До́вбуш (Добощук ) Оле́кса Васильович    найвідоміший із опришківських  ватажків у Карпатах. Мав брата Івана, народився в 1700р. у селі Печеніжин.

  В історичних джерелах та фольклорі прізвище Довбуш звучить по-різному. Батько Олекси, Василь Добош, служив у 1739 р. з жінкою й дорослими дітьми в Печеніжині комірником у тамошнього ґазди Гаврила Твердюка і не мав зовсім нічого, лише трохи овець.    Отже, Василь Добош належав до найбіднішої верстви сільського населення — комірників, які не мали навіть своєї хати. Олекса й Іван Довбуші пасли наполонинах  батькові  вівці разом з вівцями селян Марківки, а вівці були «цілим маєтком їхнього батька, нічого іншого він не мав».

  Зі судових матеріалів відомо, що Олекса мав брата Івана та дружину, яка була учасницею походів 1741–1745. Вона, правдоподібно, 1741 року перебувала в опришківському загоні, адже на суді шляхта запитувала в одного зі сподвижників Олекси, «де є жінка Довбуша».

  «Зібрався собі Олекса, — мовиться в народному переказі, — і пішов розбивати тих панів, що хлопам кривду робили».

  Перші згадки про виступи Довбуша знайдено в документах за 1738 р. У писаних тогорічних джерелах мовиться про нього як про опришка, що очолює загін. Припускають, що ватажок міг діяти й раніше, хоч це не зафіксовано в історичних матеріалах.

  1738–1739 – Олекса Довбуш розгорнув діяльність навколо Печеніжинського ключа, а згодом і всього Яблунівськогостароства. Селяни інколи навіть шукали захисту в Довбуша, бо вже 1739 року на прохання одного селянина з Малих Лючок опришки боронили його перед братами.

  Спочатку Олекса Довбуш діяв з братом Іваном. Вони ходили по всьому Покутті, не раз навідувалися в рідне село, а відходячи, залишали родичам грошову допомогу. Заходив інколи Олекса з братом і до печеніжинської корчми. Навесні 1739 там сталася сутичка між Олексою й Іваном. На якому ґрунті вона виникла, невідомо, але в бійці один із опришків був убитий, а розгніваний Іван так ударив брата топірцем по нозі, що Олекса на все життя залишився кривим.

  Відтоді брати Довбуші назавжди розійшлися. Олекса залишився у Галицькій землі, а Іван подався на Бойківщину. Він діяв на Болехівщині, Самбірщині, Перемищині, навіть досягав Сяноцької землі.

  Опришки О.Довбуша особливо активно діяли в Коломийському повіті влітку і восени 1738. Їхнім опорним центром стали околиці Яблунівського ключа. Його виступи набули масового характеру.

1740–1741 — під натиском польських військ Довбуш змушений був залишити околиці Печеніжина і Яблунова, відступити на Верховину й отаборитися наБуковецькій полонині. Звідси знову почав нападати на шляхетські маєтки не лише на Коломийщині, а й на Буковині та Закарпатті.

  Розправа Довбуша з економами, лихварями, орендарями у 1738–1745 викликала серед простого люду симпатію. Селяни вважали Довбуша «своім спасителем».

  Після загибелі ватажка між шляхтою виникла суперечка: кожен хотів похвалитися перед гетьманом Потоцьким і коронною княжною Яблоновською, що саме з його допомогою виявлено «вірність і хвалебний вчинок», убивши відомого опришка. Це сталося 24 серпня 1745.