Родова геральдика є найчисельнішим за своїм складом комплексом гербів козацької геральдики, яка почала формуватися невдовзі після створення держави Богдана Хмельницького. Крім того, пам’ятки родової геральдики представлені, хоч і не рівномірно, всіма козацькими регіонами (Правобережжя, Лівобережжя, Запоріжжя, Слобідська Україна). Це дає поважні підстави вважати саме родову геральдику найбільш репрезентативною групою серед пам’яток козацького герботворення, як в кількісному та якісному (ідейно-символічному), так і в територіальному і хронологічному аспектах.

Традиційно почет родової геральдики козацької доби відкривають гетьманські герби, як найбільш поважний геральдичний комплекс, що репрезентує керівників Козацької держави. Як правило, до цього комплексу включають геральдичні знаки всіх тих діячів, які в різні часи користувалися званням козацького гетьмана, безвідносно до того чи були ці діячі гетьманами реєстрового або нереєстрового козацтва дохмельницьких часів, чи були "гетьманами" лише в уяві літописної традиції XVIII ст., чи належали до переліку керівників держави створеної Богданом Хмельницьким.

Очевидно, до переліку справжніх гетьманських гербів варто віднести лише ті, що належали цим останнім. Ці герби відрізнялися від інших геральдичних комплексів власне тим що належали особам, які "Божию милостию" були правителями Української козацької держави (Войска Запорозского обоих сторон Днепра). На відміну від них гетьмани перед Хмельницьким були радше воєначальниками аніж правителями держави. Навіть якщо візьмемо до уваги державотворчі процеси на Запоріжжі то мусимо визнати, що запорозькі гетьмани кін. XVI – 1-ї пол. XVII ст., як і пізніші кошові отамани через особливості суспільно-політичного устрою Низового Війська ніяк не можуть претендувати на роль володарів.

Разом з тим, варто звернути увагу на те, що найдавнішим зразком козацької родової геральдики є саме герб одного з таких гетьманів. А саме – герб "hetmana kozaków zaporozkich" Григорія Лободи, який бачимо на його печатці, що скріплювала лист гетьмана до князя Яхима Корецького від 30 січня 1596 року, в полі якої розміщено щит ренесансної форми, в якому бачимо серце пронизане трьома стрілами в зірку вістрями додолу.

Герби більшості наступних гетьманів вже мали безпосередньо козацьке походження і містили в собі характерні для козацької геральдики символи. Так на печатці Якима Сомка вміщено повний герб, в щиті якого зображено руку яка тримає меч. Подібний сюжет має гетьманський герб Івана Брюховецького: на блакитному полі зображено руку в червоному вбранні, яка тримає дві перехрещені стріли вістрями додолу, згори п’ять восьмипроменевих зірок. На гербі Петра Дорошенка зображено хрест над півмісяцем, який лежить рогами догори, здолу козацька шабля вістрям вліво. Перехрещені стрілу та шаблю мав в своєму гербі Дем’ян Многогрішний. Зображення вежі містилося в гербі Михайла Ханенка. Три хреста зображено в гербі Івана Самойловича. Три стріли – в гербі Івана Скоропадського. Хрест над серцем, яке пронизують навхрест дві стріли – в гербі Павла Полуботка. Панцир, який пронизують шість стріл – в гербі Кирила Розумовського.

Польське походження мали герби гетьманів: Павла Тетері – Радван (Radwan), і Пилипа Орлика – Новина (Nowina). Старо-українське (руське) коріння бачимо в гетьманських гербах Івана Мазепи та Данила Апостола. Якщо герб останнього (знак у вигляді двічі перехрещеної та роздвоєної здолу стріли, в нашоломнику рука, яка тримає шаблю) має більш менш стабільний вигляд, то в разі з гербом Мазепи зустрічаємо численні видозміни його родового герба, який в річпосполитській традиції одержав назву Курч (Kurcz). Перший варіант гетьманського герба бачимо в чернігівському виданні поеми Стефана Яворського "Echo głosu wołającego na puszczy" 1689 року. Родовий герб Курч вміщено в середньому щитку в оточенні чотирьох гербів, що, ймовірно, належали предкам гетьмана: в чотиридільному щиті в першій частині вміщено герб Ясона (ключ), в другій частині – герб Сас (стріла над півмісяцем на кінцях якого дві шестипроменеві зірки), в третій частині – герб Одровос (стріла з подвійним розгалуженням здолу), в четвертій частині – герб Корчак (три вруби). Над щитом розміщено шолом з шоломовою короною, наметом і трьома страусовими перами в нашоломнику.

Родова геральдика Лівобережжя має серед інших козацьких територій найтривалішу історію власного розвитку і представлена найчисельнішою кількістю пам’яток. Перші козацькі родові герби бачимо вже на печатках, що походять з часів гетьманування Хмельницького. А найбільше число зразків лівобережного герботворення походить від середини XVIII ст., часу формування на основі козацької старшини нової замкненої привілейованої соціальної верстви – малоросійської шляхти, що виразно повертається до політичних традицій та соціальних ідеалів річпосполитської доби, що знайшло своє вираження в масовому використанні новою шляхтою гербів річпосполитського походження, чого не було на початкових етапах формування геральдики Лівобережжя. Старими руськими гербами користувалися, зокрема, такі козацькі роди, як: Вуяхевичі та Косачі – гербом Корчак, Топольницькі – гербом Сас, Корниловичі – гербом Корнич, Зіневичі – гербом Зенович, Лопати – гербом Лопот, Мазепи – гербом Курч, а Биковські, Валькевичі, Голуби, Журахівські, Лазаревичі, Ломиковські, Мануйловичі, Силичі, Тарасевичі, Терешенки, Турковські, Якимовичі та ін. використовували руські герби, для яких пізніша річпосполитська геральдична традиція не виробила певних назв, з огляду на те, що, на відміну від тих руських гербів, які було названо на початку переліку, останні не потрапили до зведених річпосполитських гербовників середии ХVІІ – 1-ї пол. ХVІІІ cт. Комплекс земельних гербів можна по-праву вважати окрасою цілої козацької геральдики, адже подібний феномен важко знайти в будь-якій іншій геральдичній системі, що передувала або була сучасна козацькій. Для європейської геральдики характерною була наявність земельних гербів лише у великих регіонів, які склалися на основі державних утворень феодальної доби. Натомість в козацьких державно-політичних утвореннях бачимо цілу систему гербів не лише для територіально-адміністративних одиниць першого порядку (паланки, полки, повіти), але і для таких дрібних територіальних комплексів як сотні, на які ділилася територія Гетьманщини та Слобідської України. При цьому, варто наголосити, що подібна практика була не поодиноким виключенням, а загальним правилом: власний геральдичний знак мала практично кожна сотня. Козацька земельна геральдика як комплекс склалася порівняно пізно – в 1-й пол. XVIII cт., до цього бачимо хіба що поодинокі зразки земельного герботворення, такі, скажімо, як полкові герби Корсунського полку, що походять з 3-ї чверті XVII ст., і, можливо, окремі паланкові герби Запоріжжя та полкові герби Слобідської України, що могли з’явитися в кін. XVII – на поч. XVIII ст. Що ж стосується Гетьманщини, то процес набуття полками та сотнями власних гербів і використання їх на полкових та сотенних печатках, а згодом і знаменах, безпосередньо пов’язаний з утворенням наприкінці 1-ї чверті XVIII ст. нових органів місцевого управління – полкових і сотенних канцелярій.

50-і роки XVIII ст. – час розквіту земельного герботворення Гетьманщини. На цей час практично всі полки та сотні Війська Запорозького вже мали власні герби, які знаходять своє широке застосування не лише в урядовій сфрагістиці, але й в козацькому прапорництві. Згідно з ордером гетьмана Кирила Розумовського, від 8 березня 1755 року, на сотенних прапорах мали використовуватися, поруч з державним гербом, відповідні сотенні герби: “на оних Знаменах велеть быть Гербу націи і зъ другой сторони тои Сотнѣв которую оное Знамено ісправляемо будетъ”. В окремих випадках на зворотньому боці сотенного прапору могли вміщувати герб полку, до якого належала відповідна сотня.З огляду на децентралізованість процесу герботворення варто було б сподіватися, що земельна геральдика міститиме в собі найрізноманітніший і не зв’язаний поміж собою комплекс сюжетів та фігур. Але всупереч цьому, козацька земельна геральдика вирізняється одноцільністю, як в своєму смисловому наповненні, так і в зовнішньому оформленні, якої не завжди вдавалося досягати навіть в тих державах, які мали централізовану систему горботворення.

Джерело:  Міські та містечкові герби України. Панченко В. – К.: Просвіта, 2000.