(р. н. і р. с. невід.) – політ. діяч кін. 17 – поч. 18 ст., гетьман Ханської України. Н. в м. Полтава, за ін. даними в м-ку Нові Санжари. Пов’язаний родинними зв’язками зі старшинською верхівкою Лівобережної України. До 1691 займав посаду старшого військ. канцеляриста Генеральної військової канцелярії.

  У лют. 1691 приїхав на Чортомлицьку Січ, де незабаром був обраний військовим писарем. Серед запорожців проводив агітацію за виступ проти Російської державиви та гетьманського уряду Лівобережжя, одночасно налагоджуючи зв’язки з Кримським ханством. На думку дослідників, його діяльність спрямовувалася старшинською опозицією гетьманові І.Мазепі на чолі з генеральним писарем В.Кочубеєм, хоча існує й версія щодо причетності до цього самого гетьмана, який мав власні антиросійські плани. Наприкінці квітня 1692 переїхав до м. Казікермен (нині м. Берислав), а 26 травня від імені «удільного князівства Київського, Чернігівського і всього війська Запорозького городового й народу малоросійського» уклав «вічний мир» з кримським ханом Сафа-Гіреєм. За цим договором території Української козацької державиви мала обіймати Лівобережжя, частину Правобережної України та частину Слобідської України, встановлювався порядок дипломатичних взаємин, проголошувалося право безмитної торгівлі та вільних промислів українців у басейні Дніпра. Договір передбачав взаємодопомогу при боротьбі із зовнішніми противниками, зокрема, Кримське ханство мало допомогти Українській козацькій державіві звільнитися з-під російського протекторату. За це запорожці мали дозволити татарам здійснювати набіги на Російську державу Муравським шляхом.

  18 липня на раді в урочищі Кам’яний Затон був обраний гетьманом. Після прибуття татарського війська, верхівка Запорозької Січі уклала з татарами угоду про спільні дії, але зробила також все можливе, щоб не допустити участі значних запорозьких сил в татарських походах. Наприкінці липня з 20-тисячним татарським військом та кількома сотнями запорожців Іваненко прибув на південне Лівобережжя, де одразу здобув підтримку жителів Царичанки та Китайгорода. Однак подальших успіхів досягти не вдалося через те, що татари почали грабувати українські території та захоплювати ясир. Одержавши звістку про наближення лівобережного війська на чолі з І.Мазепою, Іваненко з татарами відійшов до Криму.

З провалом походу 1692 Іваненко втратив підтримку як народних низів, так і старшинської опозиції І.Мазепі.         Наступні татарські напади на Лівобережжя та Слобожанщину 1693, 1694 і 1696 також закінчилися невдачею. В серед. 1690-х рр. Іваненко був призначений гетьманом Ханської України (Хоменко В. – Правобережжя, а конкретніше Поділля, Брацлавщина). На цій посаді востаннє згадується 1712. (Хоменко В. – Хоча деякі історики ревно відстоюють думку, що він був убитий 1696 року.)