Пам’ятки історичної спадщини  

Спадщина Полтавщини

Історія нашого краю бере витоки із глибини віків. Плин часу, культурно-етнічні процеси, які відбувалися на території сучасної Полтавщини, та визначні історичні події залишили по собі унікальні пам'ятки культурної спадщини, серед яких і  Більське городище, і багато інших.

 Про часи Київської Русі (XI-XII ст. н.е.), коли територія сучасної Полтавської області входила до Переяславського князівства, свідчать залишки Посульської оборонної лінії або "змієві вали", які охороняли кордони і торгові шляхи князівства від кочових племен. До оборонних укріплень входило близько 40 острогів і містечок, найдавніші з них згадуються у літописах і збереглися до наших часів. Серед них – Хорол, Лубни, Пирятин, Лохвиця, Горошин. Одне з цих містечок – Лтава, з часом перетворилось у нинішню Полтаву. З глибокої давнини Полтава була і залишається економічним та культурним центром області. Вперше місто згадується в Іпатієвському літописі 1174 року, хоч цілком зрозуміло, що найперші сторінки її історії губляться в глибині віків, і це доведено полтавськими археологами, завдяки чому ми нещодавно відзначали 1100-літній ювілей міста Полтава.

Архітектурна спадщина Полтавщини представлена пам'ятками різноманітних стильових напрямків, серед них є й такі, що відносяться до розряду унікальних. У більшості – це споруди культового та громадського призначення, які збудовані переважно на межі XVIII ст. – XIX ст. Значне місце в переліку пам'яток займає ансамбль Мгарського Спасо-Преображенського монастиря поблизу м. Лубен (XVIII ст.), Хрестовоздвиженський монастир в м. Полтаві (XVIII ст. – XIX ст.). Серед пам'яток архітектури українського бароко, яке вважається видатним явищем в історії культури і мистецтва українського народу, – Преображенська церква в с. Великі Сорочинці Миргородського району та Троїцька церква в Диканьці (1780 р.). Багата Полтавська земля і пам'ятками архітектури епохи класицизму. Громадські та культові споруди цього стилю будувалися в багатьох дворянських садибах міст і сіл губернії. До теперішнього часу дійшли прекрасні пам'ятки цього архітектурного стилю: Миколаївська церква (1794 р.), дзвіниця (1810 р.) та тріумфальна арка (1820 р.) в садибі Кочубеїв, що у Диканьці, садибний будинок та інші споруди у маєтку Муравйових-Апостолів у селі Хомутець Миргородського району, будівлі у садибі Закревського в селі Березова Рудка Пирятинського району. До пам'яток архітектури зрілого класицизму також відносяться церкви: Троїцька ( м. Котельва, 1812 р.), Успенська (с. Веприк Гадяцького району, 1821 р.), Благовіщенська (с. Федорівка Карлівського району, 1828 р.) Всіхсвятська (м. Гадяч, 1836 р.). Принципи архітектури класицизму реалізовані в забудові мм. Кременчука, Полтави та інших населених пунктів. Видатним зразком вітчизняного містобудування XIX ст. й архітектурного класицизму є ансамбль Круглої площі в Полтаві.    

    Полтава відома й іншими пам'ятниками епохи класицизму, серед яких – будинок пожежної команди (1808 р.), що на Першотравневому проспекті, колишня Богодільня (1820 р.), а нині один із корпусів обласної лікарні по вул. Шевченка, школа садівництва в минулому (1830 р.), зараз це – міська інфекційна лікарня, інститут шляхетних панночок (1832-1836 рр.) – нині головний корпус Полтавського технічного університету, розташований на Першотравневому проспекті та ряд інших.

 На Полтавщині було збудовано багато визначних споруд, в архітектурі яких відобразилися стильові течії та архітектурні напрямки, характерні для вітчизняного зодчества, – романтизм, еклектика, наслідування історичних стилів, модерн тощо. Серед них особливу групу становлять будови початку XX ст., що несуть на собі відбитки пошуку в архітектурі українського національного стилю. До них належить мурована Покровська церква в селі Плішивець Гадяцького району (1906 р.), що повторює, в певній мірі, об'ємно-просторову структуру та вираз знаменитого запорізького дерев'яного дев'ятибанного Троїцького собору в м. Новомосковську Дніпропетровської області.

 Видатною спорудою архітектури українського модерну є будинок Полтавського губернського земства, спорудженого у 1902 – 1908 рр. (будівля сучасного Полтавського краєзнавчого музею), та собор в ім'я Різдва Богородиці в смт Козельщині.

 В меморіальних комплексах, окремих пам'ятках і пам'ятних місцях увічнено багате історичне минуле нашого народу. Послідовні дослідження дозволяють стверджувати, що архітектурна спадщина Полтавщини ще повністю не вивчена і з кожним роком доповнюється новими неповторними відкриттями.

 Особливе місце належить пам'яткам, які відображають боротьбу українського козацтва за національне визволення і незалежність. Серед них виділяється відкритий у Полтаві у вересні 1995 р. – року відзначення 225-річчя від дня народження зачинателя нової української літератури і української літературної мови і. П. Котляревського – пам'ятник "Козацької слави". Місце для нього вибране не випадково. Панянський узвіз – це старовинний район Полтави, з найвищого місця якого відкривається панорама на Хрестовоздвиженський монастир, побудований козаком Мартином Пушкарем на честь перемоги над поляками, та на місцину над Ворсклою, де, як свідчать легенди, в свій час жила і творила легендарна піснетворка Маруся Чурай. Автор проекту пам'ятника – заслужений художник України В. Батурін, скульптор – В. Білоус. Пам'ятник "Козацької слави" виконано з використанням найважливіших козацьких атрибутів. На зеленому пагорбі встановлено Козацький Хрест з написом "Українським загиблим козакам" і двома бунчуками. На центральному камені пам'ятника розміщено герб міста Полтава, який був затверджений Богданом Хмельницьким.

 У с. Жуки, що під Полтавою, споруджено Пам'ятний знак Самійлу Величку (1670 – 1728 рр.) – найвизначнішому літописцеві козацької доби. Його літопис "Сказаніє о войне козацкой" – наймонументальніший твір української історико-мемуарної прози цієї епохи.

 Цілий комплекс пам'яток, присвячених подіям російсько-шведської кампанії 1709 р., розташований на Полі Полтавської битви, площа якого приблизно 300 га. Тут розміщено російські редути, братські могили російських та шведських воїнів. Найвизначніший пам'ятник подіям 1709 р. – монумент Слави, що знаходиться у центрі Корпусному парку в м. Полтаві. Він стоїть на місці, де, за переказом, 28 червня 1709 р. відбулася урочиста зустріч переможців бою з захисниками фортеці.

 Голодомор 1932 – 1933 рр. – одна з найтрагічніших подій в Україні за всю багатовікову історію нашого народу, яка завдала жорстокого удару по генофонду української нації. У багатьох населених пунктах області споруджено пам'ятники та пам'ятні знаки жертвам Голодомору. За ініціативи письменника-земляка Олекси Коломійця та Українського фонду культури на Горі Зажури в Лубенському районі, поблизу Мгарського Спасо-Преображенського монастиря, споруджено меморіал народної скорботи "Голодомор–33". Домінантою меморіалу є насипний курган, над яким встановлено великий дзвін, що завершується Хрестом. До нижнього краю великого дзвону прикріплено 30 малих дзвонів, які є символом невмирущої пам’яті, даниною від усіх областей України, Президента України, Слов'янського центру, Малої Академії народних ремесел м. Івано-Франківська, кіностудії "Укртелефільм", мешканців Лубен. На великому дзвоні напис: "Голодомор–1933 – коли відходить одна людина – з нею вмирає світ. Коли ж мільйони ідуть у прірву, тоді вмирає вже ціла Галактика". Ліворуч від меморіалу знаходиться дзвін, встановлений 12 серпня 1990 року, коли вперше на Горі Зажури проведено освячення місця спорудження меморіалу народної скорботи. Автор проекту – заслужений архітектор СРСР А. Ігнатенко.

 За роки незалежності України пам’ятні знаки жертвам Голодомору та політичних репресій встановлено також у с. Градизьку Глобинського району, селищах Козельщина та Решетилівка.

 У 2008 році, з нагоди 75-х роковин Голодомору та 70-х роковин масових політичних репресій 1937–1938 років, пам’ятний знак жертвам Голодомору і політичних репресій встановлено у с. Артемівці Чутівського району, а на в’їзді до м. Лохвиці споруджено каплицю «Всіх скорботних радість» пам’яті всіх невинно убієнних, як знак скорботи про лохвичан, які загинули у ті страшні роки.

 До 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні, упродовж 2007–2008 років меморіали та пам’ятні знаки жертвам Голодомору споруджено більше ніж у 400-х населених пунктах області. У теперішній час їх кількість становить 666 одиниць.

 Не менш трагічною сторінкою в історії нашої країни були роки репресій. Місце вшанування пам'яті загиблих жертв репресій 30-х років XX ст. – урочище Триби Полтавського району, де поховані їх залишки (об'їзна траса Київ – Полтава – Харків у напрямку Харкова). 14 квітня 1990 р. в урочищі Триби проведено перепоховання останків жертв репресій 30-х років із виробленого піщаного кар'єру. Біля могили, яка знаходиться на невисокому піщаному пагорбі у лісі, споруджено пам'ятний знак. Він являє собою декілька хрестів, які, немовби, виростають з пагорба. Завершує композицію центральний хрест із вмонтованою в нього зіркою. Елементи знаків оздоблені полірованими сірими та чорними гранітними плитами. Автор ескізного проекту пам'ятного знака – полтавець В. Шевченко.

Подвигу нашого народу в роки Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр. присвячено 2 254 пам'ятки. Це – братські та поодинокі могили радянських воїнів, партизанів, підпільників, пам'ятні знаки загиблим воїнам-односельцям, пам'ятники радянським воєначальникам. Серед них – пам'ятники генерал-лейтенанту О.І. Зигіну, який загинув при звільненні Полтави, "Нескореній полтавці" Герою Радянського Союзу Лялі Убийвовк, генерал-лейтенанту П.П. Корзуну, який загинув при звільненні Гадяча, двічі Герою Радянського Союзу С.А. Ковпаку в Котельві, жінкам-полтавкам О.А. Бондаренко і К.І. Бородай, піонерам-героям О. Василенку, Б. Гайдаю, Т. Буценку, В. Савицькому; історико-меморіальним заповідником є Шумейкове урочище, де у 1976 р. споруджено пам'ятник воїнам Південно-Західного фронту.

Спадщина Одеси

Одеса багата на природну красу та архітектурні пам'ятки

«Я вам не скажу за всю Одессу - вся Одеса очень велика ...». А ще вона колоритна, легендарна, багата на природну красу та пам'ятки архітектури. Тому, будучи в Одесі, окрім пляжів, є ще багато місць, вартих уваги. Чорноморський Вавилон вражає шармом та емоціями!

 ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ

Театр опери і балету ― одне з головних визначних місць Одеси у стилі віденського бароко. Архітектурний вигляд одеського оперного театру був і залишається ілюстрацією до того, яким вдалим іноді буває поєднання мистецтва і багатства.

У театрі диригували композитори П. І. Чайковський, М. А. Римський-Корсаков, С. В. Рахманінов, співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нєжданова, Леонід Собінов, танцювали Ганна Павлова й Ісадора Дункан. Серед видатних солістів театру — А.Азрікан.

ДЕРИБАСІВСЬКА ВУЛИЦЯ

Як дістатися: від залізничного вокзалу до центру можна доїхати на маршрутках № 145, 148, 150. Потрібно вийти на кінцевій. А потім прогулятися один квартал до Дерибасівської.

Ті, хто був в Одесі й не побачив Дерибасівську вулицю, знайте, що насправді ви не були в цьому місті.

Одеса починається саме з цієї вулиці. Адже Дерибасівська - це не тільки центральна вулиця міста, це його душа. Вулиця - улюблене місце для вечірніх прогулянок одеситів і приїжджих туристів.

ПАМ’ЯТНИК 12-МУ СТІЛЬЦЮ

Як дістатися: від залізничного вокзалу до центру можна доїхати на маршрутках № 145, 148, 150. Потрібно вийти на кінцевій.

Всі охочі можуть посидіти і сфотографуватися біля пам'ятника 12-му стільцю з роману Ільфа і Петрова «12 стільців». Пам'ятник був відкритий 1 квітня 1999 року. Пам'ятник розташований у самому центрі міста на Дерибасівській вулиці, поруч з міськсадом.

ОДЕСЬКИЙ ПОРТ

Як дістатися: треба спуститися з Потьомкінських сходів

Одеський морський торговельний порт — найбільший український морський порт і один із найбільших портів в басейні Чорного моря, з загальною річною пропускною здатністю до 40 млн. тонн.

Одеський морський вокзал був побудований на Новому молу в 1968 році за проектом архітекторів В. Головіна та В. Кремлякова. Після значних змін будівля Одеського морського вокзалу сьогодні являє собою дивну картину сучасного мегаполісу, переплетення скла та металу, а вся територія є своєрідною набережною, яка користується величезною популярністю у одеситів і гостей міста, особливо в літній сезон.

ПОТЬОМКІНСЬКІ СХОДИ

Як дістатися: до сходів можна доїхати на маршрутках № 100, 110, 120, 137, 190, 204, 205, 210.

Потьомкінські сходи (до 1955 Бульварні сходи, раніше Рішельєвські сходи, в XIX столітті Гігантські сходи) — відомі сходи в Одесі, що поєднують центр міста з гаванню та Морським вокзалом.

На сьогодні сходи складаються з 192 сходинок (спочатку їх було рівно двісті, проте при розширенні порту вісім сходинок було засипано) і десяти прольотів. Довжина сходів — 142 метри, вони побудовані перспективно — їх нижня частина (довжиною 21,7 м) значно ширше верхньої частини (12,5 м), завдяки чому при погляді зверху сходів складається враження однакової ширини на всьому їх протязі. При погляді знизу сходи здаються довшими і видний тільки суцільний каскад сходинок.

ПРИМОРСЬКИЙ БУЛЬВАР

Приморський бульвар - місце зустрічі й романтичних прогулянок закоханих пар міста. Саме тут можна побачити пам'ятник Дюку де Рішельє, гармату фрегата «Тигр», міську думу, пам'ятник Пушкіну, Воронцовський палац і Потьомкінські сходи. Та й чудовий вид на море, який відкривається з бульвару, здивує навіть найдосвідченіших мандрівників.

Кілька років тому на бульварі з'явився купол з археологічними знахідками античного періоду. Також поруч із Потьомкінськими сходами був відновлений фунікулер, а на деревах з'явилися гірлянди, які роблять бульвар у темний час доби ще прекраснішим.

ЄКАТЕРИНСЬКА ПЛОЩА

Одним з найкрасивіших на сьогоднішній день місць в місті є Єкатерининська площа з пам'ятником засновникам Одеси.

Площа була названа Єкатерининською, тому що на ній була закладена при заснуванні міста Військова церква святої Катерини, храм небесної покровительки майбутньої імператриці. Після смерті імператриці в листопаді 1796 р. будівництво церкви, як і всієї Одеси, було припинено Павлом І.

ТЕЩИН МІСТ

Пішохідний міст, що з'єднує Приморський бульвар і бульвар Жванецького, був зведений над спуском Жанни Лябурб в 1968 році. Цей наймолодший з одеських мостів відомий у місті під назвою «Тещин міст».

До цих пір невідомо, чи це вимисел, чи правда, але існує легенда про те, як міст отримав свою назву. Кажуть, що радянський губернатор Михайло Синиця дуже любив тещині млинці, а жили теща і зять на різних бульварах, і відстань у п'ятсот метрів окружним шляхом здавалася їм нестерпно довгою. Так і виникла у Синиці ідея спорудження дорогого прямого пішохідного мосту, котрий практично не мав комунікаційного значення для міста.

РИНОК ПРИВОЗ

Історія одеського «Привозу» починається з 1827 року, коли на Привозній площі був побудований величезний базар. На той час «Привоз» був частиною цього базару і на ньому торгували в основному «привізним товаром», тобто з коліс (з возів, фур та ін.).

Що стосується асортименту, то як люблять говорити одесити, на «Привозі» можна купити все, що є в природі, і ще трохи.

ОДЕСЬКІ КАТАКОМБИ

Одеські катакомби це свого роду унікальне метро – сотні кілометрів підземних доріг, які були створені в період будівництва міста.

Історики вважають, що Одеські катакомби виникли як шахти з видобутку каменю – ракушняку.

Протяжність Одеських катакомб сягає трьох тисяч кілометрів. Температура повітря під землею круглий рік +14 С, а глибина в деяких місцях досягає 100 м.

Визначні пам'ятки  Києва

Києво-Печерська Лавра

На високих пагорбах правого берега Дніпра велично підноситься увінчана золотими куполами Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі і твердиня православної віри. Монастир Печерська Лавра був заснований в 11 столітті і забудовувався протягом 9 наступних століть. Лавра - це почесна назва, що давалося дуже великим і значним монастирям. Архітектурний комплекс монастиря і сьогодні справляє грандіозне враження. У сонячний день відблиски численних куполів і дзвіниць сліплять очі. Більшість будівель монастиря датується 17-18 століттями, і є прекрасним прикладом стилю Українського Бароко в архітектурі. З 12 століття в Монастирі збереглася лише одна церква з незначними архітектурними змінами, які були зроблені пізніше. Ця церква над воротами головного входу в Монастир і її називають "надбрамна". Повна назва Церкви - Троїцька надбрамна церква - "Церква Святої Трійці над брамою". Це просто диво, що вона збереглася, оскільки на Монастир протягом всієї історії відбувалися численні набіги. На території монастиря знаходиться ряд історико-культурних музеїв України, в тому числі знаменитий музей історичних коштовностей («Музей скіфського золота»), а також музей мікромініатюр, друкарства, народної декоративної творчості, музичного, театрального та кіномистецтва, виставки з приватних колекцій. Окрема виставка присвячена історії лаврських печер.

Софійський собор 

Собор Святої Софії був побудований в 11 столітті і знаходиться в самому центрі Києва. Збереглися й дійшли крізь століття 260 кв. метрів мозаїк та 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь в Європі можна знайти стільки фресок і мозаїк 11 століття, які збереглися в одній церкві. Собор оточують монастирські будівлі 17 століття, виконані в стилі Українського бароко. Внутрішнє оздоблення Собору майже не змінювалося. У 18 столітті з'явився іконостас і в 19 столітті - чавунні підлогові плитки. Свята Софія Київська - це джерело мистецтва, до якого приходять історики і туристи, щоб побачити і помилуватися цим дивом Візантійської та Стародавньої Руської архітектури.

Золоті Ворота

Золоті ворота - головні ворота старовинного Києва. Свою назву отримали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Золоті ворота в Києві одна з небагатьох споруд Київської Русі, що дійшли до наших днів. Включені до Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО. Золоті Ворота були побудовані в 1037 році при правлінні великого князя київського Ярослава Мудрого. Київ тих днів оточували високі земляні вали з глибокими ровами із зовнішньої сторони. Золоті Ворота були частиною цього оборонного спорудження та служили парадним в'їздом до міста - це була широка арка з бойовим майданчиком над нею в центрі якої була споруджена білокам'яна церква. Цей дивовижний витвір давньоруських зодчих викликав захоплення сучасників і наводив жах на ворогів своєю неприступністю. Крім оборонних цілей Золоті ворота мали також і тріумфальний характер - тут зустрічали іноземних послів і іменитих гостей, проводжали воїнів на захист Батьківщини, під склепінням воріт проходили князівські дружини, які поверталися з походів.

Андріївська Церква

Перлина бароко - Андріївська церква закладена 1744 р. у зв'язку з приїздом Єлизавети І до Києва. Побудована в 1749 - 54 рр. за проектом В. В. Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського узвозу (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора. Будівництвом керував архітектор І. Мічурін. Однокупольний п'ятиглавий храм має форму хреста, в кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, які грають роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами і укриті трьома парами колон з капітелями коринфського ордена. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви спирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьма кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундамент церкви. Навколо церкви - балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу і Дніпра. Внутрішнє обрамлення Андріївської церкви, розроблене В. В. Растреллі, більш близьке до стилю рококо.

Михайлівский Золотоверхий монастир

Михайлівський Золотоверхий монастир - один з найдавніших монастирів у Києві. Включає зруйнований в 1930-ті роки і заново побудований в середині 1990-х років соборний храм на честь Архангела Михаїла в стилі українського бароко, а також трапезну з церквою Іоанна Богослова (1713) і дзвіницю (1716-1719 роки). Передбачається, що Михайлівський собор був першим храмом з позолоченим верхом, звідки на Русі пішла ця своєрідний традиція. Також Михайлівський собор був останнім храмом в Київській Русі, у внутрішньому оздобленні якого застосовувалися мозаїки.

Переказ приписує заснування монастиря першому київському митрополиту Михаїлу. Перший храм на честь Архангела Михаїла був замовлений в 1108 році князем Святополком Ізяславовичем на місці Дмитрівського монастиря, побудованого імовірно його батьком - Ізяславом I (у хрещенні Димитрієм). Зведений у 1108-1113 роках Михайлівський собор мав особливе значення для киян, бо був присвячений архангелу Михаїлу - небесному покровителю Києва. У XII столітті монастир був місцем поховання князів.

Музей народної архітектури і побуту Пирогово

На південній околиці Києва, поблизу селища Пирогів, де з високих пагорбів відкриваються мальовничі види і приємною прохолодою приваблюють синьоокі ставки, серед дібров і гаїв, розташований Музей народної архітектури та побуту України. Музей (загальна площа - близько 150 га) заснований в 1969 р. Поселення на його території відомі з глибокої давнини (знайдені предмети пори бронзи). Пирогово вперше згадано в 1627 р. як володіння Києво-Печерської лаври. У 1720 р. фігурує як с.Пірожов. З 1957 р. - у межах Києва. Музей національної архітектури та побуту - це можливість пройтися по всім найцікавішим куточкам України за один екскурсійний день, побачити буквально з середини життя українського народу в 17-20 століттях, познайомитися із предметами побуту звичайного будинку українця. Музей являє собою open air експозицію етнографічних районів країни, тобто вся територія музею розташувалася не в павільйонах і інших будівлях, а під відкритим небом, що робить музей дуже привабливим для туристів з усіх куточків світу. Ще однією відмінною особливістю музею Пирогово, яка, мабуть, виділяє його з величезної маси подібних світових музеїв, - це різні театралізовані вистави, гуляння під час народних свят. На території Пирогово часто можна зустріти людей і працівників у національних костюмах, зайнятих різним ремеслом того часу - ткаль, ліпників посуду із глини й інших. Прогулянки під українську народну музику взагалі стають чимось особливим, дарують незабутні відчуття. Під час українських народних свят на території музею проходять спеціальні театралізовані вистави: танці й танці навколо багаття, спів.

Маріїнський палац

Маріїнський палац - один з найкрасивіших палаців України. Імпозантний будинок у стилі бароко споруджено в 1750-55 рр.. за проектом арх. Б. Растреллі для імператриці Єлизавети Петрівни, яка особисто вибрала для нього місце. Під час найвищих візитів до Києва тут зупинялися члени царської родини, в т.ч. Катерина II, яка відвідала Київ в 1787 р. У XVIII-XIX ст. палац служив резиденцією генерал-губернаторів Київської губернії. В даний момент Маріїнський палац є церемоніальною резиденцією Президента України, де проходять прийоми на вищому рівні. Використовується виключно для офіційних заходів, так як зараз палац на реконструкції. Збереглися багато оформлені інтер'єри в стилі класицизму з елементами бароко і ренесансу, старовинні меблі, люстри, картини відомих художників, настінний живопис. Спочатку головний фасад був звернений до Міського (Царського) саду, закладеному в 1748 р. за наказом імператриці Єлизавети. З протилежного боку палацу (нинішньої парадної) - розташований Маріїнський парк, що носить ім'я імператриці Марії Олександрівни.

Володимирський собор

Володимирський кафедральний патріарший собор - класичний зразок російсько-візантійського стилю у храмовій архітектурі. Висота хреста головного куполу - 49 м. Ідея спорудження в Києві величного храму на честь князя Володимира Великого виникла напередодні святкування 900-річчя Хрещення Русі. Початковий проект розробив арх. І. Штром, але через дорожнечу його довелося переробити. Споруду доручили арх. А. Беретті, однак спроектоване їм будівля дала тріщини, і будівництво в 1864 р. заморозили. Роботи завершив в 1882 р. арх. В. Ніколаєв за рекомендаціями всесвітньо відомого фахівця по склепінним спорудам Р. Берганда. Внутрішнім оформленням керував професор А. Прахов, що залучив до роботи 96 відомих художників, в т.ч. Васнєцова, Нестерова, Врубеля, Котарбінського, Пимоненка, які перетворили Володимирський собор на справжню художню перлину. Володимирський собор побудований в так званому російсько-візантійському псевдо стилі. Собор у плані - традиційний давньоруський шестистовпний храм, але увінчаний 7