Дем’яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи. Батурин заснований на початку XVII століття, відіграв значну роль в історії України. У 1669-1708 та 1750-1764 роках Батурин був резиденцією гетьманів Лівобережної України, з ним пов'язана діяльність таких визначних політичних лідерів часів Гетьманщини як Дем'ян Многогрішний, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Кирило Розумовський. Батурин є еталонною пам'яткою археології козацької доби. Назва міста походить від руського діалектного батура – башта, вежа або від тюркського імені Батур (Патур, Петер, Петро або за іншою версією, Батир – богатир), серед носіїв якого є відомі князі-мурзи часів Золотої Орди.

1750 року останній український гетьман Кирило Розумовський отримав дозвіл на відновлення гетьманської столиці, якою й був Батурин до 1764 року. У 1799-1803 рр. Кирило Розумовський будує новий палац за проектом італійського архітектора А. Рінальді та по кресленнях знаменитого архітектора Ч. Камертона. До нашого часу збереглися будинок судді Василя Кочубея, палац гетьмана Кирила Розумовського (архітектор Чарлз Камерон), реставрований у 1811-1813рр. за проектом А.Б. Бєлозуда, інші пам'ятки.

Місто Бендери — столиця гетьмана Пилипа Орлика на еміграції. До початку XV століття всі землі від карпатських гір до Чорного моря ввійшли до складу Молдавського князівства, східною границею якого була ріка Дністер. Бендери були прикордонною митницею. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 8 жовтня 1408 року, виданої львівським купцям на право торгівлі в містах, розташованих по Дністрові, уперше згадується за назвою Тягянякячя. Із другої половини XV століття місто відоме за назвою Тігіна.
На місці колишньої митниці в переправі починається будівництво фортеці за планом знаменитого турецького зодчого Сінана Ібн Абдул Мінана. Місто й фортеця були перейменовані в Бендери (запозичено з перського - гавань, пристань, портове місто). З утворенням Бессарабської губернії Бендери указом від29 квітня 1818 року оголошується повітовим містом. Наприкінці 1917 - початку 1918 років починається військова інтервенція з боку Королівської Румунії. Протягом двох тижнів тривала героїчна оборона Бендер, але, незважаючи на завзятий опір, 7 лютого 1918 року місто було окуповано. Двадцять два роки Бессарабія входила до складу Румунії.

Місто Глухів — столиця гетьманів Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Данила Апостола, Кирила

Розумовського . У XVIII ст. Глухів опинився в центрі найважливіших історичних і політичних подій, пов'язаних з Північною війною (1700–1721). А політичний відхід гетьмана І.С. Мазепи від російського царя Петра І спонукав останнього на перенесення столиці з Батурина у Глухів, що був на межі з кордонами тогочасної Росії. Під тиском царя Петра новим гетьманом обрали Івана Скоропадського. У період з 1708 року по 1764 рік місто було столицею Гетьманщини і стало резиденцією українських гетьманів. У лютому 1750 року на старшинській раді у Глухові гетьманом Лівобережної Україниобрали Кирила Розумовського.

Після ліквідації гетьманської держави в 1764 році з частини Лівобережної України була створена 1765 року Малоросійська губернія з адміністративним центром у Глухові. Після скасування полкового і сотенного поділу (1782) Глухів став повітовим містом.

Місто Львів — столиця Західноукраїнської Народної Республіки. Президент Євген Петрушевич. Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. . 13 листопада 1918 року українськими партіями, що дійшли згоди про спільні дії, у Львові була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, на яку відразу ж накинулася Польща. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом. З 1991 року перебуває у складі незалежної  України.

Місто Харьків — бувша столиця більшовицької України. Місто Харків засновано в середині XVII ст. нинішня територія Харкова була частиною Дикого Поля, де панували половці, а потім татари.  Джерелом назви міста — є швидше за все річка Харків. Деякі історики пов'язують Харків із стародавнім поселенням половців Шарукань, яке знаходилося неподалік від того місця, де розташовується сучасний Харків. У 1654 році на пагорбі у злитті річок Харків і Лопань почалося будівництво потужної фотреці  для  захисту  російських земель, і зокрема Москви, від набігів кримських татар.
Після закінчення громадянської війни, Харків був проголошений столицею Української Радянської Соціалістичної Республіки і почався самий блискучий період в історії міста. З 1917 по 1934 рік Харків був столицею України. До початку XX століття Харків перетворюється у великий промисловий центр та залізничний вузол.

Місто Хуст — столиця Республіки Карпато-України. Президент Августин Волошин. 

Джерело: Електронна библиотека    ( http://www.litmir.net/