ВИСЛОВЛЮВАННЯ ВИДАТНИХ ЛЮДЕЙ
 Українська народна оповідальна творчість, зберігаючи характерні національні риси, водночас виразно тяжіє до загальносвітової фольклорної традиції, перегукується з нею. Розвиваючись протягом тривалого часу, вона постійно збагачувалась, засвоюючи кращі здобутки місцевих традиції та активно взаємодіючи з творчістю інших народів. Ось деякі висловлювання великих людей:
БАТЬКІВЩИНА
Україно моя мила,
Краю пам'ятливий,
Там любив я дівчиноньку,
Там я був щасливий.
Народна пісня
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат.
Іван Котляревський
"Енеїда", 1798
Горе ж тому кораблеві,
Та у море занесенному,
Горе тому сиротині,
Від родини відлученному!
Левко Боровиковський
"Журба", 1830
Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на турка стати,
Не чуємо на чужині.
Тарас Шевченко
"Гамалія", 1842
Світе тихий, краю милий,
Моя Україно!
За що тебе сплюндровано,
За що, мамо, гинеш?
Тарас Шевченко
"Розрита могила", 1843
...заснула Вкраїна,
Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
Тарас Шевченко
"Чигирине, Чигирине...", 1844
Україно! Україно!
Оце твої діти,
Твої квіти молодії,
Чорнилом политі,
Московською блекотою
В німецьких теплицях
Заглушені!.. Плач, Украйно!
Бездітна вдовице!
Тарас Шевченко
"Сон" ("У всякого своя доля..."), 1844
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої,
Молю вас, благаю!
Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1848
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого.
Тарас Шевченко
"І мертвим, і живим...", 1845
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Тарас Шевченко
"Стоїть в селі Суботові...", 1845
Я в чужині загибаю,
По чужині блуджу,
За своєю родиною
Білим світом нуджу.
Яків Головацький
"Туга за родиною", 1846
І встане Україна з своєї могили і знову озоветься до всіх братів
своїх Слов'ян, і почують крик її, і встане Слов'янщина, і не позастанеться
ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога,
ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні кріпака,
ні холопа - ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії,
ні у Хорутан, ні у Сербів, ні у Болгар.
Микола Костомаров
"Книги битія українського народу", 1846
І Україна буде непідлеглою Річчю Посполитою в Союзі Слов'янськім.
Тоді скажуть всі язики, показуючи на те місто, де на карті буде
намальована Україна: "От камень, его же не брегоша зиждущиї,
той бисть во главу угла".
Микола Костомаров
"Книги битія українського народу", 1846
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Тарас Шевченко
"Чи ми ще зійдемося знову?", 1847
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Тарас Шевченко
"Мені однаково, чи буду...", 1847
Сонце заходить, гори чорніють.
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся... і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Тарас Шевченко
"N. N."("Сонце заходить, гори чорніють..."),
1847
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Тарас Шевченко
"Садок вишневий коло хати...", 1847
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Тарас Шевченко
"Сон"("Гори мої високії..."), 1847
Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі.
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко?
Тарас Шевченко
"Осії. Глава XIV (Подражаніє)", 1859
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Тарас Шевченко
"І Архімед, і Галілей...", 1860
Дніпро, Україну згадаєм,
Веселі селища в гаях,
Могили-гори на степах -
І веселенько заспіваєм...
Тарас Шевченко
"Чи, не покинуть нам, небого ...", 1861
Своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся.
Тоді з вас будуть люди як слід, тоді з вас буде громада шановна
і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не положить.
Пантелеймон Куліш
"Листи з хутора", 1861
Святе слово - рідна мати;
Єсть іще святиня Вища,
Богові мийліша -
Рідная Вкраїна.
Пантелеймон Куліш
"Святиня", 1861
Поки Рось зоветься Россю,
Дніпро в море ллється,
Поти серце українське
З панським не зживеться.
Пантелеймон Куліш
"Кумейки", 1862
Ой зроди ж, велика туго,
Ярую пшеницю,
Збагати насущним хлібом
Убогу Вдовицю.
Пантелеймон Куліш
"Сам собі", 1862
Що наша Вкраїна
Стала шляхті раєм,
А ми, її рідні діти,
По степах блукаєм.
Пантелеймон Куліш
"Дунайська дума", 1862
Тихо Дунай, тихо
Жовті піски миє.
Як згадаю Україну,
Серденько заниє.
Пантелеймон Куліш
"Дунайська дума", 1862
Єсть у світі правда чиста,
І добро, і воля -
Іззивай їх, моя думо,
На ріднеє поле.
Пантелеймон Куліш
"Сам собі", 1862
Удосвіта встав я... темно ще надворі...
Де-не-де по хатах ясне світло сяє,
Сяє ясне світло, як на небі зорі...
Дивуюсь, радію, у серця питаю:
"Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?"
Пантелеймон Куліш
"Заспів", 1862
Ще не вмерла Україна, і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.
Павло Чубинський
"Ще не вмерла Україна", 1863
Та утіште серце моє,
Здавна наболіле,
За Вкраїну нещасливу
Кров'ю обкипіле...
Василь Мова
"Під стріхою убогою...", 1870
Спить Вкраїна,
І настане колись час -
Її збудить знов до жизні
Народовців чесний глас.
Василь Мова
"Не пустуй, моя голубко...", 1876
Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара, -
Нам пора для України жить.
Іван Франко
"Не пора", 1880
І чужі ми чужениці
В рідній Україні,
Як пташина без гніздечка
На німій руїні.
Пантелеймон Куліш
"Ключ розуміння", 1882
Воскреснеш, нене, встанеш з домовини...
Тебе я словом правди привітаю,
І розіллється слава України
По всій вселенній, од краю до краю.
Пантелеймон Куліш
"Слово правди", 1882
Що там тюрма!
То слава наша!
Ми всі тепер сидим в тюрмі!
Всі п'єм одну ми скорбну чашу,
Одна вона - тобі й мені.
Олександр Кониський
"Я не боюсь...", 1882
Убогії ниви, убогії села,
Убогий, обшарпаний люд,
Смутнії картини, смутні-невеселі,
А інших не знайдеш ти тут.
Борис Грінченко
"Смутні картини", 1883
Тепер вона звелась і мову свою шляхетську забула, і віри відцуралась
- словом, як там кажуть, та ж свита, та не так зшита.
Анатолій Свидницький
"Люборацькі", 1886
В біді твоїй рідніша ти мені;
Тобі несу я сили всі, що маю;
І працю тиху, і мої пісні
На вівтар твій побожно я складаю.
Володимир Самійленко
"Україні", 1888
А все ж твоя втіха - поплакати стиха,
Згадавши веселий свій край.
Іван Манжура
"Лелії", 1889
Ні, хоч дуже я люблю
Україну-неньку,
А сидітиму собі
Краще потихеньку.
Борис Грінченко
"Переляканий", 1892
Він українець - це запевне,
Бо хвалить сало й галушки
Та ще вишиванії дома
Бере він на ніч сорочки.
Борис Грінченко
"Українець", 1892
Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой - бездольний люд спасе,
Запинить певно стогін всенародний,
Вітчизні щастя принесе!
Павло Грабовський
"Сучасникові", 1894
І все-таки до тебе думка лине,
Мій занапащений, нещасний краю,
Як я тебе згадаю,
У грудях серце з туги, з жалю гине.
Леся Українка
"І все-таки до тебе думка лине...", 1895
О краю мій, найкращий між краями,
Зруйнований та знищений катами!
Павло Грабовський
"Тебе... тебе забути нам?", 1895
Ми навіть власної не маєм хати,
Усе одкрите в нас тюремним ключарам:
Не нам, обідраним невільникам, казати
Речення гордеє: "Мій дом - мій храм!"
Леся Українка
"Товаришці на спомин", 1896
Хто кохає край свій рідний
Для високої ідеї;
Я ж кохаю не для неї,
А для того, що він бідний.
Микола Вороний
"Паралелі", 1896
Гей, розіллялось ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!
Іван Франко
"Гей, розіллялось ти, руськеє горе...", 1898
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли, корови, -
Я ж не люблю її
З надмірної любови.
Іван Франко
"Сідоглавому", 1898
А в серці тільки ти,
Єдиний мій, коханий рідний краю!
Леся Українка
"Іфігенія в Тавриді", 1898
Ще не вмерла Україна,
Але може вмерти:
Ви самі її, ледачі,
Ведете до смерти!
Борис Грінченко
"Землякам", 1898
Хоч, кажуть, нас великі міліони,
А все б'ємо своїй біді поклони.
Борис Грінченко
"Зернятка" 1898
Хоч пролежав я цілий свій вік на печі,
Але завше я був патріотом, -
За Вкраїну мою чи то вдень, чи вночі
Моє серце сповнялось клопотом.
Володимир Самійленко
"На печі", 1898
Настане час колись, ясний, благословенний,
Що наші зіроньки все небо осіяють,
І жизні ідеал, свободи дар спасенний,
Умом поезії і серцем привітають.
Пантелеймон Куліш
"Маруся Богуславка", 1899
Країно рідная! ох, ти далека мріє!
До тебе все летять мої думки.
Їм страшно й радісно, якась надія мріє...
Так з вирію в свій край летять пташки.
Леся Українка
"Поворіт", 1899
Слухай, рідна Україна,
стара мати-жалібниця,
голосом плачливим кличе
своє любеє дитя.
Іван Франко
"Іван Вишенський", 1900
Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними
ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації
над другою, або хоробливий сентименталізм фантастів, що раді би
широкими вселюдськими фразами покрити своє духове відчуження від
рідної нації.
Іван Франко
"Поза межами можливого", 1900
О рідна земле, люба моя нене!
Чому, припавши до твоїх грудей,
Я тільки плачу, як дитя нужденне,
А сил не набираюсь, як Антей?
Микола Вороний
"Мандрівні елегії", 1902
Коли скінчиться той полон великий,
що нас зайняв в землі обітованій?
І доки рідний край Єгиптом буде?
Коли загине новий Вавилон?
Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904
І ти колись боролась, мов Ізраїль,
Україно моя! Сам Бог поставив
супроти тебе силу невблаганну
сліпої долі.
Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904
Чи довго ще, о Господи, чи довго
ми будемо блукати і шукати
рідного краю на своїй землі?
Леся Українка
"І ти колись боролась, мов Ізраїль...", 1904
Розкішний край мій у ярмі,
Мій люд - невольники німі,
На їх устах - печать.
Микола Вороний
"Соловейко", 1904
Ти мій рід, ти дитина моя,
Ти вся честь моя й слава,
В тобі дух мій, будуще моє,
І краса, і держава!
Іван Франко
"Мойсей", 1905
Та прийде час, і ти огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Іван Франко
"Мойсей", 1905
О Ізраїлю! Якби ти знав,
Чого в серці тім повно!
Якби знав, як люблю я тебе!
Як люблю невимовно.
Іван Франко
"Мойсей", 1905
Я стовп, поставлений на роздорожжу
На прастарих України полях,
Взад і вперед показую я шлях,
А сам ні кроку поступить не можу.
Іван Франко
"Д. Б.", 1906
Може, долею ясною
Зацвіте й мій край.
Олександр Олесь
"Сніг в гаю...", 1906
Яка краса: відродження країни!
Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів,
Мовчали десь святі під попелом руїни,
І журно дзвін старий по мертвому гудів.
Олександр Олесь
"Яка краса: відродження країни!", 1908
Вона в труні лежить, прекрасна Україна,
Лежить, немов жива, ще тепла на столі,
З стражданням на устах і кров'ю на чолі.
Олександр Олесь
"Поставте келихи і оргії спиніть...", 1908
Кубло гадюче! перед ворогами
під ноги стеляться, мов поздихали,
а перед братом сторчака стають
і раді закусати! Скорпіони!
Леся Українка
"Руфін і Прісцілла", 1908
Краю мій рідний, зневажений краю!
Де ж те сподіване щастя твоє?
Крається серце від болю, одчаю,
Як тільки долю твою нагадаю, -
Горе моє!
Микола Вороний
"Краю мій рідний!..", 1908
Мій рідний край такий веселий,
Мій рідний край такий сумний!
Григорій Чупринка
"Рідний край", 1918
Ідіте на Вкраїну,
Заходьте в кожну хату -
Ачей, вам там покажуть
Хоч тінь його розп'яту.
Павло Тичина
"Скорбна мати", 1918
Воздвигне Вкраїна свойого Мойсея, -
не може ж так буть!
Павло Тичина
"І Бєлий, і Блок...", 1919
Темна наша батьківщина. Розбіглась по жовтих кварталах чорнозему
й зойкає росою на обніжках своїх золотих ланів. Блукає вона за вітряками
й ніяк не найде веселого шляху.
Микола Хвильовий
"Солонський яр", 1923
Ах,
нікого так я не люблю,
як вітра вітровіння,
його шляхи, його боління
і землю,
землю свою.
Павло Тичина
"Вітер з України", 1923
Оскільки українська нація кілька століть шукала свого визволення,
остільки ми розцінюємо це як непереможне її бажання виявити й вичерпати
своє національне (не націоналістичне) офарблення.
Микола Хвильовий
"Думки проти течії", 1925
Тільки коли існує об'єднуюча спільна ідея української національної
незалежності, можемо говорити про існування української нації.
В'ячеслав Липинський
"Листи до братів хліборобів", 1926
України ще нема, але ми можемо створити її в нашій душі.
Дмитро Донцов
"Націоналізм", 1926
Прогаяли великі дні Скалічені й маленькі люди, Заслинили в ганьбу
і бруд Велику віру - й на руїнах Отарою мандрує люд, Що мав зродити
Україну.
Євген Маланюк
"Посланіє", 1926
Росія ж самостійна держава? Самостійна! Ну, так і ми самостійна.
Микола Хвильовий
"Апологети писаризму", 1926
Хіба тебе не захоплює сьогодні хоч би та ж ідея відродження твоєї
нації?
Микола Хвильовий
"Вальдшнепи", 1927
Бо тінь журби української впала і мені на плечі...
Микола Куліш
"Народний Малахій", 1928
На московському кумачі України самостійної не вишити!
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Українче, спізнай самого себе!
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Сотні, тисячі, десятки тисяч українців заприсяглись образом Шевченка
не складати рук, аж доки не відбудована буде вільна наша Україна.
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Бо хіба ж може бути інтернаціонал без України, без бандури?
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Хочемо, щоб нація наша чужих чобіт не чистила. Пора! Вільними стати
пора!
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Злиденніших нема рабів у світі, як ми, братове українці!
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Найкращий спільник той, хто мову нашу розуміє і по-вкраїнському
говорить.
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Найкращий спільник той, у кого зброя по-вкраїнському говорить.
Микола Куліш
"Патетична соната", 1931
Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні
й соловейка!
Богдан-Ігор Антонич
"Вишні", 1935
Одгриміла епоха єдина,
Одшуміли в прапорах вітри.
Як знайти Тебе, Україно,
Серед злоби й нікчемної гри?
Наталя Лівицька-Холодна
"І на місяці...", 1937
Дзвін шабель, пісні, походи,
Воля соколина,
Тихі зорі, ясні води -
Моя Україна.
Володимир Сосюра
"Україна", 1939
І стоїть Україна перед нашим духовним зором у вогні, як неопалима
купина.
Олександр Довженко
"Україна в огні", 1943
І над полями вітряки...
Знов невідкличність і руїна...
О, казнь незримої руки!
О, четвертована Вкраїно.
Юрій Клен
"Україна", 1943
А я мушу незморено-просто -
Смолоскипом Тобі Одній
Я - кривавих шляхів апостол -
В голубі невечірні дні.
Євген Маланюк
"Мушу випити...", 1954
Та недаром, недаром весь степ кістками засіян
І на кожнім хресті придорожнім розіп'ято біль.
Припонтійським степам породи степового Месію,
Мадонно Диких Піль!
Євген Маланюк
"Між нарцисами...", 1954
Так, ми тебе збираєм, бо ти розбилась,
як вітер між шпильками блудних сосон.
І все-таки ти - вітер. Ти торкаєш
солоні груди моря - і воно хвилює;
ти падаєш прозорим подихом на мутну сіль -
і оживають її таємні м'язи -
і на струнких долонях приносиш свіжий місяць.
Женя Васильківська
"Батьківщина", 1959
Де ти, де ти, циганська приблудо,
Де ти, ніжна моя Батьківщино?..
Михайло Осадчий
"Де ти, де ти, циганська приблудо...", 1960
Ми стрінулись з тобою на Дніпрі,
Там губи я торкнув твої, Вітчизно,
Там вивірив по тобі пульс любові,
Годинник людства - з стрілками життя
На цифрах смерті - звірив із твоїм...
Ні, Батьківщино! Не лише стражданням
Чи радістю я звернений до тебе!..
Микола Вінграновський
"Український прелюд", 1962
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова...
Громотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права.
Василь Симоненко
"Задивляюсь у твої зіниці...", 1964
Ради тебе перли в душу сію,
Ради тебе мислю і творю.
Хай мовчать Америки й Росії,
Коли я з тобою говорю.
Василь Симоненко
"Задивляюсь у твої зіниці...", 1964
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Василь Симоненко
"Лебеді материнства", 1964
Україно, зозульні діброви,
Україно, далеко єси...
Україно, яка ж ти чудова,
Усміхнись у серпанку краси.
Михайло Осадчий
"На обмерзлих...", 1966
Національне відродження є процесом, що має практично необмежені
ресурси, бо національне почуття живе в душі кожної людини, навіть
тієї, яка, здавалося б, давно померла духовно.
Валентин Мороз
"Замість останнього слова", 1970
І тут на допомогу приходить інстинкт самозбереження. Він - головна
підвалина опору. Того опору, яким тримається нація, і духовність
взагалі.
Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970
На українському пустирі пасуться всі...
Валентин Мороз
"Хроніка опору", 1970
Коли вмирає батьківщина - вмирає все. Запитайте про це народ: він
відчуває це нутром і скаже вам.
Євген Сверстюк
"Собор у риштованні"., 1970
Даждь нам, Боже, днесь! Не треба завтра -
даждь нам днесь, мій Боже! Даждь нам днесь!
Догоряють українські ватри, догоряє український весь край...
Василь Стус
"Даждь нам, Боже, днесь!", 1977
Людино, що твої водіння,
віками значені сліди?
Оце впокоєне струміння
прозрінь, радіння і біди.
І що усі твої напасті,
і сподівання, і жалі,
як по Вітчизні вічні страсті
горять, як зорі на шпилі.
Василь Стус
"Земля гойдається...", 1977
Ярій, душе. Ярій, а не ридай!
У чорній стужі сонце України,
а ти шукай - червону тінь калини,
на чорних водах тінь її шукай.
Василь Стус
"Пам'яті Алли Горської", 1977
Верни до мене, пам'яте моя,
Нехай на серце ляже ваготою
моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом серце солов'я в гаю нічному.
Василь Стус
"Верни до мене, пам'яте моя...", 1977
За обрієм обрій, за далями далі, -
допоки напруглий не вигасне день, -
погребли тополі в глибокій печалі
своїх калинових, вишневих пісень,
бо вже ослонився безокрай чужинний,
і гнеться в жалобі кривавий розмай.
Прощай, Україно, моя Україно, чужа
Україно, навіки прощай!
Василь Стус
"Остання пісня", 1977
| 
