Залізняк Максим Ієвлевич - козацький ватажок, гайдамацький гетьман  1768 р

  Керівник «Коліївщини» (народно-визвольного повстання 1768), виходець із селян Черкащини (с.Медвідівка), козак Тимошівського куреня Запорозької Січі.
    Численна група запорожців, що зазвичай зимувала в монастирях Подніпров'я, навесні 1768 року вирішила згуртуватись до повстання і не повертатись на Січ, яка за гетьманства Калнишевського повністю відсторонилась від свого призначення – захисту прав і свобод українського народу і перетворилась на знаряддя збагачення козацької старшини. Ініціатором повстання була група січовиків на чолі з Йосипом Шелестом, що зимувала у Мотронинському (Мотринському) монастирі поблизу Чигирина. Серед цих січовиків Максим Залізняк був одним з організаторів постання; звідси й пішла вигадка буцімто він був ченцем (послушником) монастиря.
    Напередодні повстання відбувся з'їзд польських магнатів і шляхти у містечку Барі, де у лютому 1768 року було проголошено «Барську конфедерацію» – об'єднання польської шляхти для захисту своїх приватновласницьких інтересів у боротьбі з гайдамаками. Відтак, навесні 1768 року січовики Шелеста й Залізняка розійшлися по Україні-Русі обох сторін Дніпра, закликаючи усіх збиратися зі зброєю до Мотринського лісу для боротьби з конфедератами. Місцем збору було призначене урочище «Холодний Яр», де Максим Залізняк (після передчасної загибелі Шелеста) був проголошений гайдамацьким гетьманом. 16 травня 1768 року повстанці на чолі з отаманом-гетьманом Максимом Залізняком виступили з Холодного яру і розбили конфедератів в околицях Жаботина. Гайдамацький загін швидко збільшувався, поповнюючи свої ряди в кожному населеному пункті. До повстанців приєднувалися селяни, озброєні хто чим: списом, рушницею, ножем-захалявником чи просто кілком, обпаленим з одного кінця (звідси й назва «Коліївщина»). Першим місцем кривавої розправи з ляхами та жидами було село Медвідівка, затим містечко Жаботин та Сміла, які були вирізані та спалені дотла. Визвольний рух швидко набув широкого розмаху, повстанці заволоділи Богуславом, Черкасами, Каневом, Корсунем, Лебедяном, Звенигородкою, Лисянкою. В останній, винищивши ляхів та жидів до ноги, гайдамаки вбили ксьондза, жида та собаку і, повісивши їхні трупи на костьолі, написали під ними: "Жид, лях та собака – віра однака". За слушним зауваженням професора Максимовича, «то було вогнедишне виверження народної помсти, що вік накопичувалося під гнітом унії». 
    На початку липня 1768р. загони досвідчених отаманів Семена Неживого, Микити Швачки, Івана Бондаренка визволили Канів, Ржищев, Фастів, Брусилів. Просуваючись далі на південь і всюди залишаючи криваві сліди, гайдамаки рушили на місто Умань, що належало воєводі Потоцькому і зосереджувало в собі польські сили й багатства усієї задніпрянської України. Повстанців підтримали надвірні козаки Потоцького на чолі з сотником Іваном Гонтою.