ВІДОМІ ДІЯЧІ УКРАЇНИ

Гетьман Іван Мазепа           

Народився в селі Мазепинці, що неподалік від Білої Церкви, у родині заможного українського шляхтича. Батьки дали йому ґрунтовну, як на той час, освіту: навчався в Київському колегіумі, потім у єзуїтській школі у Варшаві, а згодом - у навчальних закладах Голландії, Італії, Німеччини й Франції. Свою кар'єру розпочав на службі в польського короля Яна - Казимира. 1663 року майбутній гетьман повернувся в Україну, де став на службу спочатку до гетьмана П. Дорошенка, а потім - до І. Самойловича.

Протягом 21 року (1687 - 1709) був гетьманом України й найбільшим можновладцем на її території: за деякими даними йому належало близько 20 тис. маєтків у різних місцевостях країни.

Пилип Орлик та його Конституція

Походив з родовитої литовсько - чеської сім'ї. народився 21 жовтня 1672 року у м. Косуті поблизу вільна. Його батько загинув під час польсько - турецької війни в 1673 році, воюючи на боці короля. Мати зуміла дати синові добру освіту: він навчався в єзуїтському колегіумі у Вільні, а 1694 року закінчив Києво - Могилянську академію.

У 1698 - 1700 рр. працював у канцелярії київського митрополита, потім став старшим військовим канцеляристом, а згодом і регентом (управителем) справами Генеральної військової канцелярії. У 1706 році був призначений генеральним писарем, а невдовзі став найближчим радником Івана Мазепи. У 1708 - 1709 рр. разом з гетьманом намагався створити антимосковську коаліцію, яка стала б гарантом незалежності Української держави. Поразка шведсько - українських військ у битві під Полтавою примусила П. Орлика емігрувати разом з І. Мазепою за значною частиною козацької старшини.

Після смерті І. Мазепи на козацькій раді 5 квітня 1710 року П. Орлик був обраний гетьманом, якого одразу є визнали шведський король і турецький султан.

З 1714 року він змушений був жити в різних країнах: у Швеції, Німеччині, Франції, Греції, Молдові. Помер у у Яссах у травні 1742 року.

Пилип орлик був останнім українським гетьманом періоду Гетьманщини, який відкрито поставив питання про створення української незалежної держави. Він був автором блискучих політичних творів.

Володимир Мономах

З 1067 року - князь смоленський, з 1078 року - князь чернігівський, з 1093 року - князь переяславський, з 1113 року великий князь київський. Син Всеволода Ярославовича та дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Був останнім з київських князів, хто намагався зберегти могутність держави. Багато подорожував. Здійснив 83 подорожі. Відвідав Польщу, Чехію, бував на Доні, Оці, Балтійському морі. На початку князювання в києві мав під своєю владою Київську, Переяславську, Смоленську, Новгородську, Турівсько - Пінську землі. Пізніше приєднав Волинське князівство. Приділяв увагу обороні південних кордонів держави. Вів війни з половцями. Організатор князівських з'їздів. Помер у віці 72 років. Похований у Софійському соборі Києва. Написав «Повчання», яке адресував своїм дітям.

Григорій Сковорода

Народився в с. Чорнухи на Полтавщині в сім'ї козака. Після закінчення полкової школи в 1734 році вступив до Києво-Могилянської академії, де з перервами навчався до 1753 року. У 1741-1744 рр. служив у придворній хоровій капелі імператриці Єлизавети Петрівни в Петербурзі, а в 1745 році повернувся до Києва й поновив навчання у філософському класі. Протягом 1745-1750 рр. перебував за кордоном (відвідав Угорщину, Австрію, Словаччину, можливо, Польщу, Німеччину, Італію). У 1751 році почав викладати поетику в Переяславському колегіумі. У 1754 і 1755-1759 рр., працюючи домашнім учителем, почав писати вірші українською та латинською мовами, які стали основою його поетичної збірки «Сад Божественних пісень». У 1759- 1764 рр. викладав поетику, риторику й грецьку мову в Харківському колегіумі, проте був змушений покинути викладання через непорозуміння з начальством. Помер Г. Сковорода у с. Паніванівці в домі свого приятеля А. Ковалевського.

Незадовго до смерті склав список своїх праць (18 оригінальних та 7 перекладів, 4 з яких досі не знайдені).

Іван Котляревський

Іван Петрович Котляревський, зачинатель нової української літератури та нової літературної мови народився, 9 вересня 1769 року в Полтаві в сім'ї канцеляриста магістрату. У 1780-1789 рр. навчався в Полтавській гімназії. З 1793 року вчителював у поміщицьких маєтках на Полтавщині. У 1797-1808 рр. розпочав військову кар'єру, брав участь у війні з турками (нагороджений орденом).

1798 року вийшли друком перші три частини «Енеїди» («піратське» видання М. Пурпури), повністю поема була надрукована 1842 року.

Упродовж 1818-1821 рр. І. Котляревський займав посаду директора Полтавського театру, для якого написав «Наталку Полтавку» і «Москаля-чарівника». Був ініціатором викупу М. Щепкіна з кріпацтва.

Помер письменник у батьківському будинку в Полтаві 10 листопада 1838 року. У цьому місті й похований.

Тарас Шевченко (1814-1861)

Український поет, художник. Народився в сім'ї кріпака. У 1832 р. відданий на навчання в Петербург до художника В. Ширяєва. У 1838 р. був викуплений з кріпацтва і вступив до Академії мистецтв. У 1845 р. отримав звання художника й повернувся в Україну. Жив і працював у Києві. Брав участь у роботі Кирило-Мефодіївського товариства. У 1847 р. заарештований. За вірші, що закликали український народ до повстання проти царату, був засланий у солдати. У 1857 р. повернувся із заслання. Помер у Петербурзі. Згідно з віршованим заповітом його прах перевезено до України. Похований на Чернечій Горі в Каневі.

Михайло Драгоманов (1841-1895)

Відомий український громадсько-політичний діяч, літературознавець, історик, публіцист, фольклорист, економіст, філософ. Народився в родині збіднілого дворянина козацького походження в м. Гадячі на Полтавщині. Рідний брат відомої письменниці Олени Пчілки (матері Лесі Українки). У 1849-1853 рр. навчався в Гадяцькому повітовому училищі, Полтавській гімназії. За незалежні погляди був виключений з останнього класу гімназії без права вступу в будь-який інший навчальний заклад (за сприяння М. Пирогова отримав дозвіл на складання іспитів екстерном). 1859-1863 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету св. Володимира, де з 1864 року працював на кафедрі античної історії. 1870 року отримав ступінь магістра загальної історії. 1870-1873 рр. перебував у закордонному відрядженні в найбіль­ших наукових центрах Європи (Берліні, Римі, Гайдельберзі, Цюриху, Празі). Був одним з найактивніших діячів Південно-Західного відділення Російського географічного товариства, київської «Старої громади». Звільнений з університету 1875 року за рішенням Олександра II.