Дани́ло Неча́й   (* 1612 (?) — † 10 лютого 1651) — український  військовий діяч, полковник брацлавський (1648 — 1651). Герой багатьох народних пісень. Характерник.

  Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний (див. твори В'ячеслава Липинського i Наталії Яковенко). За даними польського дослідника Вєслава Маєвського, родина Д. Нечая осіла Київщині, походила з Мстиславльщини. Народився, очевидно, у м. Барі. Мав трьох братів:

Матвій Нечай був сотником, а згодом наказним полковником Уманського полку. Іван Нечай був могилівським полковником

   Юрко був в Могилівськом полку сотником (чи старшиною в 1656-59 роках); взятий в полон московитами у Бихові 13-14 грудня 1659 року, засланий до Тобольська 1660 року. Може, разом з братом Іваномтбув звільнений на межі 1667-68 років

  Рано почав козакувати . Брав участь у козацьких повстаннях П. Павлюк-Бута і Я. Острянина^]. Був побратимом Івана Богуна, але 1638 р. не потрапив до реєстру (на відміну від Богуна) . Нечай разом із Б. Хмельницьким брав участь у підготовці повстання у 1646–1647, втік разом з ним на Микитинську Січ наприкінці  1647 року. До 1648 р. сидів на Запорожжі 

  1648 — 1650 рр Нечай був незалежною людиною. З новим гетьманом — Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув замок у Бродах. Організував Брацлавський полк. Потім став одним з соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої; битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київськимгарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії^[1]). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві. 

  1650 року: разом з Матвієм Гладким здобув Сороки і тодішню столицю Молдавії Ясси (вересень), цим примусивши молдавського господаря Василя Лупула до укладення союзу з Хмельницьким вислав свого брата Івана, який, правдоподібно, відігравав роль «зв'язкового» з татарами, до Криму вивчати кримсько-татарську мову.

  В лютому 1651 р. 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 

9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін  підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень. За даними Вєслава Маєвського, був взятий в полон К. Пясечиньським, був вбитий під час суперечки щодо полоненного.  Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій - польський жовнір Станіслав Освєнцім - так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»
  За переказами, Нечая було поховано у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва і там поховали (очевидно, в одному з київських монастирів).