Запорозьке козацтво в ставленнi до церков i духовенства

В iсторичнiй лiтературi досі продовжують iснувати двi протилежнi точки зору на релiгiйнiсть запорозького козацтва. Згiдно з першою, козаки розглядаються як захисники православної вiри, глибоко релiгiйнi люди. Згiдно з другою точкою зору, запорожцi були "людьми без вiри", "єретичими синами". Такi розбiжностi оцiнок значною мiрою обумовленi тим, що в ментальностi козакiв тiсно переплелися елементи ортодоксального православ'я, варiанту християнства, як його розумiло населення Лiвобережної України, а також оригiнального свiтосприймання, що виникло в самому козацькому середовищi. Важливою складовою частиною ментальностi запорожцiв було їхнє ставлення до релiгiйних споруд i духовних осiб, яке i стало предметом даного дослiдження.

Для ментальностi запорожцiв було досить характерним легковажне ставлення до грошей, до багатства. Можна погодитися зi словами Бернарда Коннора про те, що козаки були людьми "широкої душi, їм властива велика зневага до скупостi". Запорожцi постiйно вiдчували небезпеку з боку сусiдiв, були готовi в будь-який момент втратити не лише майно, а навiть i життя. З iншого боку, участь в походах, напади на володiння татар i полякiв, а також велике природне багатство запорозької землi давали козацтву можливiсть досить швидкого збагачення.

Для козакiв було характерне досить своєрiдне ставлення до церкви i розумiння способу поведiнки, який давав можливiсть замолити грiхи i отримати порятунок. Запорожцi, чий життєвий уклад i звичаї багато в чому не вiдповiдали вимогам православ'я до праведникiв, вважали одним iз шляхiв до очищення щедрiсть щодо церков i духовних осiб. Так, на піснiй тріодi, що була подарована храму святих апостолiв Петра i Павла козаком Iаковом Павловим Даниленком, написано, що вона "куплена... заради спасiння i одпущення грiхiв". З деяким перебiльшенням казав про цю особливiсть ментальностi запорожцiв П.Кулiш: "Нажите вбивствами багатство розбiйники роздавали бiдним або вiддавали на Божi церкви, у видах спасiння душi своєї, приголомшеної трагiчними подiями".

Для деяких запорожцiв було характерним i розумiння подаянь на церкви як покутування невеликих провин i дозвiл на здiйснення їх у майбутньому. Бiльше сторiччя серед населення Нiкополя зберiгалася легенда, записана Я.П.Новицьким у 1894 р.: "В Нiкополi було роздолля велике, був торжок, були шинки, пивча, попи, музики. Оце як набридне якому козаковi сидiти у Сiчi, то вiн одпроситься у кошового i гайда в Нiкополь гулять. На другий день iде козак до церкви, одслуже молебен i каже поповi: "Ну, пан отець, Боговi – Богове, а Кесарю – Кесареве!" Викине на тарiлку червонця i упьять до Микити пить, гулять".

В дiях козакiв була ще одна особливiсть: вони любили прикрашати свої церкви, їм подобалось "благолєпiє церковне". До того ж, велика частина запорожцiв, не маючи дружин i дiтей, прагнула залишити пам'ять про себе, для чого i дарувала перед смертю на церкву коштовнi релiквiї, якi повиннi були нагадувати про свого колишнього господаря, тим бiльше, що на них мiстились написи з iменами жертвувачiв. Деякi козаки жертвували на храми Божi "непрестанно трублячи перед собою... трубою", тобто розповiдаючи всiм про свiй вчинок, що, на думку священикiв, "яко християнину чинити i iншим дозволяти непотрiбно".

Запорозьке керiвництво, особливо в перiод Нової Сiчi, прагнуло зберегти свою автономiю у вирiшеннi релiгiйних питань, що стосувались Вольностей Запорозьких. Досягненню цiєї мети сприяли тi щедрi дари, якi запорожцi постiйно давали на церкви i на утримання духовенства. Матерiально зацiкавленi в пiдтримцi дружнiх стосункiв iз Запорозьким Вiйськом, духовнi особи, в тому числi i київськi митрополити, досить помiрковано ставились до управлiння Кошем церковною справою на Запорожжi.

В силу вищеперелiчених обставин запорожцi були щедрими жертвувачами на храми Божi i на утримання духовенства. Знаючи це, до Запорозьких Вольностей щороку приходила для збирання милостинi велика кiлькiсть ченцiв не лише з росiйських i українських, а й iз закордонних монастирiв. Зупинимось на кiлькостi духовних осiб, що приходили до Запорожжя, на процедурi збирання милостинi i на сумах, що вивозили з територiї Вольностей духовнi особи як пожертвування вiд козацтва.

В 1763-1765 рр. на Запорожжi перебував iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл. Там вiн зустрiв таку кiлькiсть духовних осiб, що писав у листi до кафедрального писаря Iакова Воронковського: "А прошаков як Бог зродив зо всього свiта".

Про кiлькiсть духовних осiб, що перебували на Запорожжi у справах збирання милостинi, яскраво свiдчить i лист iєромонаха Iоаникiя Венерацького до iгумена Києво-Видубицького монастиря, датований 2 червня 1751 р. В цей час лише на Сiчi перебували "просителi" з багатьох єпархiй, а саме: з Київської, Чернiгiвської, Бiлгородської, Переяславської та деяких iнших. Характерно, що з багатьох монастирiв приїжджало не по однiй, а до десяти духовних осiб. Так, з Полтавського монастиря на Сiчi одночасно перебували iєромонах, диякон, ченець; з Домницького, Сумського, Гадяцького, Сорочинського, Скельського, Мовнинського, Медведiвського i Онуфрiївського монастирiв приїхали iгумени, а при них братiї вiд п'яти до десяти чоловiк. В той же час на Сiчi перебувало i дев'ять ченцiв з Земель Вiйська Донського. Сам iєромонах Iоаникiй надiслав прохання до iгумена свого монастиря, щоб той направив йому для допомоги в збираннi милостинi iєромонаха i ченця. Таким чином, навiть якщо припустити, що в перiод, коли на Сiчi перебував iєромонах Iоаникiй, прибулих за милостинею духовних осiб було дещо бiльше, нiж в iншi часи, наведенi данi дають уяву про велику кiлькiсть "прошакiв", якi щорiчно перебували на Запорожжi.

Серед документiв, що стосуються збирання милостинi, знаходяться повiдомлення про перебування на Запорожжi в рiзнi роки ченцiв з Софiйського, Литовського, Києво-Видубицького монастирiв, Решетилiвської Свято-Успенської церкви, Полтавського, Ново-Спаського, Пустинно-Медведiвського монастирiв, Київського скитка та багатьох iнших мiсць.

А.Скальковський, який мав можливiсть ознайомитися з великою кiлькiстю документiв Запорозького Коша, писав, що серед них вiн не знайшов нiякої переписки перiоду царствування Петра III, окрiм кiлькох паспортiв, виданих iнокам Свято-Афонської гори i росiйських монастирiв, якi вiдвiдували Запорожжя для збирання подаянь на церковнi споруди.

Духовнi особи приїжджали на Запорожжя для збирання милостинi на досить тривалий час. Так, iєромонах i iєродиякон Золотоніського монастиря перебували на Сiчi бiльше року; iєромонах Софiйського монастиря Рафаїл – майже два роки; ченець Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря – два рази майже по року. Iнколи керiвництво монастирiв заохочувало своїх ченцiв подовгу залишатися на Запорожжi, i навiть пропонувало їм заводити там скити, щоб "церквi прибуток зробити".

Пiд час перебування на Запорожжi духовнi особи служили в церквах, "на процесiї євангелiї двигали", ходили з просфорою по куренях, розповiдали козакам про тяжкий матерiальний стан їхнiх обителів i про мету, заради якої вони збирають грошi.

Для того, щоб отримати якомога бiльшу суму подаянь, ченцi з одного монастиря одночасно перебували в рiзних мiсцях Запорожжя. Iнколи виникали ситуацiї, коли один з таких священикiв вiдвiдував слободу, а напередоднi там вже побував iнший. Iєромонах Рафаїл скаржився на це: "Нам i так, де не пiдемо, сю вiдповiдь спiвають, що вже на Софiйський монастир ми вже i давали i справляли". Ченцi їздили для збирання милостинi i по козацьких зимiвниках, так що пiсля тривалого перебування на Запорожжi мали вже "самi майже надiйнiшi мiсця", де козаки з великим бажанням подавали на святi обителi. Для того, щоб знайти такi мiсця i зiбрати якомога бiльше подаянь, ченцям давалась така рекомендацiя: "Всi мiсця там вiдвiдайте i одного без вiдвi-дання не залишайте".

В результатi такої дiяльностi на Запорожжi збирались великi подаяння. Ченцi Хрестовоздвиженського монастиря, якi "приїжджали на одних пустих глабцях i парою коней", вивезли з Сiчi, крiм значної грошової суми – 450 карбованцiв, – ще й 16 коней, во-лiв, рибу, сiль, велику кiлькiсть тканини, саф'яну i мiшин. Протоiєрей Решетилiвської Свято-Успенської церкви Iоан Златоржевський зiбрав лише в Новому Кодаку бiльше 30 карбованцiв. Золотоніськi iєромонах i iєродиякон за рiк перебування на Сiчi "крiм iншої здобичi, бiльше ста карбованцiв здобули". За той же час полтавськими ченцями було зiбрано двiстi карбованцiв. Iєромонах Рафаїл, який постiйно скаржився на те, що "на здобич дуже у нас тепер не корисно: вiйсько то поскудiло, то зубожiло", зiбрав на Запорожжi достатньо грошей, аби на них оббити мiддю церковнi макiвки. Значну кiлькiсть грошей прибулi за милостинею ченцi отримували i пiсля смертi деяких козакiв: таким способом диякон Святковський отримав на свiй монастир 100 карбованцiв, iєромонах Пафнутiй –10 карбованцiв, iєро-диякон Iоасаф – 6 карбованцiв, а "рукопокладений кухар" Леонiд – 3 карбованцi.

Керiвництво монастирiв нагороджувало ченцiв за таку милостиню, зiбрану на Запорожжi. Так, iгумен Хрестовоздвиженського монастиря призначив прибулих iз Сiчi iєромонаха Пафнутiя уставщиком, незважаючи на його "до того крайню нездiбнiсть" з причини картавостi; iєродиякона – писарем, а "рукопокладеного кухаря" Леонiда – горiлочним шафарем, доручивши його контролю всi монастирськi шинки. Київський митрополит Арсенiй Могилянський, вiдчуваючи потребу в грошах для розпочатої ним капiтальної перебудови в кафедральному монастирi, направляв iєромонахiв для збирання пожертвувань, i по мiрi їх повернення призначав на керiвнi посади в монастирях Лiвобережної України. Таке мiсце було приготоване i для iєромонаха Рафаїла, що був на Запорожжi на чолi мiсiї ченцiв Софiйського монастиря.

В деяких випадках керiвництво церков присилало священикiв з листом до Коша, в якому мiстилось прохання стати ктиторами i надати кошти на пiдтримку, перебудову або будiвництво церкви. Козацтво виконувало такi прохання, i за кошти Вiйська було побудовано i вiдремонтовано цiлий ряд церков як на Запорожжi, так i за його межами. Лише за кошти кошового отамана П.I.Калнишевського було побудовано в 1763-1767 рр. Лохвицьку соборну церкву; в 1764 р. – Покровську церкву в Ромнах; Свято-Георгiївську церкву в селi Петрикiвцi; церкву святої Трiйцi у Пустовойтiвцi; в 1774 р. було закiнчено спорудження великої брами, кам'яної церкви i дзвiницi в Києво-Межигiрському монастирi. Вiйськовий суддя Василь Тимофiйович збудував на власнi кошти i утримував церкву Пантелеймона в Києвi.

Запорожцi робили коштовнi внески на користь монастирiв i церков, що знаходились за межами Вольностей. Так, П.I.Калнишевський послав чашi, дискоси, звіздицi в церкву Гроба Господня в Iєрусалимi; Межигiрському монастирю була подарована Федором Лантухом книга Мiнеї, козаками Сафроном i Тимофiєм Острими два срiбних хреста, кошовим Iваном Бiлецьким i козаком Василем два срiбних напрестольних хреста, тощо.

Подаяння, що козаки давали на запорозькi церкви, були ще бiльш щедрими, нiж отримуванi духовними особами монастирiв i церквами поза межами Вольностей. Крiм того, що за рахунок Вiйська були збудованi майже всi запорозькi церкви, козаками була подарована i значна кiлькiсть релiгiйних книг, iкон, хрестiв, золотих сосудiв i багато iншого для своїх храмiв Божих. У багатьох козацьких церквах, що збереглися до XIX ст., Д.I.Яворницьким, Г.П.Надхiним та iншими дослiдниками були знайденi предмети, що запорожцi пожертвували на храми Божi. Козаки особливо пiклувалися про оздоблення сiчової Покровської церкви. Збудована вiдразу пiсля заснування Нової Сiчi, ця церква ззовнi мала досить небагатий вигляд. Пiд час її будiвництва запорожцi, не маючи коштiв на його завершення, навiть звернулися до iмператрицi з проханням надати кошти на покриття храму Божого залiзом i на платню майстрам. Проте, в часи iснування Нової Сiчi Покровська церква стала володiти чималими матерiальними цiнностями. В 1747 р. за кошти Вiйська Запорозького для ciчової церкви була виготовлена iкона з вмонтованим кипарисовим хрестом, який мiстив частину дерева, на якому був розп'ятий Iiсус Христос, про що говорилось в написi пiд хрестом. У 1762 р. за вiйськовий кошт в Глуховi було виготовлено срiбне пані-кадило для сiчової церкви, на що було витрачено 3000 карбованцiв. Вiйськова старшина, враховуючи "чималу суму", навiть просила гетьмана Розумовського надати для пере-возки панікадила на Сiч до десяти озброєних козакiв. У 1774 р. запорожцi виготовили для начальника сiчової церкви Володимира Сокальського коштовну митру i наперсний хрест. У квiтнi 1775 р. кошове керiвництво звернулось до архiмандрита Києво-Печерської Лаври Зосима за допомогою у виготовленнi для сiчової церкви золотих сосудiв "на зразок iснуючих в Києво-Печерськiй Лаврi самою витонченою роботою виробленi". На початку 70-х рр. XVIII ст. козаки навiть планували побудувати замiсть старої дерев'яної кам'яну сiчову церкву, проте лiквiдацiя в 1775 р. самої Сiчi перешкодила цим намiрам. Про дари, якi запорозькi козаки принесли до сiчової церкви, Микита Корж згадував так: "Iз козакiв... багато хто... прикрашав церковнi iкони, iсправляв багатi хорогви i хрести, збагачув ризничнi утварi i церковнi св(ятi – I.Л.) сосуди коштовними камiннями i прекрасними виробами так, що у всiй Росiї навряд чи де ризниця має перевагу Запорозької ризницi i достатку церковного на кошт казни, тобто грошової суми". Гавриїл до опублiкованого ним "Устного повествования Коржа" додав список речей, якi знаходились в Покровськiй ризницi. Вiн дає уявлення про щедрiсть запорожцiв до свого головного храму. Про багатство Покровської церкви свiдчить i розповiдь про її пограбування донськими козаками пiд час руйнування Пiдпiльненської Сiчi.