Обидовський, полковник ніжинський, наказний гетьман українського козацтва.

Відомо, що Обидовський був небожем гетьмана Мазепи, сином його сестри. Про це, зокрема, сказано в праці французьких дослідників Ілька Борщака і Рене Мартеля "Іван Мазепа", де читаємо: "Козаки виїхали під командою Мазепиного сесптринка полковника Обидовського...". В "Історії русів" подибуємо уточнення, що він був стольником і полковником ніжинським.

Переговори щодо війни зі шведами цар Петро І й польський король Август П мали ще 1699 року. Гетьмана Мазепу на них не покликали, хоч обидва монархи сподівалися залучити до участі у війні українських козаків - і в складі польської армії, і в складі російської. Першим бойові дії розпочав польський король - на території сучасної Латвії. Проте Карл XII успішно відбив наступ, і поляки звернулися до Петра І: рятуй! Цар, як не раз робили і його попередники в таких випадках, переадресував це волання українцям. Гетьман Мазепа спочатку вирішив відбутися одним полком, яким, до речі, командував полковник Іван Іскра. Але справи для поляків складалися настільки кепсько, що цар попросив ще тисяч 10 козаків. Й ось тоді Мазепа сформував корпус із шести полків, на чолі якого поставив наказного гетьмана Обидовського.

Слід зауважити, що формування корпусу йшло нелегко. Жодного бажання вирушати в північні землі, у холоди Й чужі краї, та воювати за інтереси Польщі і Московії у козаків не виникало. Проте наказ є наказ. Обидовський привів свої полки, як і було звелено, до Пскова. Не заставши там росіян, повернув під Нарву. Але тут усе військо українське стало свідком панічної втечі недобитків російської армії, що зазнала од шведів нищівної поразки. "Козаки виїхали під командою Мазепиного сестрінка полковника Обидовського, - пишуть І. Борщак та Р. Мартель у нарисі "Іван Мазепа". Коли вони підійшли до Пскова, то почули, що Карл XII розбив москалів під Нарвою. Українці мусіли завернути півколом, вислухавши лайок від своїх союзників, чому не приїхали їм допомогти начас". Як потім з'ясувалося, під Нарвою добре показала себе фронтова розвідка шведського короля, її пікети темної ночі мало не впритул наблизились до російського табору, і, поки солдати там грілися коло вогнищ, видивились усі місця, де росіяни тримали порох, гарматні ядра та рушничні набої. По них і вдарила на світанку шведська артилерія. Сотні росіян полягли од вибухів власного боєзапасу. Ну, а далі почався штурм кавалерії та піхоти.

Між іншим, шведи повелися тут досить шляхетно: захопивши незліченний полон, вони залишили в себе тільки офіцерів, серед них був і генерал князь Яків Долгорукий, а солдатів пустили по домівках.

Українські козаки спробували були стримувати авангард шведського наступу, але через панічну втечу росіян мусили й собі відійти до Пскова. Усе це діялось у листопаді-грудні 1700 року. Козаки мерзли без теплого одягу, не мали чим годувати коней, бракувало військового припасу, а російський уряд, тимчасом, не видав їм ані копійки з обіцяної платні. У деяких підрозділах люди поїли коней, які вже ніг не могли переставляти од недоїдання...

В "Літописі Малоросії" французького історика Жана-Бенуа Шерера, що користувався польськими джерелами, натрапляємо на лаконічну інформацію: "Року 1701 цар Петро І в супроводі полковника Іскри та ніжинського полковника Обидовського виступив проти шведів з боку Руголева. Росіян було розбит".

Аж на весну 1701 року рештки козацького корпусу, розлючені на російський уряд і все на світі, добилися в Україну - змучені, виголоджені, обдерті, без коней. Чимало було серед них обморожених та хворих. Отже, гетьман Мазепа, вся старшина і просто козаки мали що слухати про "царську службу*. Недарма згодом, коли інший корпус повів в Прибалтику наказний гетьман Д. Апостол, чимало козаків, не гаючись, перейшло на службу шведському королеві.

Але ще кілька слів про перший корпус. Він повернувся в Україну без свого командира. Наказний гетьман Обидовський тяжко захворів і помер у лютому 1701 року під Псковом