Моржковський Павло на прізвисько Тетеря  - гетьман  Війська Запорозького 1663-1665 рр.1663-1665

Павло одержав добру освіту і до 1647 року був регентом канцелярії міського суду у Воло­димирі Волиньському, а потім служив у вроцлавського каштеляна Г. Стемпковського. З по­чатком повстання Богдана Хмельницького у 1648 році Тетеря приєднався до нього. Військо­ву службу у козацькому війську Павло почав писарем Переяславського полку. У 1652 році разом з суддею С. Богдановичем він розробив умови приєднання України до Московського царства. У 1653 році Тетеря вже переяславсь­кий полковник. У 1654 році він разом з іншою старшиною возив до Москви грамоту, де було одписано, що гетьман Богдан Хмельницький з усією Україною визнає зверхність московського царя. Б. Хмельницький вважав Тетерю за мож­ливого свого наступника, хоча останній нале­жав до тієї частини старшини, яка вважала, що Україні краще бути залежною від Речі Поспо­литої, аніж Москви.

Після смерті Богдана Хмельницького Тетеря у 1657 році відкрито перейшов на бік Польщі і був призначений заступником гетьмана на Ліво­бережжі. Під час гетьманства Виговського Тете­ря був одним з найактивніших його помічників у проведенні пропольської політики. У 1658 році він від імені гетьмана вів переговори з польським послом Ст. Беньовським щодо спілки України з Поль­щею і по суті заклав основи Гадяцької унії. За цю діяльність він отримав від короля маєток і титул мельницького підчашого. Наприкінці 1659 року Павло Тетеря, за наполяганням Беньовського, отри­мав чин генерального писаря, а у лютому 1662 року його згадується в одному акті як стольника полоць­кого, якому король доручив вести переговори від його імені із запорозьким гетьманом та кримським ханом.

Юрій Хмельницький, що був тоді гетьманом і не користувався повагою народу та козацтва, прислу­хався до поради Павла Тетері (який був, до речі, його родичем — чоловіком його сестри Гелени) й зрікся булави та постригся у ченці, призначивши пе­ред тим Павла наказним гетьманом. За кілька днів у Чигирині було скликано раду, на якій Тетерю об­рали гетьманом з тим, що Україна і військо Запо­розьке надалі визнаватимуть залежність від польсь­кої корони. Король 18 березня 1663 року затвердив обрання Тетері й одночасно призначив його чиги­ринським старостою. Після виборів Тетеря попрохав короля надіслати йому коронне військо, щоб спіль­но з ним приєднати до Польщі Лівобережжя. Це приєднання мало бути суворим іспитом для Тетері, якому довелося вступити у боротьбу за Україну з ге­тьманами Лівобережної України Сомком та Брюховецьким, які намагалися об'єднати Україну під егідою Москви. Крім того, значна частина козацтва не бажала спілки з Польщею, ставлячись негативно до перспектив майбутнього устрою України у складі Речі Посполитої та відновлення унії. Це невдоволен­ня вилилося у виступі паволоцького полковника Іва­на Поповича, який встановив зв'язок з московським воєводою у Києві й проголосив свої наміри щодо вигнання польської шляхти з теренів свого полку.

Тетеря вирішив жорстоко покарати Поповича, але, не бажаючи загострювати взаємини з деякими впли­вовими прихильниками останнього, змилостився й дозволив Поповичу піти у священики. Та не минуло н року, як Попович знов узявся за зброю та спробу­вав схилити козаків до присяги московському царю. Прибувши до Паволочі, він знищив усю шляхту, єв­реїв та багатих міщан, що мешкали на території йо­го полку. Під знаменами Поповича почав гуртувати­ся “чорний народ”, ласий до вбивств та пограбу­вань. З'єднавшись з Якимом Сомком, Попович почав воювати з коронним військом. На допомогу полякам прийшла частина козацької старшини. Спільними зусиллями вони оточили Поповича у Па­волочі. Не бажаючи довести місто до повного зруй­нування та винищення його мешканців, Попович до­бровільно віддався до рук Тетері. У всіх повстанців відібрали коней, зброю, майно й відпустили на во­лю, а Поповича 15 червня 1663 року було страчено. 

Водночас з Поповичем стратили (за наказом Івана Брюховецького) і його спільника Сомка. Брюхо- вецький почав було похід проти Тетері, бажаючи за­хопити Чигирин, але довідавшись, що король Ян Казимир виступив з метою повернути Лівобережну Україну до корони, відійшов і став готуватися до оборони. ЗО жовтня у Білій Церкві короля зустрів Тетеря, полковник Богун й інша козацька старшина.

Після зустрічі Тетеря одразу ж повернувся до Чиги­рина, щоб зібрати військо для підтримки короля. На початку 1664 року Виговський, скориставшись з по­встання селян на Правобережжі, вирішив спробува­ти захопити булаву. Тетеря, довідавшись про плани Виговського, негайно повернувся до Білої Церкви й викликав останнього до себе, начебто для перего­ворів. Виговського було схоплено й страчено. Ко­роль, не дочекавшись Тетері, пішов на Лівобереж­жя, та його розгромив Брюховецький, і він був зму­шений повернути військо додому. Тетеря ще до відступу короля з-під Глухова знищив багатьох не­безпечних суперників, що зазіхали на булаву, й по­відомив короля про зраду козаків, що були у коро­лівському таборі і гуртувалися навколо наказного гетьмана Івана Богуна. За словами Тетері, Богун та його прихильники видавали плани короля Брюховецькому, Шереметьеву та Ромодановському, що й було причиною військових невдач коронного війська. Тетеря зважився на ці вигадки й припущен­ня, щоб позбутися свого найавторитетнішого конку­рента. Богуна і всіх козаків, що були зазначені у до­носі, за наказом короля як зрадників було страчено. Тетеря у цей час приборкував повстання, що спахалнуло внаслідок розташування на постій у Корости- шеві та Паволочі коронного війська. 

Користуючися розгардіяшем у польському таборі, Брюховецький спробував захопити Чигирин, але був вигнаний Тетерею. Та становище останнього бу­ло важким: народ вороже ставився до прихильника Польщі. Бачачи свою безвихідь, Тетеря мало не зрікся булави, але його врятував Чарнецький із ко­ронним військом. Тетеря залишив Чигирин, захо­пивши військовий скарб та клейноди, й перебрався до Корсуня. Але і тут він перебував недовго. На­весні 1665 року Брюховецький почав війскові дії проти Тетері. Але за допомогою війська Чарнецько- го та татар Брюховецького було розгромлено і при­мушено відійти за Дніпро. Сам Тетеря не брав участі у битві: він виїхав із скарбом та клейнодами до Польщі, посилаючись на якусь справу до короля. Замість себе він залишив наказного гетьмана Ми­хайла Ханенка. 

За вірність королеві Тетеря отримав на Волині ба­гатий маєток і доживав віку як поміщик. Оскільки він захопив із собою також документи, які гаранту­вали права й привілеї Україні, король проголосив, що невдоволеним козакам не варто скаржитися ко­ролеві на Тетерю, але вони можуть позивати його до судового трибуналу. Довідавшись про це, Тетеря пе­реїхав до Варшави, прийняв унію та прибрав поль­ське прізвище Моржковський, щоб мати захист у суді. Та козаки своєчасно не подали на нього позов, тому їхні спроби повернути козацькі коштовності й документи були марні. Павло Тетеря-Моржковський помер у Адріанополі під час мандрівки до Святої Землі.

Джерело: Козацькі вожді України - Сушинський Богдан